Справа №638/19700/16-ц Головуючий І інстанції - Семіряд І.В.
Провадження № 22-ц/790/5249/17 Головуючий ІІ інстанції -Кісь П.В.
Категорія: договірні
27 вересня 2017 року Апеляц ійний суд Харківської області у складі:
головуючого, судді - Кіся П.В.,
суддів: - ОСОБА_1,
- ОСОБА_2,
за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -
встановив:
07.12.2016 року ОСОБА_3 завернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (далі за текстом - ПАТ «СБЕРБАНК, відповідач), в якому просив визнати недійсним договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у первісний стан; зобов'язати ПАТ «СБЕРБАНК» видати належні йому грошові кошти у сумі 105 000 (сто п'ять тисяч) доларів США за ОСОБА_4 банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року та прийняти від нього все, одержане ним від ПАТ «СБЕРБАНК» на виконання ОСОБА_4 банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року та зобов'язати йому повернути ПАТ «СБЕРБАНК» все, одержане ним на виконання ОСОБА_4 банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 04.12.2013 року між ним та ПАТ «СБЕРБАНК» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника серії СР № 001458 на суму 105 000,00 доларів США строком отримання (розміщення вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 8,5 % річних. Платіжним дорученням № 99528965 від 04.12.2013 року ним внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США. Умовами договору закріплений обов'язок відповідача на повернення позивачу суми вкладу в доларах США, договір не містить жодних застережень чи обмежень, які б давали підстави для сумнівів щодо можливості повернення коштів позивача у валюті вкладу. 08.08.2014 року він звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення ощадного сертифікату. Одночасно відповідач, посилаючись на зміст положень Постанови Правління Національного банку України від 03.12.2003 №516 та Постанови Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 №365, повідомив позивача про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на поточний рахунок Позивача в національній валюті, відкритий у Банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше, ніж через п'ять робочих днів після їх зарахування. В подальшому відповідач здійснив повернення вкладу у гривні. Посилаючись на вказані обставини, зокрема на те, що на момент укладення договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 відповідачу було відомо про положення відповідних постанов Правління НБУ, які унеможливлюють виконання умов договору обумовленими сторонами правочину способом, ОСОБА_3 вказував, що, укладаючи угоду, діяв під впливом обману, вважаючи, що зможе у будь-який час отримати внесені ним кошти у валюті вкладу, як це випливало із тексту договору.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2017 року в задоволенні позовуОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає рішення незаконним та просить його скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив належним чином докази та не сприяв повному, об'єктивному і неупередженому розгляду справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції,ухвалюючи рішення, не застосував норми спеціальних законів, у тому числі положення Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Позивач вважає, що твердження суду стосовно того, що «позивач укладаючи спірний договір , предметом якого була не національна, а іноземна валюта, брав на себе свідомі ризики…», є безпідставним та надуманим.
Представник відповідача подав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, безпідставність доводів і вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та їх представникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судовим розглядом встановлено, що 04 грудня 2013 року між позивачем ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником прав та обов'язків якого відповідно до змін до Статуту є відповідач - ПАТ "СБЕРБАНК", було укладено договори банківських вкладів (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника серії СР № 001458 на суму 105 000,00 доларів США (надалі - Ощадний сертифікат) строком отримання (розміщення Вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 8,5 % річних. (а.с.10-11).
Платіжним дорученням № 99528965 від 04.12.2013 року ним внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США. (а.с.12).
Відповідно до пункту 1.1 ОСОБА_4 приймає від Вкладника грошові кошти, перераховані Вкладником з його поточного рахунку, відкритого в Банку, на рахунок Банку, та видає Вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарні формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника, і зобов'язується виплатити Вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено Сертифікат на договірних умовах номінальну вартість Сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого Сертифікату) та нараховані проценти за Сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим ОСОБА_4. Погашення Сертифікату (сплата номінальної вартості такого Сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій Сертифікат було випущено (п.1.7 ОСОБА_4).У разі пред'явлення Сертифікату для дострокового погашення ОСОБА_4 в строк, зазначений в заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше ніж два робочі дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в Банку на день такої сплати, на поточний рахунок Пред'явника Сертифіката, відкритий в Банку (п.2.3 ОСОБА_4).
Крім того, у пункті 5.1 ОСОБА_4 визначено, що все інше, що не передбачено цим договором визначено в Умовах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», затверджених наказом Голови Правління Банку № 37 від 16 січня 2012 року, з усіма змінами та доповненнями, що відбулись протягом дії договору. Умови є невідємною частиною цього ОСОБА_4 і розміщуються на офіційному сайті Банку та/або інформаційних стендах, розташованих у доступних для Вкладника місцях в операційному та/або касовому залах Банку.
На виконання ОСОБА_4 сторони склали акт прийому - передачі за яким відповідач передав, а позивач отримав ощадний сертифікат серії СР № 001458, який випущено 04.12.2013 року на суму 105000 доларів США і за змістом якого позивач погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», що діють на дату здійснення дій, пов'язаних з обслуговуванням та /або погашенням Сертифікату. (а.с. 110)
28 січня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення належного йому ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника СР № 001458. У вказані заяві зазначено, що позивач ознайомлений зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Нацонального банку України від 03.12.2003 № 516 та змістом постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 № 365. Крім того, у заяві зазначено, що позивачу відомо про те,що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті (а.с.13).
Відповідачем 11.08.2014 було достроково погашено вказаний Сертифікат, зокрема, було зараховано на рахунок позивача гривневий еквівалент суми вкладу за курсом гривні до долара США 12,8 загальною сумою 1 339 959,82 грн. та 911,36 грн. відсотків (а.с. 150-151).
Відповідач при достроковому погашенні сертифікату за спірним договором діяв відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 1592/24124, якою передбачено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки власником рахунку. Зарахування інших надходжень в іноземній валюті в межах України, передбачених законодавством України, на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) не дозволяється. Уповноважений банк зобов'язаний здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що належним та допустими доказами не знайшло свого підтвердження факт формування волі позивача при укладенні спірного договору саме під впливом обману з боку відповідача і, що відповідач мав умисел на уведення позивача в оману, що свідчить про те, що позивачем не доведено сукупність трьох обставин (наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; сам факт обману), яка необхідна для кваліфікації недійсності спірного договору за статтею 230 ЦК України. Всі твердження позивача про умисел відповідача на уведення його в оману ґрунтуються на припущеннях, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Враховуючи, що кошти на рахунок позивача, який пред'явив ощадний (депозитний) сертифікат за спірним ОСОБА_4, номінований в іноземній валюті до погашення, мали бути зараховані не з рахунку позивача, а з рахунку, який йому не належав, відповідач зобов'язаний був здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті.
Щодо посилання позивача про наявність підстав для визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539651 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 недійсним на підставі статті 230 ЦК України, тобто як такого, що укладений позивачем під впливом обману, судом першої інстанції надано належну оцінку доводам сторін та наявними в матеріалах справи доказам та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права.
Так, згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
При цьому на позивача у цій справі, який вважає себе особою, яка діяла під впливом обману, покладається тягар доказування сукупності таких обставин: 1) наявність умислу в діях відповідача; 2) істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; 3) сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.
Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Відповідно до вимог статей 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вимогами статей 10, 60 ЦПК України позивач не надав належних та допустимих доказів, які у сукупності давали б підстави для кваліфікації недійсності спірного договору за статтею 230 ЦК України, оскільки не доведено умислу відповідача на уведення позивача в оману.
Посилання позивача на бажання відповідача заволодіти його валютними ресурсами через укладення спірного договору, обсяг яких у відповідача на його думку зменшувався, як на обставину, що вказує на умисел відповідача увести позивача в оману, ґрунтується тільки на припущеннях позивача, які не підтверджено належними та допустимими доказами.
