Справа № 642/4827/16-ц Головуючий суддя І інстанції - Грінчук О.П.
Провадження № 22-ц/790/3123/17 Суддя доповідач Карімова Л.В.
Категорія: житлові
28 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Карімової Л.В.,
суддів колегії: ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
за участю секретаря Асєєвої В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради в особі представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 24 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру № 4, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Гиївська, буд. №27.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 13 червня 2006 року проживає в квартирі № 5 в буд.№ 27 по вул. Гиївській у м. Харкові, 1/2 частина якої належить їй на праві приватної власності, а інша 1/2 частина цієї квартири належить її чоловіку ОСОБА_6
У квартирі № 4 за адресою: м. Харків, вул. Гиївська, буд. 27 ніхто не мешкає, хоча вона згідно витягу з рішення Ленінської районної у м. Харкові ради Харківської області від 07.04.2009 р. №145 була надана у користування ОСОБА_5 з сім'єю три особи з подальшим закріпленням даної житлової площі.
ОСОБА_4 посилалася на те, що користується зазначеною квартирою вже більше 10 років, а саме з 13 червня 2006 року, тобто з моменту укладення договору купівлі-продажу належної їй та чоловіку квартири.
Оскільки спірною квартирою ніхто не користувався, вона (позивач) почала користуватися нею, робити ремонт, займатися благоустроєм прилеглої території, за весь час до неї не було ніяких претензій з приводу користування квартирою, однак вона не може оформити правовстановлюючі документи на квартиру.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 24 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на однокімнатну квартиру, житловою площею 11,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судове рішення ухвалене без повного зясування обставин справи, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом під час розгляду позову ОСОБА_4 не встановлено кому належить спірна квартира, не надано суду жодного доказу безперервного відкритого використання цієї квартири, починаючи з 2006 року. Єдине посилання на ОСОБА_5, як можливого власника, є долучений до позовної заяви витяг з рішення Ленінської районної у м. Харкові Ради Харківської області від 07.04.2009 р. №145 на зазначену квартиру. Проте витяг з рішення не є правовстановлюючим документом.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; б) як розподілити між сторонами судові витрати.
Задвольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти квартирою, в зв'язку з чим вважав за можливе визнати право власності за набувальною давністю.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону та матеріалам справи.
Як свідчать останні згідно договору купівлі-продажу від 13 червня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 належить на праві приватної власності по ? частині кожному квартира АДРЕСА_2.
Згідно витягу з рішення №145 Ленінської районної у м. Харкові ради Харківської області від 07.04.2009 р. квартира АДРЕСА_3 була надана ОСОБА_5 з сім'єю три особи (вона, дочка, онука), яку ОСОБА_5 зобов'язується відремонтувати за особисті кошти, з подальшим закріпленням даної житлової площі.
Тобто зазначена квартира не була передана ОСОБА_5 як обєкт права власності, а надана у користування відповідно до вимог ст. 60 Житлового Кодексу України та п.54 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР.
Будь-яких даних, які б свідчили, що спірна квартира була придбана ОСОБА_5 в порядку вимог ст. 65-1 ЖК України, матеріали справи не містять.
Як вбачається з наданої Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" довідки від 02.12.2016 року № 9615 згідно архівних матеріалів справи станом на 31.12.2012 р. право власності на квартиру АДРЕСА_4 не зареєстровано.
Набувальна давність - одна з підстав набуття права власності. Частина 1 ст. 344 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито й безперервно володіти нерухомим майном протягом 10-ти років або рухомим майном протягом 5-ти років, набуває права власності на нього. Субєктом набувальної давності може бути як фізична, так і юридична особа.
Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним або злочинним шляхом. Мова йде про ситуації, коли власник майна не заявляє про своє право уже тривалий час, тобто фактично відмовляється від цього майна.
Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання тощо виключає застосування інституту набувальної давності.
У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, не знав про обставини, у звязку з якими виникло володіння чужою річчю і які не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
У разі виникнення спору встановлювати характер володіння (його добросовісність або недобросовісність) має тільки суд з урахуванням обставин справи.
Частиною 1ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Звертаючись до суду, ОСОБА_4 вказувала на те, що протягом тривалого часу відкрито користується спірною квартирою, проте у відповідності до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надала жодного належного та допустимого доказу користування квартирою, здійснення за власні кошти ремонту та утримання вказаного майна.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстровано, і спірне житло на балансі будь-якого органу не перебуває.
З підстав набувальної давності може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.
Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статтей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно долученої до позовної заяви ОСОБА_4 розписки ОСОБА_5, остання не зазначає про те, що вказана спірна квартира належала їй або членам її сім"ї на праві власності.
В матеріалах справи відсутні й докази того, що титульний власник спірної квартири, яка на час її надання ОСОБА_5 належала до державного і громадського житлового фонду, відмовився від своєї власності.
Разом з тим, в розумінні ст. 344 ЦК України ОСОБА_4 не є добросовісним володільцем спірної квартири, оскілки при заволодінні нерухомим майном знали про відсутність у них підстав для набуття права власності, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю.
На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру в порядку набувальної давності задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317,319,324 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2017 року скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: