ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 жовтня 2017 року № 826/6484/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Кузьменка В.А., Федорчука А.Б. розглянув у письмовому провадженні справу
за позовомОСОБА_1
до проКабінету Міністрів України визнання прав порушеними, визнання позивача учасником бойових дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить:
1. Визнати ОСОБА_1 , який в період з 10 квітня 1980 року по 20 серпня 1981 року приймав безпосередню участь в бойових діях в Ефіопії, учасником бойових дій.
2. Визнати порушеними права ОСОБА_1 , гарантовані ст. 28 Конституції України, ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою затверджено недостовірний «Перелік держав і періодів бойових дій на їх території», зокрема, встановлено, що в Ефіопії бойові дії велися з грудня 1977 р. по листопад 1979 р.
3. Зобов'язати Кабінет Міністрів України, Прем'єр-Міністра України В.Гройсмана привести у відповідність до інформації «Перечня государств, городов, территорий и периодов ведения боевых действий с участием граждан Российской Федерации», приложения Федерального закона Российской Федерации от 12 января 1995 г. №5-ФЗ «О ветеранах», інформацію «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, встановити, що бойові дії велися в період з грудня 1977 року по листопад 1990 року.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо неприведення у відповідність до Федерального Закону Російської Федерації від 12.01.1995 р. № 5-ФЗ «О ветеранах», постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63, якою затверджено «Перелік держав і періодів бойових дій на їх території» в частині переліку держав на території яких вчинялися бойові дії, чим, на думку позивача, порушено його права, гарантовані ст. 28 Конституції України, ст. 3 Європейської Конвенції, оскільки він приймав участь в бойових діях на території Ефіопії з грудня 1979 року по грудень 1990 року. Наведене унеможливлює підтвердження його статусу як учасника бойових дій.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.
Згідно наданих суду письмових заперечень, відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки суд не наділений повноваженнями втручатися в діяльність Кабінету Міністрів України.
Зважаючи на подані сторонами докази у справі та обгрунтування, суд прийшов до висновку подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши наявні у справі документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
9 1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9 2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року N 794-VII (надалі - Закон N 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 цього ж Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону N 794-VII).
Відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (надалі - Закон N 3551-XII) учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших військових формувань, створюваних Верховною Радою України, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування п.2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 13.01.1995 р. № 16 безпосередня участь громадян у бойових діях або в забезпеченні бойових дій військ визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників у держави, де в цей період велися бойові дії.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» № 302 від 12.05.1994 року зазначено, що посвідчення учасника бойових дій видається на підставі документів, виданих органами Міністерства Оборони, МВС, СБУ, в яких відображається факт безпосередньої участі у бойових операціях.
Типовим положенням «Про комісію з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій» визначено, що статус учасника бойових дій може бути встановлено лише за наявності документів та інших доказів, що незаперечно підтверджують факт участі в бойових операціях.
Порядок розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, і прийняття відповідних рішень на період виникнення спірних правовідносин визначений Положенням про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 травня 2015 року N 200, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 травня 2015 р. за N 531/26976 (надалі - Порядок N 200) та Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 р. № 16.
Пунктом 1 Порядку № 200 визначено, що комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (далі - Комісія) створюються в Міністерстві оборони України, військовій частині НОМЕР_1 , військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.
Також Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, створюються в Генеральному штабі Збройних Сил України та командуваннях видів Збройних Сил України.
На Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації (п.9).
Пунктом 11 Порядку № 200 визначено перелік документів на підставі яких приймається рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій.
За відсутності в заявника через незалежні від нього причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником (п. 12).
Відповідно до п. 13 Порядку № 200 у разі відмови Комісією в наданні статусу учасника бойових дій особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, питання про надання такій особі зазначеного статусу може повторно вноситися на розгляд відповідної Комісії за рішенням Міністра оборони України.
Комісії Міністерства оборони України подають на розгляд міжвідомчої комісії, утвореної Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), документи зі спірних питань на осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, які потребують міжвідомчого врегулювання.
У разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення, таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає зберіганню разом з іншими документами (п.14).
Пунктом 10 Порядку № 200 передбачено, що Комісії зобов'язані, зокрема, робити запити до відповідних архівних установ (за потреби), про що повідомляти заявника; заслуховувати пояснення осіб, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази особистої участі заявника в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил) або розмінуванні (траленні бойових мін); розглядати документи стосовно надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а в разі відсутності підстав, які підтверджуються документами, повертати їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, закладів з метою подальшого доопрацювання.
Таким чином, на суб'єктів владних повноважень покладено обов'язок сприяти громадянам в підготовці необхідних матеріалів для розгляду їх комісіями при встановленні статусу учасника бойових дій.
Разом з тим, звернення до суду щодо визнання особи учасником бойових дій може бути лише після відмови комісії у надання такого статусу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до комісії при військовому комісаріаті за місцем реєстрації щодо підтвердження статусу учасника бойових дій.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до п. 2 ч. 1 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання ОСОБА_1 , який в період з 10 квітня 1980 року по 20 серпня 1981 року приймав безпосередню участь в бойових діях в Ефіопії, учасником бойових дій, оскільки комісії з розгляду питань про встановлення факту участі особи у бойових діях при військовому комісаріаті за місцем знаходження позивача при вирішенні питання про встановлення вказаного факту наділені дискреційними повноваженнями, при цьому при наявності звернення, суб'єкт владних повноважень повинен самостійно прийняти рішення з урахуванням обставин, які встановлені судом.
Відповідно до ст. 5 Закону N 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) (п. 2 ч. 1 ст. 6 цього ж Закону).
Зі змісту вказаних положень вбачається, що учасниками бойових дій на території інших держав визнаються військовослужбовці, які під час проходження служби брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ в інших державах, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, визначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування п.2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 13.01.1995 р. № 16 визначено, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту). Переліки таких держав та періодів бойових дій на їх території затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. N 63 та від 5 серпня 1994 р. N 530.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - постанова № 63) затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, із вказівкою, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Відповідно до п. 6 Приміток постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Отже, довідка 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про особисту участь у бойових діях позивача є підставою для підтвердження його статусу учасника бойових дій.
При цьому, слід врахувати, що позивачу вже надавався статус учасника бойових дій, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням серії НОМЕР_2 .
Зокрема, факт участі позивача у бойових діях підтверджується рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17.09.1999 р. по справі № 2-2852/99 р.
Згідно із довідкою Генерального штабу Збройних Сил України від 14.06.1991 р. № 318/6, в ході вивчення архівних матеріалів встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 виконував інтернаціональний борг в Ефіопії з 01.03.1980 р. по 24.09.1981 р. В період з 10.04.1980 р. по 20.08.1981 р. приймав безпосередню участь в бойових діях та має право на пільги, визначені ЦК КПСС і СМ СССР від 17.01.1983 р. (Наказ 10 ГУ ГШ № 0112 від 13.06.1991 р.).
З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, а також, беручи до уваги встановлені судом факти, слід дійти висновку, що позивач має достатні документи для підтвердження його участі у бойових діях на території Ефіопії в період з 10.04.1980 р. по 20.08.1981 р., яке має відбуватися шляхом його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень та прийняття останнім на підставі поданих документів відповідного рішення.
Наведене свідчить про недоведеність порушення прав позивача, гарантованих ст. 28 Конституції України, ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою затверджено «Перелік держав і періодів бойових дій на їх території», у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2).
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3).
Згідно з вимогами ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене в сукупності та, керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Я.І. Добрянська
Судді: В.А. Кузьменко
А.Б. Федорчук