про відмову у прийнятті позовної заяви
06.10.2017 Справа № 904/8790/17
Суддя Євстигнеєва Н.М., розглянувши матеріали
за позовом Приватного підприємства "Дніпрянка", м. Нікополь Дніпропетровської області
до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, м. Нікополь Дніпропетровської області
про визнання акту опису й арешту майна від 06.09.2013 неправомірним
Приватне підприємство "Дніпрянка" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яким просить визнати опис і арешт майна від 06.09.2013 неправомірним, так як не відповідає вимогам Закону України, порушення ст. 41 Конституції України де ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Пунктом 1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, предметом спору визначає:
- визнання опису і арешту майна від 06.09.2013 неправомірним, так як не відповідає вимогам Закону України, порушення ст. 41 Конституції України де ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, оскільки право приватної власності є непорушним.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в Нікопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на виконанні перебуває наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2011 у справі №10/396-10, виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2011 про стягнення з Приватного підприємства "Дніпрянка" на користь Нікопольського обласного підприємства оптової торгівлі Дніпропетровської облспоживспілки 78,4 тис. грн.
19.10.2012 при перевірці прокуратурою Дніпропетровської області додержання вимог Закону України "Про виконавче провадження" з примусового виконання названого наказу, було виявлено низку порушень. На підставі цих порушень 04.12.2012 постановою начальника відділу ДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції скасовано акти опису й арешту майна від 03.08.2011 та від 15.11.2011 та у п. 3 цієї постанови зазначено зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, згідно ч.2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний винести відповідну постанову про накладення арешту на майно боржника, оскільки відповідно до п.5.1.3 Інструкції "Про проведення виконавчих дій" у разі відсутності коштів на рахунку, державний виконавець звертається до органу, який видав виконавчий документ про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника.
При цьому, не маючи рішення суду про заміну способу та порядку виконання наказу від 14.06.2011, без винесення відповідної постанови про накладення опису і арешту майна 06.09.2012 проведено опис майна приватного підприємства "Дніпрянка". У той же час в постанові від 04.12.2012 в абзаці 7 чітко вказано, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні документальні підтвердження того, що описане і арештоване майно належить боржнику ПП "Дніпрянка".
Позивач вважає дії державного виконавця з опису та арешту майна неправомірними.
Проаналізувавши предмет позову та його обґрунтування, суд доходить висновку, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця. До того ж, у першому абзаці позову, позивач, посилаючись на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", зазначає про необхідність господарських судів порушувати провадження за скаргою, яка не підлягає оплаті судовим збором.
Так, ч.1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч.1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
З поданого позову вбачається, що у державній виконавчій службі на виконанні перебуває наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2011 у справі №10/396-10, виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2011 про стягнення з Приватного підприємства "Дніпрянка" на користь Нікопольського обласного підприємства оптової торгівлі Дніпропетровської облспоживспілки 78,4 тис. грн.
Тобто, даний спір виник саме через неправомірні, як проте зазначає позивач, дії державного виконавця, і фактично ці дії позивачем оскаржуються до суду.
Разом з цим, позивач замість скарги на дії ДВС звертається до суду з позовною заявою.
У п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.
Про те, що боржник має право оскаржувати рішення (звернутися зі скаргою), дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в судовому порядку зверталася увага боржника Управлінням держаної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Міністерства юстиції України у листах від 15.09.2014 №П-730-02, від 15.12.2014 №П-730-02п, від 02.03.2015 №П-38-02/1, від від 05.02.2015 №П-38-02, від 06.03.2015 №П-38-02/2 (копії листів додані до позовної заяви).
Оскільки предмет спору стосується заперечень боржника проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, боржник має право звернутися до господарського суду зі скаргою на дії органів державної виконавчої служби, яка має розглядатися за правилами статті 1212 Господарського процесуального кодексу України.
Також, суд звертає увагу, що стаття 8 Конституції України та стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають принцип верховенства права, необхідним елементом якого є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" (CASE OF BRUMГRESCU v. ROMANIA, no. 28342/95, 28 October 1999, para 61, 62) вказав, що принцип правової визначеності як необхідний елемент верховенства права полягає також у тому, що судові рішення, якими остаточно вирішено питання, ніким не повинні ставитися під сумнів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2017 у справі №904/8286/17, яка набрала законної сили, не була оскаржена, а тому в розумінні Європейського суду з прав людини вказане судове рішення набуло статусу "остаточного" стосовно вирішення питання про відповідність позовної заяви вимогам Господарського процесуального кодексу України та наявності підстав для відмови у прийнятті позовної заяви.
Також ухвалами суду від 29.08.2017 у справі №904/8103/17, від 11.08.2017 у справі №904/7834/17, вказану позовну заяву повертали без розгляду у зв'язку із несплатою судового збору та не зазначенням повного найменування сторін, їх поштових адрес. Ухвалою суду від 22.04.2017 у справі №904/4654/17 судом відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, судовими рішеннями, що набули статусу остаточного, встановлено факт невідповідності позовної заяви вимогам ГПК України та те, що позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі ст.63 ГПК України. Ухвалами про відмову у прийнятті позовної заяви рекомендовано позивачу визначитися із способом захисту та можливості звернутися до суду із скаргою.
Як встановлено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Совтрансавто-Холдинґ" проти України" (Affaire Sovtransavto Holding c. Ukraine) принцип правової визначеності також вимагає однозначності (послідовності) правозастосування. Таким чином, надання судом іншої оцінки позовній заяві, ніж та, яку вже надано судом, не буде відповідати вимозі однозначності (послідовності) правозастосування.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про відмову у прийнятті позовної заяви.
Керуючись ст.62, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити приватному підприємству "Дніпрянка" у прийнятті позовної заяви.
Позовні матеріали повернути позивачу.
Додаток: позовна заява з додатками на 21-му арк., конверт.
Суддя Н.М. Євстигнеєва