01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.
04 жовтня 2017 року Справа № 826/15768/16
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря: Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач) про:
- зобов'язання ГУ МВС України в Київській області виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше його середнього місячного заробітку;
- зобов'язання ГУ МВС України в Київській області виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних йому сум по день фактичного розрахунку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність їх юридичної оцінки і застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ МВС у Київській області від 17.02.2015 р. № 205 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «г» (через скорочення штатів) на підставі наказу Головного управління від 17.02.2015 р. № 341, попередження про можливе наступне вивільнення від 18.02.2015 р., рішення кадрової комісії від 14.04.2015 р.
Календарна вислуга років позивача станом на день звільнення складає 08 років 07 місяців та 26 днів, а пільгова - 10 років 07 місяців 03 дні.
При звільненні позивачу не було виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше його середнього місячного заробітку.
Позивач, вважаючи, що він має право на отримання вказаної вихідної допомоги, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проходження служби в органах внутрішніх справ регулюється спеціальними законодавчими актами, відповідно до яких набуття особою права на одноразову грошову допомогу у разі звільнення через скорочення штатів пов'язано з наявністю в особи календарної вислуги від 10 років і більше.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ), постановою КМУ від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним органом повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У ч. 1 ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу органів внутрішніх справ у разі звільнення зі служби у зв'язку із скороченням штатів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
У п. 10 Порядку № 393 визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби у зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що передбачені законодавством про працю норми та порядок її оплати не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), правовідносини щодо проходження служби якими регламентуються нормами спеціального законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. № 13.
При цьому, Закон № 2262-XII визначає правовою підставою для набуття особою права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у зв'язку зі скороченням штатів наявність у неї вислуги не менше 10-ти років.
Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що питання щодо порядку виплати позивачу вищевказаної допомоги врегульовано Законом № 2262-XII як спеціальним законодавчим актом, а не статтею 44 КЗпП України, якою визначено загальні підстави.
З огляду на це, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Доводи апелянта про те, що Закон № 2262-ХІІ не врегульовує порядок виплати вихідної допомоги, а лише доповнює статтю 44 КЗпП України, є не обґрунтованими з підстав, зазначених вище.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене та переглядаючи оскаржувану постанову суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 04 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.