Справа: № 750/3384/17 Головуючий у 1-й інстанції: Рахманкулова І.П.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
28 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;
за участю секретаря: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
У квітні 2017 року, ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому відповіді на запит публічної інформації, зобов'язати відповідача надати відповідь на запит та стягнути на його користь 1 грн. в якості компенсації моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є учасником бойових дій та має першочергове право на вступ до садівничих товариств. З метою реалізації своїх прав позивач звернувся до відповідача із запитом щодо надання інформації про наявність виділених земельних ділянок в м. Чернігові під зазначені цілі. Дана інформація необхідна позивачу, оскільки відповідно до п. 6 ст. 118 Земельного кодексу Українигромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, при цьому у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри і до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства України не надав позивачу будь-якої відповіді, а тому позивач вважає, що його права на отримання публічної інформації були порушені. Крім того, відповідач своєю бездіяльністю наніс позивачу моральної шкоди, він вимушений звертатись до юриста та суду і через бездіяльність відповідача не може реалізувати гарантоване державою право на отримання земельної ділянки під будівництво гаражу.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2017 року задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради щодо не своєчасного розгляду та не надання ОСОБА_2 обґрунтованої відповіді на його запит щодо публічної інформації від 20 жовтня 2016 року.
Зобов'язати Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повторно розглянути питання про надання обґрунтованої відповіді на письмовий запит ОСОБА_2 від 20 жовтня 2016 року.
В іншій частині вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 серпня 2017 року об 12 год. 10 хв.
У відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Положеннями ч. 3 ст. 49 КАС України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема: заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З метою дотримання процесуальних строків розгляду справи та з метою забезпечення апеляційного розгляду справи необхідно провести певні дії, а розгляд даної справи може перевищувати межі строку, встановленого для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року було зупинено апеляційне провадження у справі за розглядом вищевказаної апеляційної скарги 28 вересня 2017 року до 10 год. 40 хв.
Відповідно до частини 5 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів протокольною ухвалою постановила, провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, поновити та призначити до розгляду у судовому засіданні на 28 вересня 2017 року о 10 год. 40 хв.
Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.
Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_2, який є учасником бойових дій, звернувся до Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради із запитом, в якому просив надати йому інформацію про наявність вільних земельних ділянок в м. Чернігові, з метою визначення бажаного місця розташування земельної ділянки та реалізації своїх прав на отримання земельної ділянки для ведення садівництва та для індивідуального дачного будівництва.
Позивачем подано до відповідача три різні запити про надання йому інформації, зокрема, щодо отримання інформації про наявність вільної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, окремо запит про надання інформації щодо отримання земельної ділянки під будівництво гаража та 20.10.2016 він подав окремий запит на отримання інформації про наявність вільних земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва.
Відповідач в порушення вимог чинного законодавства України не надав йому будь-якої відповіді на його запит від 20.10.2016 щодо отримання інформації про наявність вільних земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, а відповідь від 01.11.2016 № 6552 він отримав на свій запит від 07.10.2016 щодо інформації про наявність вільної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, тому позивач вважає, що його права на отримання публічної інформації саме на запит від 20.10.2016 були порушені.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем вказано та надано копії відповіді Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 15.12.2016 № 7440, в якій в додаток до листа від 01.11.2016 № 6552 на запит ОСОБА_2 б/н від 07.10.2016 повідомило, що відповідно до інформації, опублікованої на офіційному сайті Чернігівської міської ради, земельні ділянки учасникам АТ для індивідуального дачного будівництва біля садівничого товариства «Гудок» розподілятимуться шляхом жеребкування, яке буде проводити «Рада ветеранів АТО, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО при Чернігівській міській раді». В цій же відповіді зазначено, що Чернігівська міська рада буде розглядати питання надання дозволів на розроблення проектів землеустрою на земельні ділянки учасникам АТО для індивідуального дачного будівництва біля садівничого товариства «Гудок» після отримання офіційних результатів жеребкування.
Крім того, листом № Ч-24668/0-6124/6-16 від 25 листопада 2016 року за підписом начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області позивачу надано інформацію на його запит про вільні земельні ділянки, які можуть бути надані громадянам для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, індивідуального дачного будівництва. Також, позивачу повідомлено, що у Головному управлінні Держгеокадастру у Чернігівській області створена база даних земельних ділянок, які можуть бути запропоновані учасникам антитерористичної операції.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим опсяненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Основними функціями та напрямами роботи Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради є: 1) регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання та охорони земель у межах м. Чернігова. Підготовка проектів рішень міської ради для розгляду їх у постійних комісіях та на сесіях міської ради з таких питань: а) передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян; б) надання земельних ділянок у користування (в тому числі і на умовах оренди) із земель комунальної власності, встановлення земельних сервітутів; в) зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, продажу земельних ділянок комунальної власності (прав на них) громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність відповідно до Земельного кодексу України, в тому числі з аукціону; д) викупу земельних ділянок для суспільних потреб; е) затвердження ставок земельного податку, встановлення розміру орендної плати; є) затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам; 3) організація та виконання робіт щодо: а) зберігання документів, що посвідчують право власності або користування земельними ділянками; б) складання планово-картографічних матеріалів і створення системи інформації, необхідної для ведення земельного кадастру, землеустрою, моніторингу та охорони земель в межах м. Чернігова.
Таким чином, на запит позивача від 20.10.2016 відповідач надав відповідь не своєчасно (15.12.2016) і надав її як додаток до раніше наданої відповіді на інший запит позивача від 07.10.2016, в якому він ставив питання про наявність вільної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що наведені вище норми визначають прямий обов'язок відповідача надавати у випадку надходження відповідного запиту доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
При цьому, доступ до отримання такої інформації не може бути обмежено.
Отже, наявний у справі лист Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Чернігівської області № 7440 від 15 грудня 2016 року, що був адресований позивачу в додаток до листа від 01.11.2016 № 6553, як відповідь на запит позивача від 20.10.2016 щодо надання інформації про наявність вільних земельних ділянок у м. Чернігові для ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва, не містить чітко визначених даних щодо порушених позивачем питань, у тому числі й обґрунтованих підстав для відмови у наданні графічних матеріалів щодо земель запасу міста Чернігова.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, запит позивача датований 20 жовтня 2016 року, у той час як відповідь на нього було надано лише 15 грудня 2016 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
При цьому, жодних доказів своєчасного направлення відповіді на запит позивача відповідачем до суду не надано.
На підставі зазначеного вище, колегія суддів приходить про порушення відповідачем вимог чинного законодавства при наданні відповіді на запит позивача від 20 жовтня 2016 року.
Щодо вимог позивача в частині відшкодування йому моральної шкоди, яку останній оцінює у розмірі 1 грн., колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити насамперед: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.
Однак позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради йому заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду і самою шкодою.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача в частині про зобов'язання відповідача надати відповідь на запит ОСОБА_2 від 20.10.2016, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Так, здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий в ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Тобто, дискреційне повноваження - це таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради надати відповідь на його запит від 20.10.2016 по суті є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу - Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідно, з урахуванням ч. 2 ст. 11 КАС України, зобов'язати Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повторно розглянути питання про надання обґрунтованої відповіді на письмовий запит ОСОБА_2 від 20 жовтня 2016 року.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо часкового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 156, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 липня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 03 жовтня 2017 року).
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Троян Н.М.
Бужак Н.П.