ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/58002.12.09
Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,
розглянувши справу№ 14/580
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю SP - Ексклюзів»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «АСТ Контролс»
провизнання третейської угоди недійсною
за участю представників сторін:
від позивача- не з'явились
від відповідача- Луценко Ю.М., Будулатій Д.В.
В жовтні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю - Ексклюзів»(надалі -ТОВ - Ексклюзів») звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ Контролс»(надалі -ТОВ «АСТ Контролс»), відповідно до якого просить: визнати недійсним третейське застереження (пункт 18.2) укладеного сторонами договору № 213/Д/2СП від 15.01.2009 р. згідно ст. 229 ЦК України як правочин, який вчинено під впливом помилки.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилається на те, що:
- під час укладення третейської угоди мала місце помилка директора підприємства, який не був обізнаний з положеннями Закону України «Про третейські суди»;
- представник відповідача сприяв помилковому сприйняттю позивачем правової природи оспорюваного третейського застереження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2009 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов'язано сторони виконати певні дії.
ТОВ «АСТ Контролс»в порядку ст. 59 ГПК України подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити в позові з підстав неправомірності та необґрунтованості пред'явлених вимог.
В судове засідання 02.12.2009 р. позивач не з'явився, будь-яких заяв чи клопотань не подав, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).
В судовому засіданні представник відповідач проти позову заперечив.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, дослідивши подані докази, обговоривши обставини справи, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2009 р. між ТОВ - Ексклюзів»(підрядник) та ТОВ «АСТ Контролс»(субпідрядник) укладено договір № 213/Д/2СП, відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язався на свій ризик виконати власними і залученими силами та засобами роботи по влаштуванню системи опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, які є складовою частиною другою черги автоматизованої системи керування АС КДР, по вул. Б. Хмельницького, 54, а підрядник зобов'язався прийняти й оплатити фактично виконані роботи.
В пункті 18.1 Договору сторони передбачили, що усі розбіжності та спори, що можуть виникнути між сторонами при виконанні Договору чи у зв'язку з ним, сторони будуть намагатися вирішувати шляхом переговорів.
В пункті 18.2 Договору викладено третейське застереження, відповідно до якого всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні даної угоди чи у зв'язку з ними, або випливають із них, підлягають вирішенню у Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів»(зареєстрованій Міністерством юстиції України 14.09.2004 p., свідоцтво суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, оф. 70).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди»юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
В силу положення ст. 2 Закону України «Про третейські суди»третейська угода -це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Згідно ст. 12 Закону України «Про третейські суди»третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про третейські суди»якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.
Слід зазначити, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу приписів ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Виходячи із вказаних положень, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилається на те, що під час укладення оспорюваної третейської угоди мала місце помилка директора підприємства, який не був обізнаний з положеннями Закону України «Про третейські суди», з правовим статусом третейського суду, з обов'язковим характером рішень третейського суду, а тому вчинення третейського застереження відбулось під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, що згідно зі ст. 229 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Проте, вказані твердження слід визнати необґрунтованими та безпідставними.
Твердження позивача щодо необізнаності директора ТОВ - Ексклюзів»із Законом України «Про третейські суди», порядком третейського розгляду спору та відомостями про третейський суд не може бути підставою для визнання третейської угоди недійсною.
В силу ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно ч. 4 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Закон України «Про третейські суди»із змінами та доповненнями оприлюднено та опубліковано у встановленому порядку, тобто цей Закон доведено до відома населення у встановленому порядку.
Відповідно ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
В частині 2 ст. 68 Конституції України викладено конституційний принцип, відповідно до якого незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Правовий статус третейського суду, порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом України «Про третейські суди»та регламентом третейського суду (ст. 10 Закону України «Про третейські суди»).
У суду відсутні підстави вважати, що позивач був позбавлений можливості ознайомитися із нормами Закону України «Про третейські суди», а також звернутися до визначеного сторонами третейського суду для ознайомлення із регламентом та положенням суду.
При цьому, позивач неправомірно вважає, що обов'язок ознайомити його із Законом, правовим статусом, порядком та правилами розгляду справ у визначеному сторонами постійно діючому третейському суді покладено на відповідача.
Суд приймає до уваги, що під помилкою розуміється таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Наявність вказаних підстав позивачем в позовній заяві не наведено, а в процесі розгляду справи не доведено в установленому порядку.
Слід зазначити, що виходячи зі змісту ст. 229 ЦК України її положення не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.
При цьому суд наголошує, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Слід зазначити, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. При цьому, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
Наразі, позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено, що при укладенні третейської угоди щодо вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Оцінивши подані докази, зважаючи на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги предмет доказування у даній справі, враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваної третейської угоди недійсною.
Позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяМ.М. Нарольський
Дата підписання рішення: 03.12.2009 р.