"27" вересня 2017 р.Справа № 916/1832/17
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Аганіні В.Ю.
за участю представників сторін :
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 31.07.2017р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/1832/17:
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3;
про стягнення 139944,91 грн., -
Фізична особа - підприємця ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - Відповідач) із позовом про стягнення боргу за договором оренди приміщення посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині неоплати оренди приміщення.
З підстав ст. ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України, позивач просить позов задовольнити.
Відповідач в засідання суду не з'явився був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення повернуті з посиланням на закінчення терміну зберігання у справі).
Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В засіданні суду 27.09.2017р. за правилами ст. 85 ГПК України, в присутності представника позивача, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи, між сторонами у справі 01.10.2016 р. укладено договір оренди нежитлового приміщення № 29/07 (далі - Договір), за яким Позивач (Орендодавець) надає в оренду Відповідачеві (Орендарю) нежитлове приміщення, площею 158,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, приміщення 11-Н, яке належить Позивачеві на праві власності.
Право власності Позивача підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.01.2015 р., індексний номер 32225807, номер запису 8383285.
Приміщення було передано відповідачеві за актом прийому - передачі від 01.10.2016р. для розміщення магазину.
За п. 4 Договору орендар зобов'язався щомісячно, не пізніше 5 числа кожного поточного місяця, сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі 32 000 грн. за кожен місяць користування, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця.
Проте, Відповідач не виконав цього обов'язку і орендна плата Позивачеві не сплачувалась з квітня 2017 р., про що свідчить проміжна банківська виписка за період з 01.11.2016 р. по 08.06.2017 р. з банківського рахунку позивача.
Як зазначає позивач, дотепер плата від Відповідача не надходила. Станом на 26.07.2017р. борг відповідача по орендній платі складає 128000 грн. та заборгованість по витратам, пов'язаним з утримання приміщення згідно п.4.4 Договору складає 1883,75 грн.
Аналізуючи вказаний договір суд зазначає, що за п.8.1 Договору він діє до 01.09.2017р., тобто станом на дату звернення позивача до суду - 31.07.2017 р. є діючим.
Доказів його оспорювання, нікчемним, визнання недійсним повністю або частково відповідачем не надано.
Проаналізувавши вимоги позивача щодо стягнення заявлених сум суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Позивачем заявлено до стягнення разом з іншими сумами - сума пені в розмірі 10061,16 грн. При цьому розрахунок пені позивачем не наданий і отже суд позбавлений можливості перевірити його. Відтак, на думку суду, в цієї частині вимог слід відмовити.
Зворотнього відповідач, в порядку ст. 33 ГПК України, не довів. Доказів сплати не надав.
Таким чином, з огляду на вищенаведене суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65481, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65012, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2) заборгованість у розмірі 128000 (сто двадцять вісім тисяч) грн., витрати пов'язані з утриманням приміщення у сумі 1883 (одна тисяча вісімсот вісімдесят три) грн. 75 коп. та судовий збір у сумі 1948 (одна тисяча дев'ятсот сорок вісім) грн. 26коп.
В решті вимог - відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2017 р.
Суддя М.І. Никифорчук