"28" вересня 2017 р. справа № 331/3675/17 (2-а/331/147/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2017 року у справі №331/3675/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов'язання поновити виплату пенсії, -
Позивач 01.06.2017 року звернулась до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії з 01.01.2017 року, зобов'язати поновити виплату пенсії.
Постановою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За нормами пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 з 11.07.2014 року знаходиться на обліку в УПФУ та їй призначена пенсія по інвалідності, група інвалідності ІІІ (загальне захворювання) відповідно до вимог Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На теперішній час позивач працює в Управлінні державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та обіймає посаду державного службовця - головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань, що підтверджується копією наказу №616/07-12 від 27.04.2016 року (а.с.14).
Виплата пенсії позивачу припинена з 01.01.2017 року.
Листом за №35/Н-9 від 04.05.2017 року пенсійний орган повідомив позивача про відсутність права на отримання пенсії по інвалідності з 01.01.2017 року з огляду на внесення змін до ст.47 Закону України №1058-IV Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII та перебуванням на державній службі (а.с.13).
Позивач не погодилась з таким рішенням пенсійного органу та оскаржила його до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.
З 01.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ від 02.03.2015 року, яким абзац 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911 від 24.12.2015 року, який набув чинності з 01.01.2016 року, в абзаці 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цифри і слова « 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року» замінено цифрами і словами « 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 року, який набув чинності з 01.01.2017 року, в абзаці 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Вказана норма на теперішній час є діючою та у встановленому законом порядку неконституційною не визнавалась.
Враховуючи те, що позивач продовжує працювати на посаді та умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», і в цей період стаття 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить обмеження щодо виплати будь-якого виду пенсії, тому дії відповідач щодо припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності, діяв у відповідності до вимог законодавства.
Посилання апелянта на приписи ст.58 Конституції України не беруться до уваги, оскільки нові норми законодавства не поширюють свою дію на час до того, як вони набрали чинності. Право ж на призначення пенсії слід визначати за правилами, які закріплені в законодавстві та чинні на час виникнення права на призначення пенсії.
Посилання позивача на приписи ст.22 Конституції України не заслуговують на увагу з огляду на практику Європейського Суду з прав людини. Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.
В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).
Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина шоста статті 9).
У рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 надано тлумачення, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Конституційний Суд України зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожного на достатній життєвий рівень. Суд виходив з того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м.Запоріжжя доведено правомірність припинення з 01.01.2017 року виплати позивачу пенсії по інвалідності.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2017 року у справі №331/3675/17 залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2017 року у справі №331/3675/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак