Справа № 234/10017/17
Провадження № 2/234/4139/17
28 вересня 2017 року м. Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області в складі судді Ткачової С.М., за участю секретаря Сторчай А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,-
10.07.2017 позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01.02.2017 до нього звернувся відповідач з проханням позичити гроші в сумі 50000,00 грн., з зобов'язанням повернути вказану суму до 01.05.2017. Він вирішив йому допомогти. За розпискою, яку він йому написав, він зобов'язався повернути йому дані гроші в строк вказаній у розписці, місце складання розписки - м. Краматорськ. До теперішнього часу відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення боргу. Таким чином, борг ОСОБА_2 перед ним станом на 10.07.2017 року становить 50000,00 грн. він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути гроші. На початку відповідач обіцяв повернути борг у різні терміни, потім, просто перестав відповідати на дзвінки. Передача грошових коштів у борг, за своєю правовою природою є договором позики і регулюється нормами ЦК України. Просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 50000,00 грн., та судові витрати -640,00 грн.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився з невідомої суду причини, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином судовими повістками направленими рекомендованою поштою з повідомленням, про що свідчать повернуті конверти. Клопотання про відкладення слухання справи від нього також не надходило.
Відповідно до вимог ст.ст. 224-225 ЦПК України, судом прийняте рішення про заочний розгляд справи.
Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач надав відповідачу в борг 50000,00 грн., про що свідчить розписка ОСОБА_2 від 01.02.2017. (а.с. 7).
У розписках зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яку відповідач зобов'язується повернути позивачу, та особистий підпис позичальника.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписки свідчать про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, видана відповідачем позивачеві розписка у розумінні Цивільного кодексу є договором позики.
В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14, зазначено, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно до умов розписки відповідач зобов'язався повернути борг у строк до 01.05.2017 року, але свої зобов'язання не виконав.
Відмова відповідача виконати свої зобов'язання за договором позики та повернути позику добровільно змушує позивача звернутися до суду з позовом про примусове стягнення суми боргу.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги(ст. 527 ЦК України).
Наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі N 6-24цс12).
Таким чином, відповідач своє зобов'язання за договором позики не виконав, суду доказів на спростування доказів позивача про невиконання договорів позики не надав, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 640,00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 8, 10, 15, 60, 88, 209, 212-215, 217 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 1046 - 1049 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1, суму боргу за розпискою у розмірі 50000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1, судовий збір в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів від дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та надруковано в єдиному примірнику.
Суддя Краматорського міського
суду Донецької області ОСОБА_3