Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
20 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
його представника - ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9
та обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 42013110100000837 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року, щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Октемберян (Республіка Вірменія), вірмена, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України суд зарахував ОСОБА_10 в строк відбування покарання період перебування обвинуваченого під вартою з 09.10.2011 по 29.01.2015, а також з дня його фактичного затримання - 02.12.2016 по день набрання вироком законної сили у співвідношенні один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цим же вироком суд частково задовольнив цивільний позов потерпілого, стягнувши з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 319 731 грн. 88 коп. матеріальної шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди, а також вирішив питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду ОСОБА_10 , за попередньою змовою групою осіб, вчинив розбій, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, за наступних обставин.
ОСОБА_10 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження у зв'язку з переховуванням від суду, вирішили заволодіти значною сумою грошей потерпілого ОСОБА_7 .
У зв'язку з цим обвинувачений разом з вищевказаною особою розробили злочинний план, реалізація якого передбачала здійснення у темному місці - під'їзді № 1 будинку АДРЕСА_2 раптового, несподіваного для жертви нападу. Для досягнення злочинного результату вказані особи також спланували застосувати до потерпілого фізичне насильство у вигляді спричинення йому тілесних ушкоджень за допомогою металевих гантелей.
Реалізуючи задумане ОСОБА_10 та оголошений у розшук його спільник, 09.10.2011 приблизно о 16 год. 15 хв., перебуваючи на першому поверсі під'їзду № 1 будинку АДРЕСА_2 , дочекавшись коли ОСОБА_12 зайде в середину, діючи умисно, з корисливих спонукань, напали на потерпілого, застосовуючи при цьому фізичне насильство у вигляді численних ударів заздалегідь приготовленими гімнастичними металевими гантелями.
У результаті зазначеного нападу обвинувачений та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, зірвали з плеча потерпілого сумку, вартістю 60 грн., в якій знаходились грошові кошти у сумі 311 984 грн., 400 Євро, що станом на 09.10.2011 за офіційним курсом НБУ дорівнювало 4 231,60 грн., мобільний телефон «Нокіа 6610», вартістю 100 грн., з сім-карткою мобільного оператора «Голден-Телеком», вартістю 20 грн., мобільний телефон «Нокіа Е51», вартістю 1700 грн., з сім-карткою мобільного оператора «Лайф», вартістю 20 грн., на рахунку якого знаходилось 17 грн., дверний замок, вартістю 280 грн., документи - паспорт громадянина України та посвідчення водія на ім'я ОСОБА_7 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Зазначеними діями обвинувачений за попередньою змовою з особою, яка перебуває у розшуку, заволодів майном потерпілого на загальну суму 318 352,60 грн., яка на день вчинення злочину становила особливо великий розмір.
Після скоєння вказаного злочину обвинувачений разом з особою, яка оголошена судом у розшук, прийняли заходи для зникнення з місця події, однак син та дочка потерпілого - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , безперервно переслідуючи нападників, змогли затримати ОСОБА_10 поблизу будинку № 50 по вул. Щербакова у м. Києві.
Внаслідок спричиненого насильства потерпілому ОСОБА_7 завдані легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 187 КК України покарання у вигляді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування поданої скарги прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 187 КК України посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Як зазначається в апеляційній скарзі прокурора, призначаючи міру покарання ОСОБА_10 , суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого злочину, наслідків, спричинених діями обвинуваченого, та призначив йому занадто м'яке покарання, що суперечить тяжкості скоєного злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, відповідно до ст. 12 КК України, та передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна.
Вказуючи на те, що, при призначенні покарання, суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, а також особливостей інкримінованого ОСОБА_10 злочину та обставин його вчинення, прокурор звертає увагу на те, що після вчинення розбою обвинувачений жодних заходів щодо усунення наслідків своїх дій не вжив, разом із особою, оголошеною судом у розшук, намагався залишити місце події.
Крім того, як вважає прокурор, під час судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_10 надавав неправдиві відомості щодо обставин події, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.
Таким чином, з урахуванням цих та інших доводів, в апеляційній скарзі робиться висновок про те, що призначене судом ОСОБА_10 покарання у вигляді 10 років позбавлення волі є недостатнім для виправлення та попередження нових злочинів та таким, що суперечить вимогам ст. 65 КК України, оскільки не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставинам вчинення злочину та меті покарання внаслідок своєї м'якості.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 , не погоджуючись із вироком суду також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02.12.2016 року скасувати та закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, захисник зокрема посилається на те, що висновки суду щодо вчинення інкримінованого ОСОБА_10 злочину спільно з ОСОБА_15 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать доказам, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що згідно роздруківок телефонних дзвінків, здійснених з телефону ОСОБА_15 , в момент вчинення злочину, останній здійснював телефонний дзвінок та знаходився за адресою: АДРЕСА_3 , тобто знаходився на значній відстані від місця вчинення злочину.
Крім того, не погоджуючись із висновком суду про те, що доведеність вини ОСОБА_10 не спростовується тим, що на руках обвинуваченого та його одежі (брюках та куртці) слідів крові не виявлено, апелянт звертає увагу на те, що у обвинуваченого ОСОБА_10 , після затримання та доставлення до Шевченківського РУГУ, було вилучено одяг, в якому знаходився ОСОБА_10 та відібрано змиви з рук для проведення експертиз, однак, згідно висновків експерта, слідів крові на руках та одежі обвинуваченого дійсно виявлено не було.
Більш того, посилаючись на висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 08.04.2014 року № 677/ж захисник звертає увагу на те, що заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 без потрапляння крові на верхній одяг та руки ОСОБА_10 , за умови відсутності можливості перевдягнення та вмивання останнього, виключається.
Також захисник вказує на те, що ряд доказів, якими суд обґрунтовує вирок, отримані не уповноваженими на те особами та з порушенням процедури збирання доказів, зокрема протокол огляду автомобіля ОСОБА_15 від 13.10.2011 року було складено слідчим ОСОБА_16 за участю заступника начальника СКР 3-го ТВМ Шевченківського РУГУ ОСОБА_17 , однак вказані особи не були наділені повноваженнями на проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_15 . Недопустимими, на думку захисника, є й інші докази, зокрема протоколи огляду та вилучення від 13.10.2011 року (т. 3, а.с. 24, 25), якими оглянуто та вилучено мобільний телефон «Samsung Duos», що належить ОСОБА_15 , в якому було виявлено фото автомобіля потерпілого, датоване 01.09.2011.
Враховуючи ці та інші, наведені у скарзі обставини, захисник, посилаючись на положення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», звертає увагу на те, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб судді, виконуючи свої обов'язки не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Таким чином, як вважає захисник, докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, були досліджені під час судового розгляду і на які посилається у своєму вироку суд першої інстанції, у їх сукупності свідчать, що пред'явлене ОСОБА_10 обвинувачення у скоєнні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, є недоведеним, оскільки ні сторона обвинувачення під час розгляду справи в суді, ні суд у своєму обвинувальному вироку, не надали тих достатніх та необхідних, належних та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності, свідчили б про вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу останнього та просили її задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення; пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та заперечували проти задоволення апеляційної захисника обвинуваченого; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що жодна з них не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні, за попередньою змовою групою осіб, нападу з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зокрема, надавши критичну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_10 , який заперечував свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину та визнавши їх нелогічними, непослідовними і такими, що не узгоджуються між собою та спростовуються сукупністю інших доказів, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_7 , які відповідають даним, зафіксованим у протоколі огляду місця події від 09.10.2011 та узгоджуються з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи від 17.11.2011 № 883 мб, згідно якої виявлені при огляді місця події 09.10.2011 сліди бурого кольору за своїми генетичними ознаками співпадають з генетичними ознаками крові потерпілого ОСОБА_7 ; показання свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які не тільки бачили двох чоловіків, які вибігали з парадного після того, як почули крик свого батька, а й затримали одного із них, яким виявився обвинувачений ОСОБА_10 .
Обставини затримання ОСОБА_10 свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили також свідок ОСОБА_18 , який був очевидцем цих подій, а також допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 , який входив до складу групи швидкого реагування ГУ МВС України у м. Києві та приймав участь у затриманні ОСОБА_10 , оскільки свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 стверджували про те, що саме ця людина вчинила розбійний напад на їхнього батька.
Надаючи оцінку цим та іншим, наведеним у вироку доказам, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх такими, що не викликають сумнівів у своїй достовірності, оскільки вони, як в цілому, так і в окремих деталях узгоджуються між собою та іншими доказами по справі.
При цьому, як обґрунтовано зазначив суд у своєму вироку, його висновки про доведеність вини ОСОБА_10 в інкримінованому злочині, підтверджуються також наступними доказами:
- висновком судово-медичного експерта від 01.11.2011 № 1665 /Е, згідно якого потерпілому ОСОБА_7 , спричинені:
а ) закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку; забійні рани в надбрівній ділянці зліва; в міжбрівній ділянці справа з переходом на лобну ділянку та волосисту частину голови; на волосистій частині скроневої ділянки справа, в лобно-тім'яній ділянці справа, в тім'яній ділянці справа; на волосистій ділянці зліва, в лобно-тім'яній ділянці зліва, в тім'яній ділянці по центру, в потиличній ділянці по центру та зліва, в лобній ділянці по центру на межі росту волосся, в підочній ділянці справа.
б) синці в підочній ділянці справа, на заднє-боковій поверхні грудної клітини зліва, в поперековій ділянці зліва, в проекції правого культового суглобу по зовнішній поверхні.
Зазначені ушкодження спричинені тупими предметами, за давністю можуть відповідати 09.10.2011, не були небезпечними для життя та відносяться: зазначені у п. а) - до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; зазначені у п. б) - до легких тілесних ушкоджень;
- протоколами огляду від 13.10.2011 та від 14.01.2014, відповідно до яких, під час огляду вилученого у особи, яка оголошена судом у розшук, мобільного телефону «Самсунг Дуос», виявлене датоване 01.09.2011 фото з фотознімком автомобіля потерпілого, а під час огляду відповідно даних роздруківок з'єднань мобільних телефонів потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_10 та особи, яка оголошена у розшук, за період з 01.09.2011 по 09.10.2011, тобто день вчинення злочину, з прив'язкою до базових станцій та їх адрес, встановлено, що абонентський номер телефону ОСОБА_10 та оголошеної у розшук особи, у зазначений період систематично моніторилися базовими станціями , розташованими по АДРЕСА_2 , тобто за місцем проживання потерпілого.
Сукупність наведених вище доказів, а також інформації щодо фіксації телефонів обвинуваченого ОСОБА_10 та особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, дозволила суду першої інстанції дійти правильного висновку про те, що обвинувачений та інший співучасник нападу заздалегідь готувалися до вчинення злочину за наведених у вироку обставин,відслідковуючи режим життя та пересування потерпілого.
Заслуговують на увагу і інші докази, на які суд першої інстанції послався у своєму вироку на підтвердження вини ОСОБА_10 , зокрема протокол огляду предметів від 01.11.2011, згідно з яким слідчим була оглянута спортивна гантель у гумовій оболонці вагою 0,5 кг, яку було вилучено у ОСОБА_10 09.10.2011.
З огляду на те, яку оцінку суд першої інстанції надав наведеним у вироку доказам, як тим, що підтверджують встановлені судом обставини, так і тим, які він відкинув, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину, не спростовується тим, що згідно з висновками експерта ОСОБА_20 від 11.11.2011 №№ 854 мб, 855 мб та 855 мб, відповідно, на змивах з лівої та правої рук, а також на одежі (брюках та куртці) обвинуваченого ОСОБА_10 кров не виявлено, оскільки це могло бути наслідком рясного дощу, наявність якого була підтверджена показаннями допитаних судом осіб, перебуванням затриманого ОСОБА_10 на землі та контактування його одягу та частин тіла з мокрою і забрудненою поверхнею.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого з приводу недопустимості окремих письмових доказів, які, на думку останнього, були отримані не уповноваженими на те особами та з порушенням процедури збирання доказів, а саме протоколу огляду автомобіля ОСОБА_15 від 13.10.2011 року (т. 3, а.с. 30), який було складено слідчим Герасименко за участю заступника начальника СКР 3-го ТВМ Шевченківського РУГУ ОСОБА_17 та протоколів огляду та вилучення від 13.10.2011 року (т. 3, а.с. 24, 25), якими оглянуто та вилучено мобільний телефон «SamsungDuos», що належить ОСОБА_15 , в якому було виявлено фото автомобіля потерпілого, датоване 01.09.2011, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
По-перше, відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
По-друге, відповідно до вимог ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Незважаючи, на вказані вимоги закону, в апеляційній скарзі захисника не наведено достатнього обґрунтування на підтвердження того, що фактичні дані, зафіксовані у згаданих вище протоколах були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, в тому числі діянь, передбачених ч. 2 ст. 87 КПК України, які прямо зобов'язують суд визнати їх істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод.
Крім того, за своїм змістом, інформація зазначена в цих протоколах стосується в більшій мірі прав і свобод іншої особи, а не ОСОБА_10 , оскільки автомобіль, який оглядався, а також мобільний телефон, який було оглянуто і вилучено, належали не ОСОБА_10 , а іншій особі.
Що ж стосується письмового висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_21 від 08.04.2014 за № 677/ж, який було зроблено на підставі адвокатського запиту захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 , з приводу можливості утворення бризків крові в результаті заподіяння потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та спроможності показань останнього щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_10 за умови відсутності на його одязі та змивах з рук слідів крові, в якому зокрема зазначається про те, що дослівно «… За зазначених умов при кожній наступній дії повинні були утворюватися бризки крові: як від удару предметом по закривавленій поверхні (в тому числі просякнутій кров ю тканині парасольки), так і через зривання рідкої крові з травмую чого предмету при замахах. Вказані сліди мусять бути розташованими переважно на рівні голови та на стінах, а також на одязі особи (осіб), що наносили удари.
