ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/402 02.12.09
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської»
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
третя особа ОСОБА_2
про стягнення 88 338,67 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники:
від позивача - Шило С.М. (довіреність № 212 від 21.03.2007);
від відповідача - ОСОБА_1;
від третьої особи не з'явився.
Відкрите акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської»(далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 47 838,67 грн., упущеної вигоди у сумі 40 500 грн., всього 88 383,67 грн.
30.10.2007 ухвалою суду замінено неналежного відповідача по справі -Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_5 належним відповідачем, а саме Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (далі -Відповідач).
15.11.2007 ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача -ОСОБА_2 (далі -Третя особа).
Позовні вимоги мотивовані тим, що транспортний засіб -автомобіль «ЗІЛ-131», державний номерний знак НОМЕР_1, яким скоєно дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП), і водій якого визнаний винним у її скоєні, належить на праві власності Відповідачу, а тому останній зобов'язаний виплатити Позивачу заявлену до стягнення суму.
Відповідач позов не визнав мотивуючи це тим, що: на момент скоєння ДТП, Третя особа керувала автомобілем «ЗІЛ-131», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі -автомобіль «ЗІЛ») на підставі договору суборенди від 01.11.2006, укладеного між Відповідачем та Третьою особою; в період з 01.11.2006 до 31.12.2006 Третя особа не виконувала будь яких службових обов'язків, так як автомобіль «ЗІЛ»був переданий йому в суборенду; договір оренди від 22.05.2006 укладений між Відповідачем та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_5 був призупинений на час дії договору суборенди від 01.11.2006; ТОВ «Трак Центр»яке склало акт № 1151 від 12.04.2007 не має свідоцтва Фонду Державного майна України на право проведення автотоварозначого дослідження; автомобіль «ЗІЛ» був застрахований в ВАТ «УСК Дженералі Гарант», яка сплатила Позивачу 24 490 грн.
Третя особа письмових пояснень на позов не подала, в судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
30.07.2008 ухвалою суду призначено комплексну судово-автотехнічну та товарознавчу експертизи. На час проведення експертизи зупинено провадження у справі.
12.08.2009 до Господарського суду м. Києва повернулись матеріали справи разом з висновком судово-автотехнічної та товарознавчої експертизи № 558-АТ від 06.07.2009.
12.08.2009 ухвалою суду поновлено провадження у справі.
14.09.2009 Позивач в порядку статті 22 Господарсько процесуального кодексу України (далі -ГПК України) подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Відповідача матеріальну шкоду в сумі 47 838,67 грн., упущену вигоду у сумі 40 500 грн. та 1 128 грн. витрат на проведення комплексної судово-автотехнічної та товарознавчої експертизи.
Розгляд справи відкладався.
У судових засіданнях 16.10.2007, 29.11.2007, 04.12.2007, 14.09.2009, 14.10.2009 оголошувались перерви до 30.10.2007, 04.12.2007, 19.12.2007, 14.10.2009 та 02.12.2009, відповідно.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 22.01.2007 у адміністративній справі № 3-789/5, 22.12.2006 о 11 год. 10 хв. в м. Києві по вул. Заболотного була скоєна ДТП, а саме зіткнення автомобіля «ДАФ»державний номерний знак НОМЕР_2 (далі -автомобіль «ДАФ») із автомобілем «ЗІЛ», яким керувала Третя особою.
ДТП сталася в результаті порушення Третьою особою вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України (далі -ПДР України), що підтверджується вказаною постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.01.2007 у адміністративній справі № 3-789/5, відповідно до якої Третю особу, визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «ДАФ».
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач сплатив ТОВ «Трак Центр ЛТД»за ремонт автомобіля «ДАФ»72 328,67 грн., що підтверджується актом № 1551 від 12.04.2007 та платіжним дорученням № 970 від 11.04.2007 копії яких містяться в матеріалах справи.
З реєстраційного талону № 144684/4405G вбачається, що транспортний засіб -автомобіль «ЗІЛ», яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю «ДАФ»належить Відповідачу.
Матеріали справи також свідчать про те, що між Відповідачем (Орендодавець) та Третьою особою (Суборендар) було підписано договір суборенди від 01.11.2006, відповідно до умов якого, Суборендар приймає автомобіль «ЗІЛ»в оренду строком до 31.12.2006 та несе повну матеріальну відповідальність за технічний стан автомобіля «ЗІЛ», здійснює плановий та повний ремонт у випадку виходу з ладу вузлів та агрегатів.
Разом з тим, суд не може визнати зазначений доказ за належний виходячи з наступного.
Зазначений договір суборенди має просту письмову форму без його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини 2 статті 799 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) договір найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною третьою статті 640 ЦК України передбачено що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Таким чином, доданий Відповідачем договір суборенди від 01.11.2006 є неукладеним, а відтак цей договір слід вважати таким, що фактично не існує. Тому він не може бути підставою для виникнення за ним відповідних зобов'язань.
Виходячи з таких же підстав, суд не бере до уваги наявний у матеріалах справи підписаний 22.05.2006 між Відповідачем (Орендодавець) та ОСОБА_5 (як фізичною особою) договір оренди автомобіля «ЗІЛ», який також не був нотаріально посвідчений.
