Провадження № 22ц/790/4589/17 Головуючий 1 інст. - Штих Т.В.
Справа №2/638/6097/16 Доповідач - Кругова С.С.
Категорія: інші
2 жовтня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Пилипчук Н.П.,
Піддубного Р.М.
секретаря Прологаєвої А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», приватного нотаріуса Суперфін Бориса Михайловича про скасування державної реєстрації,-
У грудні 2016 року позивач звернулась з позовом в якому просила суд скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_1, з внесенням відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав та відновлення запису про реєстрацію права власності на зазначену квартиру за позивачем.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 березня 2017 року позов задоволено, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. від 09.07.2015 року про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_2 - скасовано, з внесенням запису про скасування державної реєстрації речових прав та відновленням запису про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру
Ухвалою від 07.06.2017 року заява представника ТОВ «Кей-Колект» про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Кей-Колект» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та провадження у справі закрити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що в даному випадку позивач оскаржує дії нотаріуса як суб'єкта, якому делеговані владні повноваження - покладені функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, а доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій суб'єкта, наділеного владними функціями, та полягають в тому, що відповідач не мав права приймати спірне рішення та здійснювати реєстрацію, у зв'язку з чим спір має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Крім того зазначає, що 12.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу, за яким ПАТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за кредитним договором №11060319000, укладеним між ПАТ "Укрсиббанк» та ОСОБА_2 19.10.2006 року, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між зазначеними особами в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, тобто ТОВ «Кей-Колект» мало всі законні підстави для звернення до нотаріуса як до держреєстратора.
Також в своїй апеляційній скарзі стверджує, що вимога про усунення порушень направлялась ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства і остання не довела той факт, що не отримала його.
Представник позивача надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Кей-Колект» не є стороною договору іпотеки від 19.10.2006 року, зазначеного нотаріусом в якості підстави прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект», при цьому будь-яких інших відомостей, які б свідчили про наявність підстав для виникнення і реєстрації за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, державним реєстратором до реєстру внесено не було, що є порушенням Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також суд виходив з того, що суду не були надані докази направлення на ім'я ОСОБА_2 та отримання нею вимоги про усунення порушення зобов'язання, що суперечить вимогам ст.35 ЗУ «Про іпотеку» та п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №868 від 13.10.2013 року.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується, з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 19.10.2006 року між АТ «Укрсиббанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем було укладено договір іпотеки №3449, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку АТ «Укрсиббанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 9 липня 2015 року внесено запис №10344764 про реєстрацію за відповідачем ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру АДРЕСА_2 - на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.07.2015 року, індексний номер 22725266 з посиланням в цьому рішенні на договір іпотеки №3349 від 19.10.2006 року.
Статтею 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно з положеннями ст.37 ЗУ «Про іпотеку», Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №868 від 13.10.2013 року, що був чиним на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Згідно зі ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, що діяла на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення, Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують:
- наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя /або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя/;
- направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень;
- сплин 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень;
- у разі переходу прав на нерухоме майно - документ, що підтверджує перехід.
Незважаючи на посилання в пунктах 2.13 і 2.15 договору іпотеки №3349 від 19.10.2006 року на підстави для направлення повідомлення про застосування іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, нібито передбачені п.4.1 договору, та на час переходу права власності до іпотекодержателя у разі застосування такого способу задоволення вимог іпотекодержателя - як передача у власність предмету іпотеки, який визначається в договорі моментом отримання повідомлення, нібито передбаченого п.5.1 договору іпотеки, такі пункти /4.1 та 5.1/ в договорі іпотеки відсутні. Таким чином, з тексту договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодоговір іпотеки №3349 від 19.10.2006 року фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам ст.ст.35-37 ЗУ «Про іпотеку», тобто відсутня основна підстава для реєстрації за іпотекодержателем права власності на майно, що є предметом іпотеки.
Статтями 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідач ТОВ «Кей-Колект», посилаючись на існування підстав для звернення до нотаріуса із заявою про реєстрацію переходу права власності на квартиру АДРЕСА_2, що належала позивачеві та була передана в іпотеку на забезпечення виконання основного зобов'язання, всупереч вимогам ст.ст.10,60 ЦПК України, не надав суду доказів переходу до ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги до ОСОБА_2 за договорами кредиту та іпотеки, а лише зазначив в апеляційній скарзі про існування договорів факторингу та відступлення прав вимоги з ПАТ «Укрсиббанк». Відомості про підстави переходу до ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги до ОСОБА_2 відсутні і в державному реєстрі, де нотаріусом в якості підстави для реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» зазначено лише договір іпотеки між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2
Крім того, відповідачем не надані докази направлення і отримання ОСОБА_2 вимоги про усунення порушень. При цьому посилання відповідача на обов'язок позивача довести факт неотримання вказаного повідомлення не ґрунтується на законі, виходячи з принципу змагальності та рівності сторін у наданні доказів, так і з законодавчовстановленого обов'язку іпотекодержателя надавати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.
Стосовно доводів відповідача щодо юрисдикції даного спору, судова колегія вважає, що підставами позову зазначені порушення допущені нотаріусом, що діяв як державний реєстратор, тобто як суб'єкт, якому делеговані владні повноваження. Однак наслідком прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію стало виникнення /припинення/ у осіб цивільних прав та обов'язків, крім того, у даній справі спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, колегія суддів вважає, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносині виходячи з положень п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
Крім того, зі змісту рішення суду першої інстанції, а саме резолютивної його частини вбачається, що судом відновлено право власності позивача.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в своїх постановах №21-41а16 від 14.06.2016 року та №21-3632а16 від 11.04.2017 року, тому доводи відповідача і посилання на ухвали судів першої і другої інстанцій є помилковим. Постанова Верховного Суду України від 14 червня 2016 року ухвалена на засіданні трьох палат ВСУ в адміністративних, господарських і цивільних справах.
З урахування викладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду про задоволення позову відповідає обставинам справи і узгоджується з наявними в ній доказами, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» - відхилити.
Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 13 березня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
Р.М. Піддубний