Таким чином, «заподіяння вищевказаних тілесних ушкоджень шляхом нанесення ударів тупим предметом без потрапляння крові на верхній одяг та руки ОСОБА_10 за умови наявності слідів крові на одязі, печах потерпілого, а також на підлозі, дверях та стінах під'їзду», а також за умови відсутності можливості перевдягання та вмивання ОСОБА_10 виключається.
Вищенаведене дає підстави для сумніву в частині спроможності показів «потерпілого ОСОБА_7 щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , за умови відсутності на одязі та змивах з рук останнього слідів крові».», то він не може бути визнаний доказом, який спростовує інші докази, в тому числі показання потерпілого ОСОБА_7 , які були покладені в основу вироку щодо ОСОБА_10 .
Як обґрунтовано зазначено у вироку суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 84 КПК України, висновок спеціаліста не є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні, а згідно вимог, передбачених ч. 2 ст. 71 цього Кодексу, спеціаліст, як інший учасник кримінального провадження, може бути залучений сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду лише для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо).
Вищенаведені вимоги закону, дозволяють зробити висновок про те, що згаданий висновок спеціаліста не може розглядатись як самостійний доказ, який отриманий стороною захисту в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 93 КПК України.
Більш того, навіть якщо розглядати цей висновок як доказ у кримінальному провадженні, згідно вимог ч. 2 ст. 94 КПК України, він не може мати наперед встановленої сили, а тому, оцінюючи його в сукупності з іншими доказами, зібраними у даному кримінальному провадженні та дослідженими під час судового розгляду, колегія суддів вважає, що вказаний висновок хоча і наданий досвідченим спеціалістом в галузі судово-медичної експертизи, проте він не спростовує сукупності тих доказів, яким суд першої інстанції надав відповідну оцінку з точки їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, в даному випадку ухвалення обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Таким чином, незважаючи на доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого, колегія суддів не вбачає законних підстав для скасування вироку суду щодо ОСОБА_10 та закриття провадження у справі у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, оскільки вважає, що суд першої інстанції, на підставі досліджених під час судового розгляду доказів, дійшов обґрунтованих висновків щодо формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення та правильно кваліфікував скоєне останнім за ч. 4 ст. 187 КК України.
При призначенні ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував обставини скоєння злочину, характер та ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, вивченням особи обвинуваченого суд встановив, що ОСОБА_10 характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не засуджувався, має постійне місце роботи.
Обставини, які, відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, пом'якшують та обтяжують покарання, судом не встановлені.
У зв'язку з цим, за сукупністю обставин вчинення злочину, який пов'язаний з тривалим спостереженням за потерпілим, ретельною підготовкою до нападу, використанням заздалегідь підібраних для нанесення тілесних ушкоджень знарядь, ступеню тяжкості кримінального правопорушення, яке віднесене до особливо тяжких злочинів, суд визнав необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_10 та запобігання вчиненню ним нових злочинів застосування до нього покарання виключно у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
При цьому, суд зазначив у вироку про те, що позитивна характеристика обвинуваченого не спростовує вчинення ним особливо тяжкого злочину.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду щодо ОСОБА_10 та ухвалення нового вироку через необхідність застосування більш суворого покарання, з огляду на таке.
Як передбачено ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальному відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 2 ст. 65 КК України встановлено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та відсутність обставин, що обтяжують покарання, призначене судом ОСОБА_10 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України, у виді позбавлення волі строком на десять років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого, як за своїм видом, так розміром не може бути визнане явно несправедливим через м'якість, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні, а в апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні не наведені обставини, які б дозволили зробити такий висновок.
Більш того, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що під час судового розгляду ОСОБА_10 надавав неправдиві відомості щодо обставин події, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, не можуть служити підставою для визнання призначеного йому покарання занадто м'яким, у зв'язку з чим прохання прокурора збільшити розмір призначеного обвинуваченому покарання на один рік слід визнати безпідставним та таким, що не пов'язане із забезпеченням дотримання вимог закону щодо загальних засад призначення покарання.
За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника обвинуваченого - без задоволення, оскільки в них не наведено достатніх підстав для скасування вироку суду першої інстанції, як з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, так і з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того, враховуючи зміни, внесені до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, на підставі Закону України від 18 травня 2017 року № 2046-VІІІ, який набрав чинності з 21 червня 2017 року, колегія суддів вважає необхідним уточнити розрахунок зарахування в строк відбування покарання ОСОБА_10 , строк його попереднього ув'язнення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_10 , залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
Відповідно до положень ст. 404 КПК України, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VІІІ, зарахувати ОСОБА_10 в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення за період з 09.10.2011 року по 29.01.2015 року, а також за період з 02.12.2016 року по 20.06.2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_22 )
Справа № 11-кп/796/686/2017
Категорія: ч.4 ст.187 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_23
Доповідач - суддя ОСОБА_1