25 вересня 2017 р.Справа № 638/6183/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старостіна В.В.
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.07.2017р. по справі № 638/6183/17
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання дій протииправними щодо перерахунку пенсії,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила суд:
- визнати визнати протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови їй в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання за грудень 2016 року та обмеження розміру щомісячного довічного утримання - 10 740,00 грн в період 01-04 січня 2017 року;
- визнати протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови їй в здійсненні перерахунку щомісячного довічного утримання, з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі довідок Апеляційного суду Харківської області № 03-55/38 від 09.03.2017 року та № 03-55/43 від 10.03.2017 року;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 90 %, з включенням суми матеріальної допомоги, починаючи з моменту звернення за отриманням довічного грошового утримання - 17.09.2016 року, виходячи з розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді - 28 444,16 грн, на підставі довідки Апеляційного суду Харківської області № 03-55/38 від 09.03.2017 року, а з 01.12.2016 року виходячи із розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді - 31 249,16 грн на підставі довідки Апеляційного суду Харківської області № 03-55/43 від 10.03.2017 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору у розмірі 640,00 грн.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.07.2017 року по справі № 638/6183/17 позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Позивач не скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази та матеріали справи в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є суддею Апеляційного суду Харківської області у відставці на підставі Постанови Верховної Ради України №1514-VIII від 08.09.2016 року, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримує щомісячне грошове утримання судді, у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. 09.12.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку щомісячного грошового утримання, жодної відповіді отримано не було. 27.02.2017 року позивач звернулася до відповідача повторно.
Листом № 77/Ш-11 від 07.03.2017 року відповідачем вимоги було задоволено частково, а саме у перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання за грудень 2016 року їй було відмовлено. Дії відповідача в частині відмови у здійсненні перерахунку щомісячного грошового утримання ОСОБА_3 вважає неправомірними, в зв'язку з чим вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Забезпечення суддів і статус суддів у відставці визначено Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).
Так, відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 зазначеного Закону, незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6 ст. 47 цього Закону).
01.01.2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовані питання, пов'язані із суддівською винагородою, та запроваджено поетапне збільшення посадових окладів суддів.
Як встановлено ч. 1 ст. 129 Закону № 2453-VІ, суддівська винагорода регулюється цим Законом,Законом України від 16.10.1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Розділом Х Закону № 2453-VІ визначено статус судді у відставці. Зокрема, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання (ч. 1 ст. 138 Закону № 2453-VІ).
У відповідності до ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
З 01.10.2011 року набрали чинності зміни до вищезазначеної статті, внесені Законом № 3668-VІ, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.
Згідно до ч. 5 цієї ж статті, максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення відновили дію частини третя та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 3668-VI.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VIпорядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.
Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, 01.12.2004 року № 19-рп/2004, 11.10.2005 року № 8-рп/2005, 18.06.2007 року № 4-рп/2007, 22.05.2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Колегія суддів звертає увагу на те, що викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 року № (2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (п. 54).
Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».
Отже, при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді розрахунковою складовою є розмір грошового утримання судді, що дорівнює розміру його суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді.
Так, при збільшенні розміру суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді перерахунку підлягає розмір щомісячного довічного утримання судді, для приведення його у відповідність з вимогами ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачу має бути проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження довічного грошового утримання позивача максимальним розміром.
Таким чином, колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.07.2017 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції і вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та доказів в їх обґрунтування не надано.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.07.2017р. по справі № 638/6183/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.
Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Рєзнікова С.С.
Повний текст ухвали виготовлений 02.10.2017 р.