27 вересня 2017 рокусправа № П/811/756/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.
суддів: Білак С.В. Шальєвої В.А.
за участю секретаря судового засідання:Лащенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 р.
у справі № П/811/756/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
про визнання протиправними і скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення,-
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держземагентва у Кіровоградській області у формі листа від 16.03.2017 року №Д-3453/0-2969/0/6-17 щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою про передачу в приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; зобов'язати відповідача прийняти рішення та видати наказ про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки площею 2 га у власність, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Покотилівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області із земель ділянки, кадастровий номер якої: НОМЕР_1, площею 110 га, у відповідності до графічних матеріалів.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Покотилівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, надану ОСОБА_2 листом від 16 березня 2017 року №Д-3453/0-2969/0/6-17., зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 28 лютого 2017 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Покотилівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Такі повноваження на території Кіровоградської області здійснює Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Головне управління повідомило позивача про підстави відмови. Однак, позивач не дотримався всіх вимог законодавства для надання дозволу органом, тому не набув права «правомірного очікування», яке б підлягало судовому захисту. Також позовні вимоги в частині зобов'язання повторно розглянути заяву передбачають втручання суду у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, що є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Сторони до суду не з'явилися. Про день, місце та час розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є належний доказ, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України.
У зв'язку з неявкою сторін фіксування судового засідання не здійснювалось, відповідно ч.1 ст. 41 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 28.02.2017 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Покотилівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області. До заяви додано: копії паспорта, ідентифікаційного номера, а також документи щодо відповідності місця розташування земельних ділянок вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
Листом від 16.03.2017 року №Д-3453/0-2969/0/6-17 Головне управління Держгеокадастру України у Кіровоградській області, повідомило позивача, що відповідно до рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 11.12.2015 року по справі 394/762/15-ц зобов'язано ОСОБА_3, після набранням даним рішенням законної сили, повернути державі, в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, земельну ділянку загальною площею 110,0233 га ріллі, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за межами населеного пункту на території Покотилівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, шляхом складання акту приймання-передачі земельної ділянки.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржила його до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. (частина 1 статті 2 Земельного кодексу України)
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. (частина 2 статті 2 Земельного кодексу України)
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). (частина 3 статті 2 Земельного кодексу України)
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України)
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель ( частина 2 статті 4 Земельного кодексу України).
Відповідно частини 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України визначено, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Як визначено частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Верховної ради Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином законодавцем передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, як встановлено судом, не заперечується відповідачем, позивачем разом із заявою подано вичерпний та повний перелік документів, встановлений статтею 118 ЗК України.
Доказів того, що вказана позивачем земельна ділянка на момент відмови відповідачем у задоволенні заяви позивача, перебувала у власності чи у користуванні третіх осіб матеріали справи не містять.
Отже, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача слугувала обставина, не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 19 Конституції України визначає обов'язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Жодних законодавчо визначених підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з статтею118 Земельного Кодексу України відповідачем не вказано та судом не встановлено.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та незаконність відмови відповідачем позивачеві у задоволенні заяви.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції фактично втрутився у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру, колегією суддів визнаються безпідставними.
Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі «Обермейєр проти Австрії» (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі «Гранд Стівенс проти Італії» (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).
При цьому, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі «ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства» (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).
Отже, суд не вийшов за межі своєї компетенції та жодним чином не втрутився у компетенцію відповідача, оскільки не вирішив питання про зобов'язання відповідачів прийняти певне рішення, а здійснив перевірку дій та рішення відповідача на відповідність вимогам чинного законодавства та на дотримання при його прийнятті прав та законних інтересів позивача.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі № П/811/756/17 - залишити без змін.
Стягнути на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України з бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області несплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1408 (одна тисяча чотириста вісім гривень) грн.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст.212 КАС України.
Повний текст ухвали виготовлено 29.09.2017 року.
Головуючий: Н.А. Олефіренко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: В.А. Шальєва