Справа: № 810/3954/16 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
26 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Кривохижій О.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Мочалова І.О., представника відповідача - Слободяника С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 в перерахунку ОСОБА_1 грошового забезпечення та оформленні документів для перерахунку пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як військовослужбовцю призваного на військову службу за призивом під час мобілізації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16 червня 2014 року по 16 березня 2016 року в порядку та розмірах, установлених для осіб, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації на посаді старшого стрільця-навідника відділення станкових протитанкових гранатометів гранатометного взводу спеціального призначення 2-го батальйону спеціального призначення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 оформити ОСОБА_1 документи для перерахунку пенсії по інвалідності та отримання пільг за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як військовослужбовцю призваного на військову службу за призовом під час мобілізації.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.06.2014 ОСОБА_1 подав заяву про вступ до батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і був прийнятий до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (село Нові Петрівці Вишгородського району Київської області) для проходження служби у військовому резерві.
16.06.2014 наказом № 120 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
25.06.2014 наказом № 127 позивача призначено на посаду старшого стрільця-навідника відділення станкових протитанкових гранатометів гранатометного взводу спеціального призначення другого батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .
11.07.2014 на підставі наказу № 143 ОСОБА_1 був відправлений в зону АТО.
29.08.2014 при виконанні бойового завдання позивач отримав вогнепальне поранення.
29.02.2016 за результатами обстеження МСЕК ОСОБА_1 призначила ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби.
16.03.2016 позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 за станом здоров'я.
28.04.2016 ОСОБА_1 подав заяву на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з вимогами: зарахувати службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 16 червня 2014 року по 16 березня 2016 року до військової служби за призовом під час мобілізації; перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 16 червня 2014 року по 16 березня 2016 року в порядку та розмірах, установлених для осіб, які проходять військову службу за контрактом; подати до органів, що призначають пенсії, документи для призначення пенсії за інвалідністю.
06.05.2016 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив, що проходження позивачем служби у військовому резерві і вирішення порушених ним питань не входить до компетенції військової частини НОМЕР_1 . Крім того, зазначено, що порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення зі служби визначаються Законом України «Про Національну гвардію України», главою 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для зарахування служби позивача у в/ч НОМЕР_1 до періоду проходження військової служби за призовом під час мобілізації з відповідним перерахунком грошового забезпечення та необхідністю підготовки відповідачем документів для призначення пенсії по інвалідності та отримання пільг, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закону про військовий обов'язок).
Відповідно до ч. 3 ст. 1 вказаного Закону військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону про військовий обов'язок щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Приписи абз. 6 ч. 10 ст. 1 Закону про військовий обов'язок визначають, що резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
У частині 7 статті 2 Закону про військовий обов'язок передбачено, що громадяни України в добровільному порядку можуть проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови й порядок її проходження, а також підстави й порядок звільнення зі служби визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 26-1 Закону про військовий обов'язок громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань. Для цього вони мають пройти професійно-психологічний відбір, за станом здоров'я бути придатними до служби у військовому резерві та відповідати встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.
З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві відповідно Збройних Сил України або інших військових формувань.
Особливості проходження служби у військовому резерві, в тому числі виконання резервістами обов'язків служби у військовому резерві, визначаються цим Законом та відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Затверджене Указом Президента України від 29.10.2012 № 618/2012 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України (далі - Положення №618) визначає порядок добору, умови прийняття громадян України (далі - громадяни) на службу у військовому резерві Збройних Сил України (далі - військовий резерв) та проходження ними служби у військовому резерві.
Відповідно до п. п. 4-5 Положення №618 громадяни, які виконують військовий обов'язок шляхом проходження служби у військовому резерві, є резервістами.
Проходження служби у військовому резерві полягає у виконанні резервістами обов'язків служби, у тому числі з підготовки, відповідно до завдань, покладених на органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації (далі - військові частини), в яких вони проходять службу у військовому резерві на відповідних посадах, згідно з вимогами законодавства та умовами контракту.
Приписи п. 8 Положення №618 визначають, що початком проходження резервістом служби у військовому резерві вважається день видання наказу керівника органу військового управління, командира (начальника) військової частини (далі - командир (начальник) військової частини) про прийняття громадянина на службу у військовому резерві і призначення на посаду, яка комплектується резервістами.
Закінченням проходження резервістом служби у військовому резерві вважається день закінчення строку контракту або інший день, зазначений у пункті 30 цього Положення, але не раніше дня видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві.
Згідно п. п. 16-17 Положення №618 у разі прийняття громадянина на службу у військовому резерві з ним укладається контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України (далі - контракт) за формою, що додається.
Контракт - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, військова частина Збройних Сил України, для встановлення правових відносин під час проходження служби у військовому резерві.
Контракт укладається у двох примірниках, підписується громадянином і посадовою особою Міністерства оборони України, військової частини Збройних Сил України, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить право призначення на відповідні посади. Підпис зазначеної посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою.
Дата набрання чинності контрактом зазначається у першому і другому його примірниках.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа починає проходити службу у військовому резерві з моменту видання командиром військової частини наказу про прийняття громадянина на службу у військовому резерві, укладення контракту та призначення та посаду, яка комплектується резервістами.
Вирішуючи питання про те, чи належить позивач до резервіста, який має право на зарахування строку військової служби під час мобілізації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону про військовий обов'язок призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У частині 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» закріплено, що резервістів на військову службу під час оголошення мобілізації призивають командири військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.
Військовозобов'язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України.
Аналогічне положення закріплено у п. 32 Положення №618.
Згідно п. 33 Положення №618 оповіщення резервістів про їх виклик до військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві, для виконання обов'язків служби у військовому резерві або про призов на військову службу під час мобілізації організовується командирами (начальниками) військових частин. Командирами (начальниками) військових частин організовується інформування роботодавців, районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування про мету та можливі строки залучення резервістів до виконання обов'язків служби у військовому резерві або призову на військову службу. Строки оповіщення та інформування визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України.
З наведеного випливає, що призов на військову службу резервістів під час мобілізації організовується командирами (начальниками) військових частин, шляхом, зокрема, інформування роботодавців, районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування про мету та можливі строки залучення резервістів до виконання обов'язків служби у військовому резерві або призову на військову службу.
Так, Указом Президента України від 06.05.2014 №454/2014, затвердженого Законом України від 06.05.2014 року №1240-VII, оголошено та приписано провести часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно п. 4 наведеного Указу призов військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону про військовий обов'язок початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
З огляду на викладене, зарахування позивача до списків відповідача 16.06.2014 року відбувалося під час мобілізації, оскільки 45-денний термін проведення мобілізації згідно Указу Президента України від 06.05.2014 року №454/2014 не сплинув.
Відповідно до пп. 2 п. 28 Положення №618 контракт припиняється (розривається), а резервіст звільняється зі служби у військовому резерві за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби у військовому резерві.
Підпунктом 3 пункту 30 Положення №618 передбачено, що датою припинення дії (розірвання) контракту є день видання наказу про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві у зв'язку з достроковим розірванням контракту.
Згідно п. 35 Положення №618 резервіст може бути звільнений від виконання обов'язків служби у військовому резерві у зв'язку з, зокрема, хворобою.
Як було встановлено раніше, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 16.03.2016 №60 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням зі служби у військовому резерві Національної гвардії України за станом здоров'я на підставі наказу командира в/ч від 15.03.2016 року №5 о/с.
З урахуванням наведеного колегією суддів враховується, що згідно ч. 7 ст. 29 Закону про військовий обов'язок загальний строк виконання обов'язків служби у військовому резерві не може перевищувати трьох місяців на рік, якщо інше не визначено законом.
Водночас, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено випадки, за умови настання яких строк виконання обов'язків служби у військовому резерві не може перевищувати трьох місяців на рік.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що у період з 16.06.2014 по 16.03.2016 позивач вважався особою, яка виконувала обов'язки і проходила військову службу у розумінні Закону про військовий обов'язок.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про військовий обов'язок військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад. Для рядового складу військовослужбовців встановлюються такі армійські військові звання, як солдат та старший солдат. До військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці або проходять службу у військовому резерві, додаються слова відповідно «запасу», «у відставці» або «резерву».
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось відповідачем, позивач отримав поранення під час бойових дій у зоні проведення антитерористичної операції, що, у свою чергу, підтверджує, що під час поранення ОСОБА_1 виконував обов'язки по захисту Вітчизни.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням встановлених обставин справи, положень наведених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, позивач виконував військовий обов'язок і проходив військову службу, у зв'язку з чим відноситься до категорії військовослужбовців та має право на зарахування служби у в/ч НОМЕР_1 у період з 16.06.2014 року по 16.03.2016 року до військової служби за призовом під час мобілізації із перерахунком та виплатою грошового забезпечення у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2014 №111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано уточнення позивачем позовних вимог в частині зобов'язання в/ч НОМЕР_1 видати наказ про зарахування ОСОБА_1 служби у відповідача до військової служби за призовом під час мобілізації, що, на переконання в/ч НОМЕР_1 , є підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів оцінюється критично, оскільки визначений судом спосіб захисту прав позивача не свідчить про неврахування останнім поданих ОСОБА_1 уточнень позовних вимог. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 51 КАС України позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Відтак, відсутність відповідної письмової заяви про уточнення позовних вимог у контексті наведеного вище нормативного обґрунтування свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог у даній частині саме шляхом зобов'язання відповідача зарахувати позивачу службу у в/ч НОМЕР_1 у період з 16.06.2014 року по 16.03.2016 року до військової служби за призовом під час мобілізації.
