ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.09.2017Справа № 910/12089/17
За позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 92 042,95 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю №01/05-274Д від 09.03.2017р.);
від відповідача: не з'явились.
Обставини справи:
Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором № 01/05-353 надання послуг по перевезенню пасажирів від 01.05.2017р. в розмірі 92 042,95 грн., з яких 89 550,32 грн. сума основного боргу, 2 140,22 грн. пені та 352,41 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив повну оплату за надані позивачем послуги з перевезення пасажирів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню та 3 % річних.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 12.09.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017р. у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено до 26.09.2017р.
В судове засідання 26.09.2017р. представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 26 вересня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.05.2017р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 01/05-353 надання послуг по перевезенню пасажирів (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначних цим Договором, виконавець зобов'язувався за завданням замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі іменуються "послуги"): перевезення пасажирів теплоходом "Монблан" (інв. № 8018), а замовник зобов'язувався оплачувати надані послуги.
Згідно п. 2.1. Договору строк дії Договору починається з 01 травня 2017 року по 01 вересня 2017 року.
За умовами п. п. 3.1.1., 3.1.4. п. 3.1. Договору виконавець зобов'язувався особисто надавати послуги передбачені п.1.1 даного Договору протягом його терміну дії та забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог чинного законодавства, а за умовами п. 3.3.4. п. 3.3. Договору замовник зобов'язувався приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим Договором.
У відповідності до п. 4.1. Договору за надання передбачених Договором послуг замовник виплачує виконавцю за наступними ставками: місячна ставка - 62 890,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 12 578,00 грн., всього - 75 468,00 грн.
Як передбачено в п. 4.1.1. Договору початок надання послуг, передбачених в п.1.1. цього Договору, фіксується виконавцем та замовником відповідним актом.
Як видно з матеріалів справи, між сторонами було підписано та скріплено печатками Акт від 18.05.2017р. до договору № 01/05-353 надання послуг по перевезенню пасажирів від 01.05.2017р., за змістом якого сторони погодилися з тим, що з 18.05.2017р. розпочато надання послуг по перевезенню пасажирів теплоходом «Монблан» та підписаний між сторонами акт є підставою для нарахування плати за послуги, які надаються виконавцем замовнику за договором.
Відповідно до п. 4.2. Договору плата за надані послуги сплачується щомісячно, відповідно до договору, у безготівковій формі, на розрахунковий рахунок Виконавця до 15 числа поточного місяця, в якому надаються послуги.
В п. п. 4.3., 4.5. Договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється Актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов'язаний отримати у виконавця до 05 числа місяця, який йде за звітним. Замовник протягом 3 днів із дня одержання Акта здавання-приймання наданих послуг, зобов'язаний вручити виконавцю підписаний Акт здавання-приймання наданих послуг або мотивовану відмову у підписанні.
На виконання умов договору, позивачем було надано відповідачеві послуги з перевезення пасажирів на загальну суму 109 550,32 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками належним чином засвідченими копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:
- №ДП-0000556 від 31.05.2017р. на суму 34 082,32 грн.
- №ДП-0000574 від 30.06.2017р. на суму 75 468,00 грн.
Як зазначає позивач та вказане підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов'язання в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за надані позивачем послуги виконав неналежним чином та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 89 550,32 грн., з яких 14 082,32 грн. за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000556 від 31.05.2017р. та 75 468,00 грн. за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000574 від 30.06.2017р.
З огляду на те, що відповідачем не здійснено повну оплату вартості наданих послуг у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.
Факт надання позивачем передбачених договором послуг на загальну суму 109 550,32 грн. є доведеним, документально підтвердженим та не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 4.2. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний до 15 числа поточного місяця, а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000556 від 31.05.2017р. у відповідача виникло з наступного дня після спливу вказаного строку, тобто з 16.05.2017р., а за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ДП-0000574 від 30.06.2017р. - з 16.06.2017р.
Так, матеріалами справи підтверджується сплата 19.06.2017р. відповідачем вартості послуг за договором на суму 20 000,00 грн., відтак залишок заборгованості за вказаними вище актами складає 89 550,32 грн. (109 550,32 грн. - 20 000,00 грн.).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 89 550,32 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 140,22 грн. пені та 352,41 грн. 3 % річних.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 5.2. Договору у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим Договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення та додатково сплачує суму у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за користування грошовими коштами.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та не перевищує розміру пені, розрахованої судом, у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 2 140,22 грн. пені підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).
Як зазначалось вище, в п. 5.2. Договору сторони домовились, що замовник за прострочення оплати вартості послуг додатково сплачує суму у розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за користування грошовими коштами.
Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки 3 % річних та встановлено, що вони відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору, а їх розмір не перевищує розміру таких нарахувань, розрахованого судом, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 352,41 грн. 3 % річних також підлягають задоволенню.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/12089/17 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 89 550,32 грн. сума основного боргу, 2 140,22 грн. пені та 352,41 грн. 3 % річних.
Судовий збір в розмірі 1 600,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 02225, АДРЕСА_1) на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (ідентифікаційний код 33404067, адреса: 04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14) 89 550,32 грн. (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 32 коп.) суми основного боргу, 2 140,22 грн. (дві тисячі сто сорок гривень 22 коп.) пені, 352,41 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 41 коп.) 3 % річних та 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.10.2017р.
Суддя С.М. Морозов