26 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Борисової О.В.
при секретарі Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про стягнення аліментів на повнолітню дитину,
Справа № 760/17457/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8807/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_1, про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої доньки в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення двадцяти трьох річного віку, за умови продовження навчання.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 27.09.1997 року по 11.03.2004 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
Зазначає, що на даний час донька проживає разом з нею та є студентом Київського університету права Національної академії наук України, за напрямом підготовки «Право» освітнього рівня бакалавр, терміном навчання з 01.09.2016 року по 30.06.2020 року, а тому потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має можливість надавати.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка продовжує навчатись, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову - 12.10.2016 року та до закінчення навчання - 30.06.2020 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до положень ст.199 СК України, обов'язок утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання, покладається за умови, що особа має можливість їх сплачувати, в той час як його єдиним джерелом для існування є пенсія по інвалідності у розмірі 1 347 грн.
В судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Позивач та третя особа заперечували проти апеляційної скарги та просили її відхилити.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 11.03.2004 року, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві зроблено актовий запис №201 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.8).
Відповідач є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження (а.с.7).
З довідки № 262 від 07.09.2016 року встановлено, що ОСОБА_3 є студентом першого курсу денної форми навчання Київського університету права Національної академії наук України, за напрямом підготовки «Право». Термін навчання за ОКР «Бакалавр» з 01.09.2016 року по 30.06.2020 року. Навчання платне, стипендія не виплачується (а.с.15).
Вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться на утриманні своєї матері ОСОБА_2, яка не може повністю забезпечити належне утримання доньки.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває в працездатному віці, у зв'язку з чим має можливість надавати кошти на утримання власної доньки, яка продовжує навчання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно задовольнив позов, не врахувавши положення ст.199 СК України, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повного та всебічного розгляду справи, на основі наданих сторонами доказів та обґрунтувань, та ухвалив рішення із правильним застосуванням норма матеріального права.
Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянтом не надано суду належних доказів та обґрунтувань того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.199 СК України встановлено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач надала копію свідоцтва про народження повнолітньої доньки ОСОБА_3, з якого вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), тобто її вік перевищує 18 років; довідку з вищого навчального закладу, відповідно до якого донька продовжує навчання та передбачувана дата закінчення навчання є 30 червня 2020 року, тобто тоді коли їй ще не виповниться 23 роки (а.с.15).
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції подала на вимогу суду довідку про отримання нею доходу, контракт на навчання та копії квитанції про сплату за навчання.
Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на наявність у нього інвалідності 3-ї групи та на довідку з Пенсійного фонду України, про те, що він отримує пенсію по інвалідності, як на підставу для відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з копії довідки про встановлення ОСОБА_1 інвалідності 3-ї групи, в ній відсутні рекомендації останньому щодо неможливості працювати, тобто його не визнано непрацездатним, а тільки рекомендовані певні обмеження в роботі (а.с.80-81).
Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач знаходиться у працездатному віці, 2 група інвалідності була змінена на 3, тобто стан його здоров'я поліпшився, та на думку колегії відповідач має можливість надавати кошти на утримання доньки, яка продовжує навчання.
Довідка ж з Пенсійного фонду України, про отримання пенсії по інвалідності, сама по собі, не є підтвердженням того, у відповідача це єдине джерело доходів (а.с.82).
Безпідставним є і посилання апелянта на те, що його було позбавлено батьківських прав відносно ОСОБА_3, оскільки особа, позбавлена яка батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини (ч.2 ст.166 Сімейного кодексу України).
В судовому засіданні відповідач пояснив що він не проти платити аліменти у визначеному судом розмірі але не може змиритись з тим, що його позбавили батьківських прав відносно доньки.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року є обґрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням норм законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді