ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/547 30.11.09
За позовом Дочірнього підприємства ТОВ «Ацис»«Ацис-Україна»
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Транс»
до відповідача 2: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
про стягнення 79 708,43 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Азаров Ю.О. -представник по довіреності № 01/14-10-09/01 від 14.10.2009р.
від відповідача 1: ОСОБА_3 -представник за довіреністю від 12.10.2009р.
від відповідача 2: не з'явились
Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Транс»збитків, пов'язаних із нестачею вантажу в розмірі 79 383,43 грн. та 325,00 грн. штрафу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на укладений між ним та відповідачем 1 договір № ДГ-0000431 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні від 29.09.2008р. Згідно з умовами Договору (п.3.1.10) відповідач 1 взяв на себе зобов'язання здійснити доставку вантажу позивача в обумовлений термін у пункт призначення і видати його одержувачу. Згідно з п.1.1. Договору відповідач 1 зобов'язався надати послуги з перевезення власним автомобільним транспортом або шляхом залучення субпідрядників.
Для виконання своїх зобов'язань, 11 грудня 2008 року відповідач 1 уклав з відповідачем 2 Договір № ДГ - 0000577 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні.
У відповідності до умов Договору (п.2.2.) позивач передав, а відповідач прийняв Заявку-замовленя (транспортне замовлення) № 7-2008, згідно з якою відповідач 1 взяв на себе зобов'язання забезпечити перевезення обладнання позивача за зазначеним маршрутом: Київ-Вознесенськ-Миколаїв. Згідно з цим документом перевезення мало бути здійснено автомобілем Mersedes д/н НОМЕР_2, водій ОСОБА_4
На виконання Заявки-замовлення 14.12.2008 року водій-експедитор ОСОБА_4 (працівник Відповідача 2) на автомобілі Mersedes д/н НОМЕР_2 отримав на території позивача (адреса: АДРЕСА_1) технологічне устаткування для АЗС (Шелл) надалі - «вантаж». Факт прийняття вантажу до перевезення і його кількість підтверджуються товарно-транспортною накладною б/н від 14.12.2008р.
До пункту розвантаження автомобіль відповідача 2 прибув 16.12.2008 року. При прийманні партії вантажу, яку доставив відповідач 2 виявлено нестачу вантажу. Про факт нестачі вантажу був складений Акт щодо нестачі устаткування від 16.12.2008р.
Вартість невистачаючого вантажу становить 79 383,43 грн.
Відповідно, збитки завдані нестачею вантажу складають 79 383,43 грн. та штраф в розмірі 325,00 грн. за порушення строків доставки вантажу, і враховуючи п. 6.1. договору та норми ст. ст. 618, 924, 933 ЦК України мають бути відшкодовані відповідачем 1 та відповідачем 2 солідарно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. порушено провадження по справі № 53/547, розгляд справи призначено на 19.10.2009р.
Представник відповідача надав відзив № 01 від 19.10.2009р. на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідальною особою за спричинення збитків позивачу може бути відповідач 2, який відповідно до заявки-доручення № 1-2008 від 14.02.2008р. прийняв вантаж до перевезення. Саме перевізником разом з позивачем здійснювалось завантаження, оформлення відповідних документів, розвантаження та приймання вантажу. Крім того, обставинами, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника при автомобільних перевезеннях підтверджуються товарно-транспортними документами, а в разі виникнення розбіжностей -актами встановленої форми. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вказаних актів відповідач 1 вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 09.11.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2009р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 1 штраф в розмірі 325,00 грн. та стягнути з відповідача 2 -79 383,43 грн. -збитків та судові витрати в розмірі 793,83 грн. -державного мита, 118,00 грн. витрат на сплату послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача 2.
Цією ж ухвалою суд, у зв'язку з нез'явленням в засідання суду повноважного представника відповідача 2 та невиконанням останнім вимог суду, викладених в ухвалі суду про порушення провадження у справі, відклав розгляд справи на 30.11.2009р.
Через відділ Діловодства суду 11.11.2009р. представник позивача подав заяву про забезпечення позову. Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належать відповідачу 2, позивач зазначає, що відповідач 2 не реагує на письмові претензії, не з'являється на виклик до Господарського суду міста Києва, протягом тривалого часу не сплачує заборгованість.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.
Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Позивач своє клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову належним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно, яке є у відповідача 2 на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.
Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Представник позивача в судовому засіданні 30.11.2009р. змінені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач 1 проти змінених позовних вимог не заперечує.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач 2 в жодне судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалами суду від 28.09.2009р., від 19.10.2009р. та від 09.11.2009р., про що свідчать відмітки про відправку на зворотній стороні вказаних ухвал, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстри відправки поштової кореспонденції.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач 2 не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача 2 відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 30.11.2009р. за згодою представника позивача та відповідача 1, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
29 вересня 2008р. між позивачем -Дочірнім підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю «Ацис»«Ацис-Україна» в якості замовника, з однієї сторони, і відповідачем 1 -Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Транс», в якості перевізника, з іншої, був укладений договір № ДГ-0000431 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні, згідно з умовами якого сторони погодили, що предметом цього договору є взаємовідносини сторін, які виникають при перевезенні та транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів, що надаються перевізнику для перевезення власним автомобільним транспортом в міському та міжміському сполученні.
Відповідно до вказаного договору (п.п. 3.1.3 та 3.1.11.) перевізник (відповідач 1) зокрема зобов”язався перевіряти кількість та стан вантажу при його завантаженні та розвантаженні, забезпечувати охорону вантажу на шляху проходження.
Згідно з п. 6.2. даного договору визначено, що при затримці подачі автомобіля на завантаження, несвоєчасну доставку вантажу перевізник (відповідач 1) виплачує замовнику штраф за кожну повну добу в розмірі 325 грн.
Підпунктом 6.6. вищеназваного договору встановлено, що перевізник (відповідач 1) несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при перевезенні у розмірі завданих збитків (розмір вартості втраченого, пошкодженого чи зіпсованого вантажу визначається з цін та вартості вантажу, зазначених у товарно-супровідних документах) з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортних документах (ТТН).
Згідно зі статями 316 Господарського кодексу України та 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Статтею 932 Цивільного кодексу України встановлено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
11 грудня 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Транс»(експедитор) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір № ДГ-0000577 про надання транспортних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом довірений йому експедитором вантаж (згідно із заявкою), і видати його уповноваженій на те особі (вантажоодержувачу), а експедитор за дорученням, від свого імені та за рахунок замовника, зобов'язується оплатити послуги перевізника. Предметом цього договору є взаємовідносини сторін, які виникають при перевезенні та транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів замовника, що надаються експедитором для перевезення автомобільним транспортом перевізника в міському та міжміському сполученні.
Відповідно до транспортного замовлення № 7-2008 від 11.12.2008р. згідно з досягнутою між сторонами домовленістю ТОВ «БК Транс»забезпечує позивачу транспортне замовлення на виконання перевезення, а саме: дата і час завантаження - 14.12.2008р., маршрут перевезення: м. Київ -м. Вознесенськ -м. Миколаїв, дані по ПС: 10т., 50 куб.м., вис. не менше 2,5 м., гідроборт, місце завантаження: АДРЕСА_1, сховище фірми «Ацис», місце розвантаження: 15.12.2008р. 9:00 м. Вознесенськ, згідно з ТТН, м. Миколаїв, згідно з ТТН, рід вантажу, його кількість, вага брутто: технологічне обладнання до 10 т, 50 куб. м., строк доставки 15.12.2008р., номер автомобіля, ПІБ водія: Mersedes д/н НОМЕР_2.
Відповідно до товарно-транспортної накладної від 14.12.2008р. позивач передав перевізнику вантаж -технологічне обладнання АЗС комплект в місці завантаження АДРЕСА_1.
