02 жовтня 2017 року Справа № 911/3951/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
суддів Кондратової І.Д.,
Корнілової Ж.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Обухівтепломережа"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. (судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В., Гончаров С.А.)
у справі№911/3951/16 господарського суду Київської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доКомунального підприємства "Обухівтепломережа"
простягнення 855 983 грн. 18 коп.
за участю представників:
від позивача Литвин П.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4179/10 від 17.06.2010 р., договір про надання правової допомоги №14/4279/17 від 30.08.2017 р.
від відповідачане з'явились
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Обухівтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення 366 362 грн. 44 коп. пені, 470 292 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 19 328 грн. 66 коп. 3% річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 02.02.2017 р. у справі №911/3951/16 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд керувався приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон №1730-VIII від 03.11.2016 р.), згідно з якими на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим законом.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. рішення господарського суду Київської області від 02.02.2017 р. скасовано. Позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 366 362 грн. 44 коп. пені, 470 292 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 19 328 грн. 66 коп. 3% річних. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вказана постанова мотивована тим, що відповідача не включено до відповідного реєстру підприємств, ведення якого передбачено Законом №1730-VIII від 03.11.2016 р. Крім того, за висновками апеляційного господарського суду, в матеріалах справи відсутні докази вчинення сторонами дій спрямованих на списання відповідної заборгованості.
Не погодившись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 02.02.2017 р.
За твердженнями скаржника, Законом №1730-VIII від 03.11.2016 р. передбачена єдина підстава списання нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних, а саме: погашення основної заборгованості до набрання чинності цим законом. Дана умова відповідачем виконана.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.09.2017 р. касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.10.2017 р.
В судове засідання 02.10.2017 р. з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.11.2014 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2031/15-БО-17, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2015 році природний газ, а покупець - зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Порядок визначення ціни за поставлений газ погоджено сторонами та викладено в розділі 5 договору №2031/15-БО-17 від 24.11.2014 р.
Поряд з цим, згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2 договору).
На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 9 428 677 грн. 48 коп.
Позивач стверджує, що оплату за поставлений природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, тобто, з порушенням строку встановленого в п. 6.1 договору.
За таких обставин, позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити на його користь 366 362 грн. 44 коп. пені, передбаченої п. 7.2 договору, 470 292 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 19 328 грн. 66 коп. 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Вказане стало підставою для звернення відповідача з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач не спростовує доводів позивача про несвоєчасність внесення покупцем оплати за поставлений газ.
Однак, відповідач зазначає, що 30.11.2016 р. набрав чинності Закон №1730-VIII від 03.11.2016 р., яким передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим законом.
Таким чином, відповідач вважає, що в силу приписів ч. 3 ст. 7 Закону №1730-VIII від 03.11.2016 р., у даному випадку пеня, інфляційні витрати та проценти річні не підлягають нарахуванню, а нараховані підлягають списанню, оскільки відповідач повністю розрахувався за переданий йому природний газ 30.12.2015 р.
Місцевий господарський суд погодився з наведеними доводами відповідача, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позову.
В свою чергу, господарський суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу позивача та скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з наступного.
03 листопада 2016 року прийнято Закон №1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016 р.
Відповідно до ст. 2 Закону №1730-VIII від 03.11.2016 р. його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону №1730-VIII від 03.11.2016 р. на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим законом.
При цьому, ч. 1 ст. 3 Закону №1730-VIII від 03.11.2016 р. визначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Отже, для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Крім того, в Законі №1730-VIII від 03.11.2016 р. не встановлено порядку та строків такого списання, як і не міститься норм, які б передбачали автоматичне списання нарахованих сум пені, інфляційних втрат та річних з дня набрання чинності цим законом.
Приймаючи до уваги встановлений апеляційним господарським судом факт не включення відповідача до реєстру підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та зважаючи на відсутність доказів вчинення сторонами після набрання чинності Законом №1730-VIII від 03.11.2016 р. будь-яких дій щодо проведення списання нарахованої пені, 3% річних, інфляційних втрат, господарським судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про те, що на даний час відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості і, відповідно, у даному випадку передбачений ч. 3 ст. 7 Закону №1730-VIII від 03.11.2016 р. порядок списання заборгованості не може бути застосований при вирішення спору між сторонами справи.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що закріплено в ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вказане зазначено в ч. 3 ст. 549 даного кодексу.
Разом з цим, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи наведених правових норм та з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним господарським судом законно та обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 366 362 грн. 44 коп. пені, 470 292 грн. 06 коп. інфляційних втрат та 19 328 грн. 66 коп. 3% річних.
Доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують правомірності висновків господарського суду апеляційної інстанції.
Твердження скаржника про відсутність на момент звернення з позовом у позивача правових підстав для нарахування та стягнення штрафних санкцій вже були відхилені як місцевим, так і апеляційним, господарськими судами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Таким чином, зважаючи на те, що апеляційним господарським судом у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування оскаржуваної постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Обухівтепломережа" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 р. справі №911/3951/16 залишити без змін.
Головуючий суддя А.С. Ємельянов
Судді: І.Д. Кондратова
Ж.О. Корнілова