ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/450 02.12.09
За позовом Поліклініки №2 Дніпровського району міста Києва
До Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
Про стягнення 4 990, 15 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Байталенко Г.Т. -по дов. №1340 від 22.10.2009р.
Від відповідача не з»явився
В засіданні приймали участь
Обставини справи :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Поліклініки №2 Дніпровського району міста Києва про стягнення з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 4 990, 15 грн. основного боргу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2009р. порушено провадження у справі №36/450, розгляд справи призначено на 02.12.2009р.
Відповідач письмовий відзив на позов не надав, в засідання суду не з'явився, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 13.11.2009р.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
01.08.2008р. між Поліклінікою №2 Дніпровського району міста Києва (далі позивач) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (далі відповідач) було укладено договір №2324/8 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.
Відповідно до п.п. 1.1., 2.1 договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 33,0 кв.м., розміщене за адресою м. Київ, вул.. П. Тичини, 22 для розміщення кафе без реалізації горілчаних виробів.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Сторонами погоджено термін дії даного договору з 27.06.2008 до 26.06.2009 (п. 9.1. договору)
Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно п. 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006р. №34/91 та на дату підписання договору становить 932 грн. 81 коп. без ПДВ.
Розмір орендної плата за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.
Згідно п. 3.6. договору орендар зобов»язався сплачувати орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця (позивача).
03 лютого 2009 року між сторонами була підписана додаткова угода №3 до договору №2324/8 від 01.08.2008р., відповідно до якої сторони збільшили розмір орендної плати.
Однак, відповідач в порушення умов договору, не виконав обов'язку орендаря, орендну плату за травень 2009р. не сплатив позивачу, в результаті чого виникла заборгованість і яка, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, складає 4 990 грн. 15 коп.
Свого контррозрахунку суми заборгованості по орендній платі відповідачем не надано.
03.06.2009 року відповідач повернув орендоване приміщення позивачу по акту прийому -передачі.
Крім того, між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач підтвердив заборгованість перед позивачем в сумі 4 990 грн. 15 коп.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.
Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, відповідач у зазначений період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов'язаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.
З огляду на викладене, заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за травень 2009 року на день порушення провадження у справі та розгляду справи становить 4 990 грн. 15 коп. а тому позовні вимоги в цій частині, суд ввважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором №2324/8 від 01.08.2008р. в частині сплати орендних платежів за травень 2009 року виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості за травень 2009 року по вищевказаному договору суду не надав.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 81 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Поліклініки №2 Дніпровського району міста Києва (м. Київ, проспект
П. Тичини, 22, код 26189147) 4 990 грн. 15 коп. основного боргу, 102 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
Суддя Т.Ю. Трофименко