Апеляційний суд міста Києва
Справа № 754/12573/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Мальченко О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5707/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
11 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Кирилюк Г.М.
при секретарі Крічфалуши С.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Астаф'євої Іванни Віталіївни - представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
31 серпня 2015 року позивач ПАТ «Дельта банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4, 3-я особа ОСОБА_5 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив в рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 347 107, 53 грн . за кредитним договором № 2615/0708/88-018 від 03.07.2008 звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначену квартиру за позивачем ПАТ « Дельта Банк ».
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_5, який є позичальником, неналежно виконував умови за кредитним договором.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк » про звернення стягнення на предмет іпотеки , визнання права власності відмовлено .
Не погодившись із рішенням суду Астаф'єва І. В. - представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрутованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення про залишення без задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
03.07.2008 між ВАТ « Сведбанк» , правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та 3-ою особою ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №2615/0708/88-018 від 03.07.2008 за умовами якого Банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 110 000 доларів США з розрахунку 11,9% річних на строк по 03.07. 2018 (а.с.7-10).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» , правонаступником якого є ПАТ « Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_4 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/88-018-Z від 03.07/. 2008 , відповідно до умов якого відповідач передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 66,90 кв. м під АДРЕСА_1 ( а.с. 13- 15 ) .
25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло з вказаного кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора (а.с. 24- 30).
У зв'язку з порушенням позичальником умов договору щодо погашення кредиту та процентів за його користування утворилася заборгованість, яка станом на 31.07.2015 становить 1 347 107 , 32 грн . , з яких : 1 085 553 , 52 грн . заборгованість по тілу кредиту; 117 885,75 грн . - сума заборгованості за відсотками ; 135 428, 40 грн . - нарахована пеня ; 6 864 , 92 грн . - сума за ставкою 3 % від простроченого тіла по кредиту ; 1 394 , 94 грн . - сума за ставкою 3 % річних від простроченої заборгованості по відсотках .
В рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 347 107, 53 грн . за кредитним договором № 2615/0708/88-018 від 03.07.2008 позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначену квартиру за позивачем ПАТ « Дельта Банк », про що пред'явив зазначений позов, вважаючи обраний спосіб захисту правильним та законним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої виходив з того, що позивач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання. А умовами Іпотечного договору сторонами не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, а тому позивач не має права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки вказаним шляхом.
З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.
Так, відповідно до іпотечного договору №2615/0708/88-018-Z-18 (а.с.13,14) пункту 12.3 визначено, що згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене п п.п. 12.3.1, та 12.3.2 цього пунтку Договору.
Пункт 12.3.1 передбачає задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотека». Відповідно до статті 37 Закону України « Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури передбаченої в цьому пункті п.12.3. Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. При оцінці предмета застави незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені діючим законодавством на момент оцінки.
Відповідно до п. 12.3.2 Іпотечного договору задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статею 38 Закону України « Про іпотеку» .
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, з аналізу положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду про продаж майна з публічних торгів або надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки від власного імені та два позасудових способи захисту - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю, зокрема, права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Пред'являючи позов до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, позивач не звернув уваги на умови свого ж договору і на спосіб захисту свого ж права, що він є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України «Про іпотеку», ні договором, укладеним між сторонами.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача також не навів таких обставин.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу Астаф'євої Іванни Віталіївни - представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: