ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 жовтня 2017 року № 826/4954/17
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі головуючого судді Смолій І.В., суддів Аблова Є.В., Григоровича П.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного агентства лісових ресурсів України
про скасування рішення від 31.03.2017року
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - Держлісагенство, відповідач) про скасування рішення від 31.03.2017року.
Позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, мотивовано тим, що внаслідок незаконної відмови у допуску позивача до конкурсу, а також порушення відповідачем, під час проведення конкурсу, положень Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №246, а також інші факти порушення умов конкурсу під час його проведення, які могли вплинути та вплинули на результати конкурсу, рішення Комісії про переможця конкурсу кандидата на посаду начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства підлягає скасуванню.
Відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі з огляду на те, що позов не ґрунтується на нормах права, оскільки при прийнятті спірного рішення Комісія діяла в межах і у спосіб визначені законом.
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Держлісагенства від 21.02.2017р. №58-к «Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державних службовців територіальних органів» оголошено конкурс на 15 вакантних посад категорії «Б» в територіальних органах Держлісагентства, зокрема, оголошено конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії «Б» начальника Івано-Франківської обласного управління лісового та мисливського господарства.
З огляду на зазначене, позивачем 07.03.2017р. направлено поштовим відправленням до Комісії заяву з пакетом документів, які передбачені ст.25 Закону України «Про державну службу», з метою участі в конкурсі.
Листом від 17.03.2017р. №1030/1443-19 позивачу повідомлено, який отримано позивачем 20.03.2017р., що документи надіслані поштою або подані особисто в останній день приймання документів після закінчення робочого часу, не розглядаються. Останній день прийому документів відповідно до наказу Держлісагентства від 30.01.2017р. №21 встановлено 07.03.2017р., а документи надійшли на адресу Держлісагентства 17.03.2017р., тому ОСОБА_1 не допущено до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Згідно пояснень позивача, він дізнався про недопущення його до участі у конкурсі він дізнався про порушення своїх прав та звернувся до відповідача із заявою щодо забезпечення права на участь у конкурсі та зайняття вакантної посади.
Листом від 30.03.2017р., надісланого на електронну адресу позивача, повідомлено, що причиною відмови у допуску до конкурсу слугувало те, шо заява позивача надійшла на адресу Держлісагентства 09.03.2017р.
Разом з тим, 31.03.2017р. у приміщенні Держлісагентства за адресою: АДРЕСА_1, Комісією, зокрема, проведено конкурс на зайняття вакантної посади начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства, за результатами якого прийнято рішення про визначення переможця конкурсу - ОСОБА_2, про що на офіційному веб-сайті Держлісагентства (dklg.kmu.gov.ua) розміщена відповідна інформація.
Не погоджуючись з таким рішенням Комісії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування.
Дослідивши надані сторонами докази та пояснення представників, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України від 28.06.1996 (із змінами і доповненнями), органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015р. №889-VIII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №889-VIII).
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Статтею 6 Закону передбачено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців (частина перша).
Встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема, категорія "Б"- посади, керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників (п.2 ч.2 ст.6 Закону №889-VIII).
Згідно з п.3 ч.1 ст.12 Закону №889-VIII, система управління державною службою включає, окрім іншого, Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії.
Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним органом і працює на громадських засадах (ч.1 ст.14 Закону №889-VIII).
Комісія, зокрема, проводить конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії "А" та вносить суб'єкту призначення пропозиції щодо переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата на вакантну посаду (п.2 ч.1 ст.15 Закону №889-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №889-VIII, право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче, магістра - для посад категорій "А" і "Б".
Згідно зі ст.20 Закону №889-VIII, вимогами до осіб, які претендують на вступ на державну службу, є вимоги до їхньої професійної компетентності, які складаються із загальних та спеціальних вимог.
Особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким загальним вимогам, зокрема, для посад категорії "Б" - у державному органі, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, та його апараті - досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б" чи "В" або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільне володіння державною мовою.
Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу (ч.1 ст.21 Закону №889-VIII).
З метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби (далі - конкурс) відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби (далі - Порядок проведення конкурсу), що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 22 Закону).
Відповідно до ст.26 Закону №889-VIII, служба управління персоналом державного органу, в якому проводиться конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність встановленим законом вимогам та повідомляє кандидата про результати такої перевірки.
Кандидати, документи яких пройшли перевірку, передбачену частиною першою цієї статті, проходять тестування відповідно до Порядку проведення конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Кандидати, які пройшли тестування, передбачене частиною другою цієї статті, проходять співбесіду та/або інші види оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу.
Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня (ч.1 ст.27 Закону №889-VIII).
Під час засідання конкурсної комісії її члени: 1) вивчають результати проведеної службою управління персоналом перевірки документів кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби; 2) проводять відбір кандидатів з використанням видів оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу; 3) проводять співбесіду з кандидатами на зайняття вакантних посад з урахуванням результатів тестування для уточнення їхньої професійної компетентності; 4) особисто оцінюють рівень професійної компетентності кандидатів та визначають в особистому порядку їхній загальний рейтинг; 5) за результатами складення загального рейтингу кандидатів визначають переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади (ч.4 ст.27 Закону №889-VIII).
Аналогічні положення закріплені в Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016р. №246 (надалі - Порядок), який визначає процедуру проведення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби (далі - конкурс), метою якого є добір осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки.
Окрім того, відповідно до п.2 Порядку проведення конкурсу здійснюється відповідно до визначених в установленому законом порядку вимог до професійної компетентності кандидата на вакантну посаду державної служби на основі оцінювання його особистих досягнень, знань, умінь і навичок, моральних і ділових якостей для належного виконання посадових обов'язків.
