Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 âåðåñíÿ 2017 ð. Ñïðàâà ¹805/2449/17-à
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Химич М.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Маріуполь
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» м. Маріуполь
про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у сумі 1279920,94 грн.
Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у сумі 1279920,94 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не дотримані вимоги Постанови КМУ від 31.01.2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до яких встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова численність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось це порушення, сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається згідно ст. 20 Закону. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік наданий ТОВ «ЕЙЧ АР ГАРАНТ»» до позивача, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 719 осіб, таким чином у відповідача повинно бути працевлаштовано 29 інвалідів, однак фактично працювало 10. З урахуванням викладеного, просив суд стягнути з відповідача адміністративно - господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у сумі 1279920,94 грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач надав суду заперечення до позовної заяви, просив відмовити у задоволені позовних вимог.
З урахуванням вимог ст. 41, ст. 122 КАС України, суд доходить висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до статті 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ч. 1 ст. 20 Закону №875).
У силу ч.ч. 4 та 5 ст. 20 Закону №875, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Підставою для звернення із заявленими позовними вимогами до суду слугувало те, що у звіті Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 719 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 10 особа, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», складає 29 осіб, чим, за твердженням позивача, порушено нормативи працевлаштування інвалідів у 2016 році.
У той же час, відповідно до ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, у межах спірних правовідносин відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до нього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Також, аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» протягом 2016 року подавалась до Державної служби зайнятості інформація (звітність 3-ПН) про попит на робочу силу (вакансії): від 05.01.2016 (37 вакантних робочих місць для інвалідів), від 27.01.2016 (36 вакантних робочих місць для інвалідів), від 02.03.2016 року (33 вакантних робочих місць для інвалідів), від 04.04.2016 (33 вакантних робочих місць для інвалідів), від 04.05.2016 (33 вакантних робочих місць для інвалідів), від 03.06.2016 (33 вакантних робочих місць для інвалідів), від 06.07.2016 (33 вакантних робочих місць для інвалідів), від 28.07.2016 (30 вакантних робочих місць для інвалідів), від 02.09.2016 (30 вакантних робочих місць для інвалідів).
З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач створив на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів протягом 2016 року у необхідній кількості, подавав до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів за вказаний період, суд приходить до висновку, що відповідачем вчинені належні дії з метою виконання положень ст. 19 Закону №875 в частині виконання нормативів працевлаштування інвалідів у 2016 році, відтак, підстави для застосування щодо нього заявленого до стягнення штрафу відсутні.
Крім того, 12 жовтня 2016 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» прийнято рішення про припинення товариства шляхом ліквідації, призначено ліквідаційну комісію, визначено строк заявлення кредиторами вимог протягом двох місяців з моменту оприлюднення державним реєстратором відповідного повідомлення.
Відповідно відомостей з витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, строк заявлення кредиторами своїх вимог визначено до 21.12.2016 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у першу чергу задовольняються вимоги її кредиторів щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.
За змістом статті 110 цього Кодексу юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.
Частиною 2 статті 1205 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.
Згідно частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Позивачем до суду доказів звернення до ліквідаційної комісії з вимогою про визнання його кредитором не надано.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з відповідача адміністративно - господарської санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2016 році в сумі 1279920,94 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць у сумі 1279920,94 грн. - відмовити.
Повний текст постанови складено та підписано 02 жовтня 2017 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Ñóääÿ Êîíè÷åíêî Î.Ì.