Як зазначає позивач у позовній заяві, вищеназваний вантаж позивачем отриманий не в повному обсязі, нестача вантажу складає 79 383,43 грн.
До подання позовної заяви позивачем було надіслано на адресу відповідача 1 претензію за вих. № 01/11-02-09/01 від 11.02.2009р. з вимогою про відшкодування вартості втраченого вантажу і штрафних санкцій.
Відповідач у відповіді на претензію позивача за вих. № 02 від 23.02.2009р. задовольнити претензію позивача відмовився посилаючись на п. 6.6. договору № ДГ-0000577.
У зв”язку з наведеним, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про відшкодування відповідачем 2 вартості втраченого вантажу у розмірі 79 383,43 грн. та відповідачем 1 штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 325,00 грн.
Частиною 2 статті 932 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно зі статті 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема такі як відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника , відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Статтею 618 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно зі ст. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №401 від 27.06.1969р., автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок:
а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача);
б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;
в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;
г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;
д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.
Відповідно до ст. 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №401 від 27.06.1969р., автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах:
а) за втрату або недостачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого вантажу;
б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість;
в) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча його справжньої вартості.
Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу. В разі використання автотранспортним підприємством або організацією для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, особи, винні в цьому, притягаються в установленому порядку до відповідальності, а автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вартість вантажу в подвійному розмірі.
Статтею 137 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №401 від 27.06.1969р. встановлено, що вартість вантажу визначається виходячи з загальної суми рахунку вантажовідправника. Автотранспортне підприємство або організація відшкодовують вантажовідправнику (вантажоодержувачу) по претензіях вартість втрачених, невистачаючих, зіпсованих або пошкоджених вантажів на підставі рахунку вантажовідправника, а в тих випадках, коли розрахунки за вантаж через банк не провадяться, - на підставі іншого документа, який замінює рахунок. Якщо по втраченому, невистачаючому, зіпсованому або пошкодженому вантажу вантажовідправник (вантажоодержувач) зобов'язаний сплатити податок з обороту, а рахунок вантажовідправника виписано по цінах без податку, до суми рахунку заявником претензії додається відповідна сума податку з обороту, підтверджена довідкою фінансового органу.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дійшов висновку про необґрунтованість змінених позовних вимог позивача, у зв”язку з тим, що згідно з нормами чинного законодавства України саме експедитор (відповідач 1) у разі залучення ним до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, відповідає перед замовником (позивачем) за порушення договору. Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків чинне законодавство визнає наявність вини порушника договірного зобов'язання у заподіянні збитків, доведеність їх розміру і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями порушника та понесенням збитків кредитором.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача про відшкодування відповідачем 2 збитків за нестачу вантажу в розмірі 79 383,43 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Також, позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 у відповідності до п. 6.2. договору № ДГ-0000431 штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 325,00 грн.
Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник :господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6.2. вищевказаного договору передбачено, що при затримці подачі автомобіля на завантаження, несвоєчасну доставку вантажу перевізник (відповідач 1) виплачує замовнику штраф за кожну повну добу в розмірі 325 грн.
Відповідно до підтвердженого відповідачем 1 замовлення на перевезення вантажу № 7-2008 строк доставки вантажу становив 15.12.2008р., а згідно з даними ТТН від 14.12.2008р. в пункт призначення вантаж був доставлений 16.12.2008р.
Таким чином змінені позовні вимоги в частині стягнення з відповідач 1 - 325,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову -на відповідача: при відмові в позові -на позивача; при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зокрема з відповідача 1 підлягає стягненню -3,25 грн. витрат по сплаті державного мита та 1,29 грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Транс» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 3А; код ЄДРПОУ 34343351, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Ацис-Україна»03134, м. Київ, вул. Якутська,7; код ЄДРПОУ 31106947) основний борг в сумі 325 (триста двадцять п'ять) грн. 00 коп., витрати на сплату державного мита в сумі 3 (три) грн. 25 коп. та 1 (одна) грн. 29 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині позовних вимог до відповідача 2 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.