Згідно з пунктом 6, 8 Порядку, конкурс проводиться поетапно: 1) прийняття рішення про оголошення конкурсу; 2) оприлюднення рішення про оголошення конкурсу; 3) приймання документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі; 4) попередній розгляд поданих документів на відповідність встановленим законом вимогам; 5) проведення тестування та визначення його результатів; 6) розв'язання ситуаційних завдань та визначення їх результатів (крім категорії "В"); 7) проведення співбесіди та визначення її результатів; 8) проведення підрахунку результатів конкурсу та визначення переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата; 9) оприлюднення результатів конкурсу.
Особи, які подали необхідні документи для участі у конкурсі, є кандидатами на зайняття посади державної служби (далі - кандидати).
Відповідно до п.21 Порядку, документи для участі в конкурсі, подані кандидатами на посаду категорії "Б", перевіряються на відповідність встановленим законом вимогам спеціальним структурним підрозділом.
Про результати такої перевірки кандидат на посаду категорії "Б" повідомляється спеціальним структурним підрозділом у триденний строк з дня їх надходження.
Служба управління персоналом державного органу, в якому оголошено конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність встановленим законом вимогам у триденний строк з дня їх надходження та повідомляє кандидату про результати такої перевірки у той самий строк.
Кандидати, документи яких не відповідають встановленим вимогам, до конкурсу не допускаються, про що їм повідомляє служба управління персоналом державного органу або спеціальний структурний підрозділ.
Таким чином, виходячи з наведених норм, рішення щодо допуску осіб до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби відповідної категорії приймає не Комісія, а спеціальний структурний підрозділ, створений для забезпечення роботи Комісії. В силу наданих Законом повноважень Комісія може лише прийняти до відома результати проведеної таким структурним підрозділом перевірки документів кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби.
Відповідно до п.66 Порядку, оскарження рішення конкурсної комісії проводиться відповідно до ст.28 Закону України "Про державну службу".
Згідно з приписами п.1 ч.5 ст.28 Закону №889-VIII, учасник конкурсу, який не пройшов конкурсний відбір, має право оскаржити до суду рішення конкурсної комісії щодо конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б".
Правовий аналіз наведених в сукупності норм Закону та Порядку дає суду підстави дійти висновку про те, що кандидатом вважається особа, яка подала необхідні документи для участі у конкурсі та які пройшли відповідну перевірку спеціального структурного підрозділу на відповідність встановленим законом вимогам. Разом з тим, статус учасника конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" набуває лише той кандидат, який був допущений до участі у такому конкурсі. Відповідно, право на оскарження рішення Комісії виникає в учасника конкурсу, який приймав участь в етапах конкурсу, зокрема, тестуванні та/або розв'язанні ситуаційних завдань та/або співбесіді.
Як вже зазначалося, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем 07.03.2017р. надіслано поштовим відправленням відповідачу були подані документи для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади, за результатом розгляду яких листом відповідача від 17.03.2017р. №1030/1443-17 позивачу повідомлено про недопуск його до участі у конкурсі, оскільки позивачем порушено термін подачі документів для участі у конкурсі на посадах державної служби категорії "А" чи "Б" або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування, або досвіду роботи на керівних посадах у відповідній сфері. В той же час, позивач стверджує, що отримав вказаний лист лише 20.03.2017р., тобто з порушенням строку на повідомлення про недопуск до участі в конкурсі, закріпленого пунктом 21 Порядку.
При цьому, судом встановлено, що ні Законом, ні Порядком не встановлений спосіб, в який спеціальний структурний підрозділ має повідомити кандидата на посаду категорії "Б" про результати перевірки документів, поданих ним для участі у конкурсі, на відповідність встановленим законом вимогам.
Разом з тим, судом встановлено що, вказані дії та рішення структурного підрозділу позивачем окремо не оскаржувались, натомість він зазначає про незаконну відмову у допуску до конкурсу обґрунтовуючи даний адміністративний позов, що судом до уваги не приймається, оскільки, як вже встановлено судом, до повноважень Комісії не належить прийняття рішення щодо допуску осіб до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади державної служби категорії "А" чи "Б".
Отже, фактично, вказуючи на незаконну відмову у допуску до конкурсу, як одну з підстав обґрунтування позову про скасування рішення відповідача, позивач намагається підмінити суб'єктний склад та предмет спірних правовідносин, що сприймається судом критично.
Проаналізувавши наведені обставини та норми, враховуючи, що позивач не був учасником конкурсу, отже не має права на оскарження рішення Комісії, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем взагалі відсутній публічно-правовий спір.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
Відповідно до ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
При цьому, позивач оскаржує рішення Комісії про переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата на посаду начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства, тобто фактично оскаржує правовий акт індивідуальної дії, який породжує права й обов'язки для тих суб'єктів, яким він адресований, або які є учасниками даної конкурсної процедури.
З огляду на викладене, а також те, що позивач не був допущений до участі в конкурсі спеціальним структурним підрозділом, створеним для забезпечення роботи комісії, суд приходить до висновку про обрання позивачем невірного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 28.02.2017р. (№ 21-3829а16).
Відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Посилання позивача на порушення відповідачем процедури прийняття документів, на його думку, вплинуло на результати конкурсу, суд до уваги не приймає, оскільки, як вже було зазначено вище, ці можливі обставини не порушують прав позивача та не стосуються спірних правовідносин.
До того ж, ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачена можливість оскарження законності нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, рішень Президента України та нормативно-правових актів інших суб'єктів владних повноважень, чим, з невідомих суду причин, позивач не скористався, у той час, як просить суд розглянути у даній справі також і питання законності постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016р. №448, що за правилами процесуального законодавства не може бути здійснено судом в даному судовому процесі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення, суд дійшов висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Смолій І.В.
Судді Аблов Є.В.
Григорович П.О.