Справа: № 826/20240/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
04 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу в розмірі 116 835, 55 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 04 квітня 2017 року адміністративний позов залишив без задоволення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та постановити нову про задоволення позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, за відповідачем обліковується податковий борг зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 116 835, 55 грн., який є узгодженим, шляхом подачі податкової декларації № 9077457161 від 13.01.2015 року.
На виконання статті 59 Податкового кодексу України відповідачу вручено податкову вимогу № 5941/9/26-50-17-09 від 05.12.2016 на загальну суму 116 835, 55 грн.
Як стверджує позивач, відповідачем податкові зобов'язання визначені самостійно, але не сплачені в установленому порядку, що призвело до виникнення у відповідача податкового боргу, про що свідчить інтегрована картка платника податків.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем самостійно визначено податкове зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 116 835, 55 грн.
Статтею 38 Податкового кодексу України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
У своїх запереченнях відповідач зазначив, що у відповідності до вимог п. 295.3 Податкового кодексу України, відповідачем своєчасно (в межах граничного строку), а саме 30.01.2015 року, шляхом переказу коштів з власного рахунку у філії «Центральне РУ» АТ Банку «Фінанси та Кредит», сплачено суму податкового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 116 900 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1 від 31.01.2015 року.
У зв'язку з отриманням від позивача податкової вимоги № 5941/9/26-50-17-09 від 05.12.2016 року, відповідач звернувся до Банку «Фінанси та Кредит», де відповідачу повідомлено, що відповідні кошти не перераховані за призначенням у зв'язку зі складною фінансовою ситуацією, а саме, постановою правління НБУ № 312 від 17.09.2015 року Банк «Фінанси і Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 від 17.09.2015 року в ньому запроваджено тимчасову адміністрацію.
Пунктом 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України визначено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося невнесення чи неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.
Згідно п. 129.7 ст. 129 Податкового кодексу України визначено, що не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.
Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що платник податків, який ініціював банківський переказ коштів зі сплати податку, звільняється від відповідальності як за несвоєчасне зарахування банком сплачених коштів до бюджету, так і за не зарахування цих сплачених коштів до бюджету.
Згідно п. 8.1, 8.2, 8.3 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що неперерахування коштів та несвоєчасне надходження коштів до бюджету за платіжним дорученням № 1 від 31.01.2015 року на суму 116 900 грн. сталося не з вини позивача, а з вини банку АТ Банк «Фінанси та кредит», в той час, як відповідач здійснив усі передбачені законодавством дії по сплаті відповідних сум з єдиного податку до бюджету.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача податкового боргу зі сплати єдиного податку з фізичних осіб задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Мєзєнцев Є.І.