Крім того, варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Обставини дострокового погашення відповідачем ощадного сертифікату за спірним договором із застосуванням вимог постанови Національного банку України № 365 від 16.09.2013 року, самі по собі не можуть свідчити про наявність умислу відповідача на момент укладення спірного ОСОБА_4 увести позивача в оману і не повертати після його укладення суму вкладу на умовах, визначених пунктом 1.7 ОСОБА_4. Такі обставини є питаннями, пов'язаними з виконанням спірного ОСОБА_4, а не його укладенням, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання позивача на них як на підставу позовних вимог, є необґрунтованим.
Не включення положень постанови Національного банку України №365 від 16.09.2013 року в умови спірного ОСОБА_4 не є доказом свідомого приховування відповідачем її змісту від позивача з метою заволодіння його валютними ресурсами, а також не є доказом порушення свободи формування волі позивача на укладення спірного договору. Указана постанова Національного банку України не є нормативним актом з обмеженим доступом чи нормативним актом локальної дії, навпаки вона є відкритим та загальнодоступним нормативним актом, зміст якої відповідач не зобов'язаний був довести до відома позивача обов'язково у письмовій формі.
Укладаючи спірний договір, предметом якого були не національна, а іноземна валюта, позивач брав на себе свідомі ризики, які пов'язані із застосуванням державним регулятором в особі Національного банку України повноважень з валютного регулювання та валютного контролю, у тому числі пов'язаних із установленням порядку проведення обов'язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті.
Позивач не довів, що його було обмежено у доступі до інформації про його права та обов'язки, не надав доказів, що був обмежений у часі на прийняття рішення про укладення спірного правочину, та ознайомлення з його умовами.
Твердження позивача ОСОБА_3 про порушення принципу рівності сторін спірного договору є необґрунтованим, оскільки вказане порушення у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» може мати місце, якщо є істотний дисбаланс у самих договірних відносинах, тобто у правах і обов'язках сторін, який, враховуючи зміст спірного договору, відсутній у відносинах його сторін.
До того ж матеріали справи містять документи, які навпаки вказують на обізнаність позивача із наявністю та змістом Постанови НБУ № 365 від 16.09.2013 року, а саме:
-акт прийому-передачі від 04.12.2013 року, що є додатком та невід'ємною частиною спірного договору. Змістом цього акту передбачено, що Позивач підписанням цього акту погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату за спірним договором здійснюється з урахуванням в тому числі правил, встановлених законодавством України, що діють на дату здійснення дій, пов'язаних з погашенням сертифіката за спірним договором. Отже, позивач був ознайомлений із вимогами законодавства України, до якого входять і Постанови НБУ №516 від 03.12.2003 року та №365 від 16.09.2013 року;
-заяви позивача до відповідача по іншим депозитним договорам про дострокове погашення депозитних сертифікатів, складені 28.01.2014 року, 31.01.2014 року, 27.05.2014 року, в яких прямо зазначено про обізнаність про наявність та зміст Постанови НБУ № 365 від 16.09.2013 року, що спростовує суперечить твердженням позивача за позовною заявою та апеляційною скаргою про нібито замовчування/приховування відповідачем інформації про наявність та зміст Постанови НБУ № 365 від 16.09.2013 року до дати пред'явлення Позивачем до погашення сертифікату за спірним договором - 08.08.2014 року.
Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки п.п. 1.7. та 2.3. спірного договору, то вони відхиляються колегією суддів як безпідставні.
При цьому, необхідно відзначити, що вказані пункти спірного договору відтворювали пункти 5.3., 5.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління НБУ №516 від 03.12.2003 року, в редакції, що діяла на момент укладення договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності підстав задоволення позову, зокрема у зв'язку з недоведеністю позивачем обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги, а саме факту формування волі позивача при укладенні спірного договору під впливом обману з боку відповідача і, що відповідач мав умисел на уведення позивача в оману.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2017 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - П.В. Кісь
Судді: І.О. Бровченко
ОСОБА_2