ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 жовтня 2017 року № 826/16209/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменко В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1
до відповідача Державної міграційної служби України
про скасування рішення від 22.08.2016 року,
Громадянин Афганістану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішення Державної міграційної служби України від 22.08.2016 року № 452-16 про втрату статусу біженця громадянином Афганістану ОСОБА_1.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що Державною міграційною службою України було безпідставно та протиправно позбавлено його статусу біженця, оскільки підстави втрати статусу біженця передбачені в ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» та жодна з перелічених зазначеною правовою нормою підстав не може бути застосована щодо позивача.
Відповідач проти позову заперечував, з мотивів викладених у письмових запереченнях, зазначивши, що позивач був позбавлений статусу біженця в Україні на підставі положень пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту», пп «а» пункту 7.7 Розділу VІІ наказу МВС України від 17.09.2011 року № 649 «Про затвердження Правил порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для розгляду питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Державною міграційною службою України було прийнято рішення від 22.08.2016 року № 452-16 про визнання позивача таким, що добровільно повернувся до країни, за межами якої він перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань.
Так, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом відділу міграції Київської міської державної адміністрації Міністерства України у справах національностей та міграції від 23 травня 1996 року № 219 визнано громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем в Україні відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців».
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту», пп «а» пункту 7.7 Розділу VІІ наказу МВС України від 17.09.2011 року № 649 «Про затвердження Правил порядку розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для розгляду питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Державною міграційною службою України було прийнято рішення від 22.08.2016 року № 452-16 про визнання позивача таким, що добровільно повернувся до країни, за межами якої він перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань.
Так, вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 22.08.2016 р. № 452-16 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом власних прав та інтересів із позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у повному обсязі, зважаючи на наступне.
Правові підстави і порядок розгляду питання щодо втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також порядок прийняття відповідного рішення з таких питань і наслідки прийняття такого рішення визначається статтею 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон від 08.07.2011р. № 3671-VI у відповідній редакції).
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 вказаного Закону статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Пункту 6 частини першої статті 11 вказаного Закону статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту може бути особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, або клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади (частина 4статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI).
Згідно частина 9 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відповідності до частини 10 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи.
Частинами 11, 12 статті 11 Закону від 08.07.2011р. №3671-VI закріплено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання, а також у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, - звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (частини 13 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).
Згідно частини 14 статті 11 цього Закону, на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається разом з особовою справою біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до відповідних посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади (частина 15 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у відповідності до частини 16 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними.
У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи статусу додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає їх недійсними та повертає особі національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), що перебувають на зберіганні (частина 18 статті 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).
Особа, яка не реалізувала право на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" законних підстав для перебування в Україні (частина 19 стаття 11 Закону від 08.07.2011р. № 3671-VI).
Як вбачається з оскаржуваного Рішення, як на правову підставу для його прийняття відповідач посилається на пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту», зазначаючи, що позивач добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Процедуру втрати статусу біженця позивача було ініційовано Головним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві в зв'язку з надходженням листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 14.06.2016 року № 8.6/3765-16 про з'ясування наявності підстав для ініціювання процедури втрати позивачем статусу біженця в Україні.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 14.06.2016 року № 8.6/3765-16, за результатами проведеного аналізу особової справи позивача встановлено, що установчі дані позивача внесені до заяв - анкет на обмін посвідчення біженця та видачу обмін проїзного документа біженця під час оформлення та персоналізації не відповідають відомостям установчі дані, зазначені у наказі Управління у справах національностей та міграції Київської міської Державної адміністрації Державного комітету України у справах національностей та міграції від 12.09.1997 року від 783 про надання статусу позивачу.
На виконання листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 14.06.2016 року № 8.6/3765-16 Головну управління Державної міграційної служби України в м. Києві було проведено співбесіду з позивачем для підтвердження або спростування його виїзду до Афганістану, детального з'ясування обставин та причин виїзду і перебування на території загалом та з метою можливого пошуку іншої (другої) дружини та подальшого укладення шлюбу (у разі підтвердження). Також було з'ясовано наявність чи відсутність переслідувань або іншої загрози. Витребувано всі наявні документи та знято їх копії та долучено до особової справи. Проведено детальне з'ясування можливого звернення до Посольства Ісламської Республіки Афганістану в Україні для оформлення будь-яких документів та можливого отримання інших послуг з надання відповідних пояснень щодо мотивації таких дій.
Згідно з протоколу співбесіди від 18.07.2016 року, вбачається, що громадянин Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою в'їзду в Україну переткнув кордон не маючи при собі документів, що посвідчують особу, тобто нелегально, залізничним транспортом. Зі слів позивача перебуваючи в статусі біженця, він переткнув кордон України з метою поїздки до ОАЕ (Дубаї) лише одного разу у 2010 році.
Проте, вищевказана інформація не співпала з раніше наданою, а саме з інформацією, яку позивач надав під час проведення співбесіди від 24.05.2016 року, згідно якої позивач стверджував, що їздив ОАЕ (Дубаї) у 2011 році та в 2012 році. На питання що стосується виїзду та перебування на території Афганістану і статусі біженця, позивач повідомив, що не їздив до країни громадянської належності.
Крім того, відповідно до протоколу співбесіди від 18.07.2016 року, на питання стосовно шлюбу з жінкою на ім'я ОСОБА_3, яка була вказана в анкеті особи для оформлення надання статусу біженця від 23.04.1996 року, позивач відповів, що офіційного шлюбу як такого не було. Відомо, що була тільки домовленість батьків про майбутнє одруження позивача та дівчинки на ім'я ОСОБА_3. Зі слів позивача стало відомо, що він офіційно одружений з громадянкою Афганістану ОСОБА_2. На підтвердження своїх слів позивач надав копію довідки про одруження видану Посольством Ісламської Республіки Афганістан в Україні від 29.10.2012 р., де датою одруження вказано 03.08.2010 р.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем вивчивши особову справу № 11.25.0090-01 громадянки Афганістану ОСОБА_2 дружини позивача, стало відомо, що вона прибула в Україну 22.06.2011 року, що не співпадає з датою одруження на території України, як зазначено в довідці про одруження. А це свідчить про те, що вищевказані громадяни позивач та його дружина не могли одружитися на території України у 2010 році. Вказані обставини свідчать про недостовірно надану інформацію позивачем.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1 надав недостовірну інформацію відповідачу.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», встановлено, що статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Отже відповідачем доведено наявність підстав для позбавлення позивача статусу біженця.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позову громадянину Афганістану ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді В.А. Кузьменко
А. Б. Федорчук