Оцінюючи твердження апелянта про безпідставність покладення на відповідача обов'язку оформити позивачу документи для призначення пенсії по інвалідності та отримання пільг за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та подати їх до уповноваженого структурного підрозділу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписи ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Національну гвардію України» визначають, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон про пенсійне забезпечення) залежно від причини інвалідності інваліди з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються на такі категорії:
а) інваліди війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
б) інші інваліди з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 позивач має статус інваліда війни.
Приписами ст. 3 вказаного Закону передбачено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше) на: а) партизанів і підпільників, визнаних такими законодавством України, які не займали командні посади, та членів їх сімей; б) робітників і службовців відповідних категорій, що визначаються Кабінетом Міністрів України, які стали інвалідами у зв'язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на військовій службі в період Великої Вітчизняної війни чи на роботі у районах воєнних дій (на прифронтових ділянках залізниць, спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз, аеродромів тощо), і членів їх сімей; в) громадян, які стали інвалідами у зв'язку з пораненням, каліцтвом або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням у винищувальних батальйонах, взводах і загонах захисту народу, та членів їх сімей; г) військовозобов'язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей; д) працівників воєнізованої охорони, які не підлягають державному соціальному страхуванню, та членів їх сімей.
Відповідно до ст. 18 Закону про пенсійне забезпечення пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до Закону про пенсійне забезпечення.
При цьому, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Згідно п. 2.1 затвердженої наказом МВС України від 25.06.2013 року №611 Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям Національної гвардії України, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей (далі - Інструкція №611), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, робота з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям Національної гвардії України, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснюється відповідними структурними підрозділами фінансового та кадрового забезпечення головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Уповноваженим структурним підрозділом у Міністерстві внутрішніх справ України з підготовки та подання документів про призначення пенсій до територіальних органів Пенсійного фонду України є відділ соціальних виплат Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України, відділи, відділення, сектори забезпечення соціальних виплат управлінь, відділів фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - уповноважений структурний підрозділ).
Загальне методичне керівництво роботою з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям Національної гвардії України, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей здійснює відділ соціальних виплат Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України.
У п. 2.2 Інструкції №611 закріплено, що на підрозділи кадрового забезпечення в системі МВС України покладаються, зокрема, підготовка розрахунку вислуги років на пенсію (додаток 1) та подання його до уповноваженого структурного підрозділу.
На уповноважений структурний підрозділ покладаються, зокрема, підготовка та подання до територіальних органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій військовослужбовцям Національної гвардії України, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, звільненим зі служби, та членам їх сімей; розгляд листів та звернень із питань оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій, для отримання пільг, а також здійснення прийому громадян, які звертаються з цих питань; взаємодія з територіальними органами Пенсійного фонду України з питань оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій; визначення розміру грошового забезпечення для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсійне забезпечення (п. 2.3 Інструкції №611).
Відповідно до п. 3.1 Інструкції №611 підрозділи кадрового забезпечення не пізніше 10 днів після звільнення зі служби чи загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України готують розрахунок вислуги років на пенсію та подають його до уповноваженого структурного підрозділу.
Наведені обов'язки відділів кадрового забезпечення структурних підрозділів не зазнали особливих змін із набранням чинності 17.06.2016 Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг військовослужбовцям Національної гвардії України, звільненим зі служби, та членам їх сімей, затвердженої наказом МВС України від 04.05.2016 року № 351.
Наведене, на переконання колегії суддів, свідчить про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що саме на відповідача покладено обов'язок з оформлення позивачу документів для призначення пенсії та отримання пільг, передбачених Законом про пенсійне забезпечення, та подання їх до уповноваженого структурного підрозділу.
Крім іншого, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що з 06.05.2016 статтю 4 Закону про пенсійне забезпечення «Особи, які мають право на пенсії нарівні з офіцерським складом, військовослужбовцями надстрокової служби та військової служби за контрактом і членами їх сімей» доповнено частиною другою, згідно якої пенсійне забезпечення резервістів, які стали інвалідами внаслідок виконання обов'язків служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення, та членів сімей осіб, які загинули чи померли внаслідок виконання обов'язків служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення, здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для військовослужбовців відповідних прирівняних посад та членів їх сімей.
Наведеним, на переконання суду, у подальшому законодавець підтвердив важливість ролі та значення резервістів, а також їх внесок для успішного проведення антитерористичної операції, прирівнявши їх у розумінні Закону про пенсійне забезпечення до військовослужбовців, що, на переконання судової колегії, додатково підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про те, що Позивач має право на пільги, встановлені для військовослужбовців.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Ухвалу в повному тексті виготовлено 02 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.