Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
28 вересня 2017 р. № 820/6354/16
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.,
суддів - Бадюкова Ю.В., Старосєльцевої О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.А.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1.,
представника відповідачів - Кезлі М.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державна міграційна служба України
провизнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати відмову ГУ ДМС України у Харківській області в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №58 від 05.09.2016 року неправомірною та скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області №142 від 05.09.2016 року;
- визнати рішення ДМС України про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №52-16 від 31.10.2016 року неправомірним та скасувати його;;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що суб'єктом владних повноважень неправомірно прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач видає себе за іншу особу, а також раніше останній отримував відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". У зв'язку із цим, позивач просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Представник позивача у судове засідання прибув, просив розглядати справу за участю позивача, який особисто бажав брати участь при розгляді справи в судовому засіданні. Однак, позивач, який обізнаний про дату, час та місце судового засідання, до суду не прибув. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає таку поведінку позивача недобросовісною, та вирішив розглядати адміністративну справу за відсутності позивача.
Представник ДМС України через канцелярію суду надав письмові заперечення, в яких вказав, що, за судженням ДМС, ОСОБА_2 було правомірно відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач видає себе за іншу особу, а також раніше останній отримував відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Колегія суддів, вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
З матеріалів справи судом встановлено, що із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_2 звертається втрете, до заяви наданий переклад національного паспорту, виданого 06.07.2007 року, терміном дії до 16.01.2018 року. Перша заява була подана 21.01.2013 року. (а.с.97-98). В подальшому, 10.06.2013 року прийнято рішення ДМС України №352-13 від 10.06.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.111). Повідомленням ГУ ДМС в Харківській області від 01.07.2013 №248 позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі рішення ДМС України від 10.06.2013 року №352-13. (а.с.112)
Для оскарження рішення ДМС України позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду. 07 серпня 2013 року винесена постанова суду по адміністративній справі №820/5427/13, якою позов залишено без задоволення, та після перегляду апеляційною та касаційною інстанціями, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Другу заяву ГУ ДМС України в Харківській області позивач подав 14.05.2015 року (а.с.113-115). Зміст даної заяви містить аналогічні причини звернення, вказані в першій заяві ОСОБА_2. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області №106 від 14.05.2015 року прийнято рішенно про відмову громадянину Лівану ОСОБА_2 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через те, що передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися. (а.с.121-124) Повідомленням від 14.05.2015 №30 ГУ ДМС в Харківській області позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі наказу ГУ ДМС в Харківській області від 14.05.2015 року №106. (а.с.125)
Трете звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулося 05.09.2016 року (а.с.90-91), однак Наказом ГУ ДМС України в Харківській області №142 від 05.09.2016 року відмовлено ОСОБА_2 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що заявник видає себе за іншу особу, а також, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а зазначені умови не змінилися (а.с.135-139). Повідомленням від 05.09.2016 №58 ГУ ДМС в Харківській області позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі наказу ГУ ДМС в Харківській області від 05.08.2016 року №142. (а.с.131)
09.09.2016 року ОСОБА_2 звернувся до ДМС України зі скаргою на наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 05.09.2016 року №142 та просив переглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.9)
Повідомленням від 16.11.2016 року №86 позивача поставлено до відома, що ДМС України прийнято рішення від 31.10.2016 року №52-16 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з тим, що вказане рішення ГУ ДМС України прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством і з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. (а.с.10)
Вирішуючи спір колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", котрий визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Судом встановлено, що на момент подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач перебував на території України нелегально, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 07.05.2015р. позивачем сплачено штраф за порушення правил перебування в Україні.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За матеріалами справи судом встановлено, що наказом від 05.09.2016 №142 ГУ ДМС у Харківській області відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що відсутні умови, передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, визначені статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першоїстатті 1 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , відсутні.
У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Відповідно до пунктів п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Частиною другою статті 13 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана: подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач не звільнений від обов'язку надавати докази.
Аналізуючи умови, передбачені пунктом 1 частиною другою статті 13 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та беручи до уваги положення Пленуму Вищого адміністративного суду від 26.06.2011 року №3, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расової належності;
б) релігії;
в) національності (громадянства);
г) належності до певної соціальної групи;
д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця, повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Стосовно інциденту, пов'язаного з побиттям позивача в м.Бейрут, слід зазначити, що даний випадок відбувся в 2007 році, з моменту цього інциденту та виїзду з Лівана пройшло чимало часу, бо позивач виїхав у листопаді 2007 року в Україну.
Колегією суддів також встановлено, що були розбіжності стосовно перекладу прізвища позивача. У перекладі паспорту громадянина Лівану НОМЕР_1, який було додано до заяви в ГУ ДМС України, прізвище позивача вказано - ОСОБА_2. При вирішенні адміністративної справи №820/5427/13 по оскарженню відмови ГУ ДМС України, особу позивача встановлено на підставі нотаріально засвідченого перекладу паспорта громадянина Лівану НОМЕР_1 за прізвищем ОСОБА_2.
Крім того, заяви позивача до ГУ ДМС України мають розбіжності щодо його віросповідання. В своїй першій заяві позивач зазначив, що він є мусульманином-сунітом. (а.с.99). Однак, при повторному зверненні позивач зазначив в анкеті, що він є мусульманином-друзом та має побоювання стати жертвою переслідування з боку ісламської радикальної організації «Дааш».
Отже, побоювання позивача щодо існування загрози його життю при поверненні до Лівану є лише припущенням позивача, так як описані події щодо його викрадення і побиття відбувались в 2007 році. Більш того, суд має підстави ставити під сумнів слова позивача, у зв'язку з тим, що при дослідженні матеріалів справи суд встановив розбіжність показань, наданих позивачем при подачі заяв в ГУ ДМС України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обставини, викладені позивачем при не є такими, що свідчать про обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Як встановлено частиною 6 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
Згідно ч.9 ст.9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи вбачається, що під час першого та другого звернень до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області позивач надав до заяви-анкети оригінал паспорту НОМЕР_1, виданного 06.07.2007р. До заяви-анкети при зверненні втрете позивач надав паспорт НОМЕР_2. Крім того, за час свого перебування в Україні позивач двічі продовжував строк дії свого національного паспорта НОМЕР_2 в посольстві Ліванськогої Республіки в Україні: у травні 2012 року та у січні 2013 року. Це свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права та він користується захистом країни своєї громадянської належності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що Державна міграційна служба України, приймаючи рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державна міграційна служба України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 03 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя Панченко О.В.
Судді Старосєльцева О.В.
Бадюков Ю.В.