ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.09.2017Справа №917/1060/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс"
до 1) Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області
2) Державної казначейської службової України
про відшкодування збитків 5 049 050,39 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: Ворона О.А. (довіреність)
від відповідача 1: Моложава О.В. (довіреність)
від відповідача 2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс" (позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області (відповідач) про відшкодування збитків в розмірі 5 049 050,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних, виписаних позивачем на користь ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання», позивачу було завдано збитків у розмірі 5049050,39 грн., з яких 4 517 313,01 грн. упущена вигода та 531 737,38 грн. - розмір штрафу, який позивач зобов'язаний сплатити згідно претензії ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання».
Ухвалою Господарського суду Полтавській області від 04.07.2017 за вищевказаним позовом порушено провадження у справі № 917/1060/17, розгляд справи призначено на 10.08.2017.
08.08.2017 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що звернувся до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, а тому остаточного рішення про визнання протиправними дій відповідача на даний час не прийнято. Крім того, відповідач зазначив, що розрахунок збитків у вигляді упущеної вигоди є абстрактним, а доказів понесення втрат у вигляді штрафу позивачем не надано.
Ухвалою Господарського суду Полтавській області від 10.08.2017 залучено до участі у розгляді справи іншого відповідача - Державну казначейську службу України, справу направлено на розгляд за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
17.08.2017 року матеріали справи № 917/1060/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Турчин С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2017 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 917/1060/17 до свого провадження та призначено її до розгляду на 14.09.2017.
14.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшла довідка про відсутність аналогічного спору.
В судове засідання 14.09.2017 з'явились представники позивача і відповідача 1 та надали суду пояснення щодо обставин справи.
Представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача 2 в судове засідання 14.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2017 розгляд справи відкладено на 28.09.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
25.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли доповнення до відзиву.
У судовому засіданні 28.09.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив суд їх задовольнити, надав платіжне доручення про оплату штрафних санкцій на суму 531 737,38 грн.
Представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.
Представник відповідача 2 в судове засідання 28.09.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.
У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 18.08.2017 та 14.09.2017, яка надіслана на юридичну адресу відповідача.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Враховуючи те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 28.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача 1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
15.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс" (позивач) та ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області (відповідач) укладено договір про визнання електронних документів № 151220161 (надалі - договір № 151220161), предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
Згідно розділу 6 договору № 151220161, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.
06.02.2017, 13.02.2017, 14.02.2017 та 20.02.2017 позивачем, на підставі зазначеного договору, направлено в електронному вигляді для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № №13, 27, 29, 70.
Зазначені податкові накладні доставлені до центрального рівня Державної податкової служби України, однак, не прийнято для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних у зв'язку з виявленням помилки - "Порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233, а саме: - ЄДРПОУ: "40947449". Можливо, припинено дію Договору про визнання електронної звітності".
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі 816/329/17, частково скасованою постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задоволено частково, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області щодо неприйняття податкових накладних: № 10 від 01.02.2017 на суму 2000000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 11 від 02.02.2017 на суму 1000000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 13 від 06.02.2017 на суму 911697,32 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017, № 19 від 07.02.2017 на суму 2600000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 22 від 08.02.2017 на суму 1377720,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 23 від 09.02.2017 на суму 650000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 24 від 10.02.2017 на суму 589200,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 27 від 13.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 24.02.2017, № 28 від 14.02.2017 на суму 2689920,00 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017, № 29 від 14.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017, № 30 від 14.02.2017 на суму 600000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 34 від 20.02.2017 на суму 1050000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017, № 70 від 20.02.2017 на суму 873494,83 грн, яка подана для реєстрації 02.03.2017; податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс" з податку на прибуток підприємств за 2016 рік, яка отримана податковим органом 26.02.2017; визнано такими, що прийняті та зареєстровані протягом операційного дня, коли їх було надіслано, податкові накладні: № 10 від 01.02.2017 на суму 2000000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 11 від 02.02.2017 на суму 1000000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 13 від 06.02.2017 на суму 911697,32 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017; № 19 від 07.02.2017 на суму 2600000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 22 від 08.02.2017 на суму 1377720,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 23 від 09.02.2017 на суму 650000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 24 від 10.02.2017 на суму 589200,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 27 від 13.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 24.02.2017; № 28 від 14.02.2017 на суму 2689920,00 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017; № 29 від 14.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017; № 30 від 14.02.2017 на суму 600000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 34 від 20.02.2017 на суму 1050000,00 грн, яка подана для реєстрації 28.02.2017; № 70 від 20.02.2017 на суму 873494,83 грн, яка подана для реєстрації 02.03.2017.
Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В той же час, позивач зазначає, що 01.12.2016 між позивачем, як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональне якісне постачання», як покупцем, укладено договір поставки № 0112-5/16, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупця товар, у відповідності до видаткових накладних і є його невід'ємними частинами, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.
Відповідно до п. 5.5 договору поставки, постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену у електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи, та зареєстровану в ЄРПН.
Положеннями п. 7.4 договору поставки встановлено, що якщо постачальник не зареєстрував, неправильно або несвоєчасно зареєстрував податкову/і накладну/і в системі електронного адміністрування податку на додану вартість чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого покупець втратив права на податковий кредит, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від суми операцій по якій не зареєстровано неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову/і накладну/і.
Як зазначає, позивач, на виконання умов договору поставки він поставив ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання» товар на загальну суму 2 658 686,99 грн. та подав податкові накладні на реєстрацію, проте, з вини відповідача 1, податкові накладні на поставлений товар зареєстровані не були.
Згідно із претензією, надісланою ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання» позивачу на підставі п. 7.4 договору поставки, розмір штрафу становить 531737,38 грн.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог про стягнення 4 517 313,01 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на те, що листом № 10/03-4 від 10.03.2017 ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання», посилаючись на п. 9.10 договору поставки, повідомило про розірвання договору. Враховуючи, що відповідно до підписаних між сторонами специфікацій позивач зобов'язувався поставити товар на суму на суму 7 176 000,00 грн., а фактично поставив лише на суму 2 658 686,99 грн., то розмір упущеної вигоди позивача становить 4 517 313,01 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди у розмірі 5 049 050,39 грн., завданої протиправними діями відповідача 1.
Приписами статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Вимоги про відшкодування шкоди заявлені позивачем на підставі ст. 225 ГК України та 1173 ЦК України.
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).
Отже, правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою встановлені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України, згідно яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, даними правовими нормами встановлено, що державою підлягає до відшкодування шкода, яка завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадової або службової особи.
Враховуючи вищевказане, предметом доказування є належним чином доведені факти незаконності дій органу державної влади чи його посадової особи, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.
Таким чином, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрати майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій відповідача 1 щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податковий накладних позивача № №13, 27, 29, 70, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, майнову шкоду позивач обґрунтовує протиправними діями відповідача 1, які полягали у неприйнятті податкових накладних позивача.
Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421).
Як зазначалось вище, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі 816/329/17, частково скасованою постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, яка набрала законної сили, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія Ресурс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задоволено частково та визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області щодо неприйняття податкових накладних.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 справа «Науменко проти України»).
Даний принцип узгоджується з приписами ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, наявність вини відповідача 1 щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних, в тому числі № 13, 27, 29, 70 позивачем доведена, а відповідачем 1 належними доказами не спростована.
В той же час, заявлена позивачем до стягнення сума матеріальної шкоди становить 5 049 050,39 грн. та складається з 4 517 313,01 грн. упущеної вигоди та 531 737,38 грн. штрафу, заявленого позивачу ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання» у претензії.
Щодо заявленого розміру шкоди в сумі 531 737,38 грн., суд зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення позивач з даним позовом до суду, витрати позивача у розмірі 531 737,38 грн. ще не були понесенні останнім, оскільки сплачені лише 27.09.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 276.
З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2017 позивач отримав претензію від контрагента № 01/03-1 щодо оплати штрафних санкцій у розмірі 531 737,38 грн. на підставі п. 7.4 договору.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до п. 3 постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі 816/329/17, яка набрала законної сили, зазначено, визнано такими, що прийняті та зареєстровані протягом операційного дня, коли їх було надіслано, податкові накладні, зокрема № 13 від 06.02.2017 на суму 911697,32 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017; № 27 від 13.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 24.02.2017; № 29 від 14.02.2017 на суму 436747,42 грн, яка подана для реєстрації 25.02.2017; № 70 від 20.02.2017 на суму 873494,83 грн, яка подана для реєстрації 02.03.2017. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вказана податкові накладні є прийнятими та вважають зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних з моменту їх доставки до ДФС України.
Аналогічної позиції дотримується Виший господарський суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 910/4519/16.