06.07.2009 Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було складено висновок судово-автотехнічної та товарознавчої експертизи № 558-АТ, яким встановлено, що: проаналізувавши дії водія автомобіля «ДАФ», з технічної точки зору його дії відповідають ПДР України; проаналізувавши дії водія автомобіля «ЗІЛ», з технічної точки зору його дії не відповідають пунктам 2.3.б), 10.1, 12.1 та 13.1 ПДР України; з технічної точки зору водій автомобіля «ДАФ», виходячи з обставин вищевказаного ДТП, повинен був діяти згідно пунктів 2.3.б) та 12.3 ПДР України; з технічної точки зору водій автомобіля «ЗІЛ», виходячи з обставин вищевказаного ДТП, повинен був діяти згідно пунктів 2.3.б), 10.1, 12.1, 12.3 та 13.1 ПДР України; пояснення водія автомобіля «ДАФ», з технічної точки зору щодо механізму скоєння ДТП спроможні; пояснення водія автомобіля «ЗІЛ», з технічної точки зору щодо механізму скоєння ДТП не спроможні; транспортні засоби після первинного контакту, від місця зіткнення, зміщались з право на ліво по напрямку їх руху з правої смуги руху на зустрічну смугу руху.
Вказана судова експертиза підтвердила факт наявності вини саме у Третьої особи при вчиненні вищевказаної ДТП.
За складання вказаного звіту Позивач сплатив Черкаському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 1 128 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9382 від 25.03.2008, копія якого міститься в матеріалах справи.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем «ЗІЛ», що перебуває у володінні Відповідача, встановлена у судовому порядку.
Відтак, Відповідач є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю «ДАФ», в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі . Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Абзацами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»передбачено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем для відновлення (ремонт) пошкодженого транспортного засобу було витрачено 72 328,67 грн.
Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «ЗІЛ»будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована Відповідачем у ВАТ «УСК Дженералі Гарант»на підставі полісу №ВА/7871843 від 05.05.2006 укладеного між ними.
На виконання приписів Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»та полісу №ВА/7871843 від 05.05.2006 ВАТ «УСК Дженералі Гарант»сплатило Позивачу страхове відшкодування у сумі 24 490 грн., що підтверджується банківською випискою Позивача, копія якої міститься в матеріалах справи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Різниця між завданою шкодою та вже відшкодованою страховою компанією її частиною складає 47 838,67 грн. (72 328,67 грн. - 24 490 грн.).
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, суд стягує з Відповідача реальні збитки у сумі 47 838,67 грн.
У частині позовних вимог про стягнення з Відповідача упущеної вигоди у сумі 40 500 грн. суд відмовляє з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З указаної норми законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі якщо б їй не було завдано шкоди.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач обґрунтовуючи свою вимогу про стягнення з Відповідача упущеної вигоди у сумі 40 500 грн. посилається на свої довідки, у яких зазначено, що прибуток не отриманий Позивачем на автомобілі «ДАФ», який не працював з 22.12.2006 до 12.04.2007 (більше 3,5 місяців) становить 40 500 грн., а також те, що дохід від роботи подібного транспортного засобу (бетонозмішувачів «ДАФ», які працюють у Позивача) за місяць (із розрахунку 468,3 грн. за ходку х 26 робочі дні х 2,3 ходки за день) складає 28 004,34 грн. разом з ПДВ. Позивач також додав до справи копії подорожних листів автомобіля «ДАФ»за період до ДТП (листопад 2006 року).
З вказаних довідок не вбачається, з чого складається сума упущеної вигоди, яку просить стягнути Позивач, і чому саме у такому розмірі.
Дані докази складено самим Позивачем, а тому викликає сумнів щодо їх об'єктивність. Дослідження цих доказів не дає підстав визнати, що Позивач мав би реальну можливість отримати доходи у вказаному розмірі, але внаслідок ДТП їх не отримав. Зокрема, що:
- Позивач мав відповідні замовлення на перевезення (вантажу) бетону, і що саме спірний автомобіль «ДАФ»повинен був перевозити цей вантаж у період з 22.12.2006 до 12.04.2007 (його простою);
- у Позивача не було інших подібних автомобілів для виконання у цей період даних замовлень на перевезення (вантажу) бетону;
- внаслідок цього Позивач був змушений відмовитись від цих замовлень та не отримав у зв'язку із цим певний прибуток.
Жодних інших доказів на підтвердження факту завдання упущеної вигоди, і саме у такому розмірі Позивачем суду не надано.
Відтак, Позивач у супереч положенням статей 33, 34 ГПК України не довів факту завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди належними засобами доказування. Позивачем не наведені переконливі доводи на підтвердження вимоги про стягнення з Відповідача 40 500 грн. упущеної вигоди.
Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, беручи до уваги те, що Позивач не надав суду належних, об'єктивних та переконливих доказів, які б свідчили про те, що Позивач міг отримати певний дохід, але у зв'язку з пошкодженням автомобіля «ДАФ»він його не отримав, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача 40 500 грн. упущеної вигоди не підлягає задоволенню.
Розглядаючи спір по суті суд зауважує, що відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України»місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Відтак, залучення до участі у справі водія у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі статті 27 ГПК України не суперечить правилам предметної підсудності, визначеним статтею 12 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Відповідач не спростував належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Крім того, суд також зазначає, що частиною 5 статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідач не довів факту того, що шкоду автомобілю «ДАФ»було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 22, 988, 993, 1166, 1187, 1188, 1190, 1192 ЦК України, статтею 27 Закону України «Про страхування», суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської»(01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, ідентифікаційний код 055233926656, р/р 26003020135501 в АКБ «Київ»м. Києва, МФО 322498) 47 838 (сорок сім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 67 коп. майнової шкоди, а також 478 (чотириста сімдесят вісім) грн. 38 коп. витрат по сплаті державного мита, 63 (шістдесят три) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 610 (шістсот десять) грн. 85 коп. витрат за проведення судової експертизи.
Видати наказ.
У решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.
Суддя Сташків Р.Б.