Суд зазначає, що в договорі поставки № 0112-5/16 від 01.12.2016 право на стягнення штрафу за невиконання умов договору в частині реєстрації податкової накладної фактично залежить від винних дій або бездіяльності позивача.
В той же час, наявність постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі 816/329/17 виключає винні дії/бездіяльність позивача, а тому останній,за відсутності вини, не міг бути притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу, а заявлення такого штрафу контрагентом є безпідставним.
Більше того, позивач здійснив оплату вказаного штрафу 27.09.2017. Тобто на момент оплати постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 у справі 816/329/17 набрала законної сили, а позивач був обізнаний про безпідставність стягнення з нього штрафних санкцій у розмірі 531 737,38 грн., оскільки податкові накладні на той момент вже вважалися такими, що прийняті та зареєстровані в день їх відправлення.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 531737,38 грн. є безпідставними, оскільки правомірно понесення позивачем вказаних втрат суду не надано.
Більше того, суд зазначає, що дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат у розмірі 531737,38 грн., зокрема платіжне доручення № 276 від 27.09.2017, позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між понесеними витратами 27.09.2017, та діями відповідача 1 щодо неприйняття податкових накладних, які станом на 27.09.2017 вже вважалися прийнятими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 4 517 313,01 упущеної вигоди.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.
Заявляючи вимоги про стягнення 4 517313,01 грн. упущеної вигоди, позивач зазначає, що повинен був поставити товар за договором поставки № 0112-5/16 від 01.12.2016 на суму 7 176 000,00 грн., однак поставив лише на сум 2 658 686,99 грн., оскільки контрагент, на підставі п. 9.10 розірвав договір.
Так, судом встановлено, що відповідно до п. 9.10 договору (якого першочергово у договорі не було, а договір доповнили зазначеним пунктом шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2017), договір може бути достроково розірваний однією із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов'язань щодо реєстрації податкових накладних в системі адміністрування податку на додану вартість в порядку, встановленому нормами діючого законодавства.
Позивач зазначає, що розірвання договору трапилось внаслідок протиправних дій відповідача, а поставка на суму 7176 000,00 грн. обумовлювалась сторонами у специфікаціях до договору.
Однак, суд зазначає, що зі змісту п. 2.1 договору поставки вбачається, що загальна ціна договору складається із сум видаткових накладних по даному договору. Найменування (асортимент), кількість, вартість товару, що є предметом договору, визначається видатковими накладними та рахунками.
Тобто, на момент укладення договору, сторони не погоджували загальних розмірів та цін поставок, та не планували кількості поставок. Більше того, жодний пункт договору не містить умов про те, що кількість, вартість, асортимент поставок має узгоджуватись сторонами у специфікаціях, як і не містить умов про те, що погоджені специфікації є невід'ємними частинами договору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що на моменту укладення договору у позивача не було обов'язку поставити товар на суму 7 176 000,00 грн..
Крім того, судом враховано, що відповідно до п. 9.10 договору поставки, про дострокове розірвання договору сторони повинні повідомити у письмовій формі за 30 календарних днів до фактичного настання обставин.
У листі ТОВ «Міжрегіональне якісне постачання» від 10.03.2017 вих. № 10/03-4 зазначається про те, що контрагент просить вважати договір поставки припиненим з 01.04.2017.
В той же час, специфікації № 1 та № 2 до договору на загальну суму 7 176 000,00 грн. містять кінцевий строк поставки - 28.03.2017. Отже, обов'язок позивача з поставки товару перед контрагентом був наявний ще до припинення договору, а тому позивач не був позбавлений можливості виконати зобов'язання та поставити товар на всю суму - 7176 000,00 грн.
Суд зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення його прав.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14 січня 2014 року №01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".
Непоставка товару позивачем на суму 4517313,01 грн. до моменту припинення договору поставки ніяк не пов'язана з діями або бездіяльністю відповідача 1, а позивач міг здійснити поставку на вказану суму, незалежно від дій чи бездіяльності відповідача 1.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 4 517313,01 грн. є необґрунтованою, оскільки не підтверджена жодними належними доказами, а наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є лише припущенням.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з Державного бюджету України 5049050,39 грн. шкоди.
Приписами п. 13 ч. 2 ст. 3 закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.
Оскільки, судовий збір за заявлені позивачем вимоги не справляється та в задоволенні позовних вимог відмовлено, то у відповідності до ст. 49 ГПК України відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2017.
Суддя С.О. Турчин