"29" вересня 2017 р. Справа № 363/1659/17
29 вересня 2017 р Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Котлярової І.Ю.,
за участі секретаря - Палій Л.О.,
представника скаржника - ОСОБА_1,
представника стягувача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вишгороді скаргу ОСОБА_3 на дії Державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_4 та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.05.2017р. ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_4.
В обґрунтування вказаної скарги зазначили, що на виконанні у вказаному відділі ДВС знаходиться виконавче провадження № 41238477 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 3 989 574 грн. 50 копійок.
Державним виконавцем відділу ДВС ОСОБА_4 були арештовані належні ОСОБА_3 земельна ділянка та будинок № 54-б по вул. Павленко В. в м. Ірпінь, визначено їх ринкову вартість та передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ».
Оскільки на повторні торги вартість майна була виставлена зі стартовою ціною 3 033 360 грн. вважає, що всупереч ч. 5 ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» ціна складала 80%, а не 85% від початкової вартості майна, як це передбачено вказаною нормою.
Крім цього, скаржник вказує, що відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак відповідно до цієї ж норми, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
В матеріалах виконавчого провадження № 41238477 відсутні виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно державний виконавець не міг застосовувати норми ст.49 Закону України «Про іпотеку», як підставу для передачі майна Стягувачу.
Також зазначає, що в його власності перебуває інше майно на яке державний виконавець міг звернути стягнення, відповідно в останнього були відсутні підстави для реалізації іпотечного майна без рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або угоди сторін.
У зв'язку із чим просив суд визнати недійсними та скасувати проведення повторних електронних торгів нерухомим майном, а саме: житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Павленко В., буд. №54-б та земельною ділянкою пл. 0,1000 га, кадастровий номер 3210900000:01:053:0079 за вказаною адресою за ціною 3 033 360 грн. на СЕТАМ за лотом № 212645.
У подальшому уточнив позовні вимоги та просив визнати дії державного виконавця щодо заниження вартості майна на 5% на повторних електронних торгах 24.05.2017 року, не виставлення майна на треті електронні торги та передачу майна стягувачу без проведення третіх електронних торгів - неправомірними; визнати постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017 року та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017 року - неправомірними та зобов'язати державного виконавця усунути допущені порушення та забезпечити суворе дотримання норм ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження №41238477 шляхом виставлення на повторні електронні торги житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Павленко В., буд. №54-б та земельної ділянки пл. 0,1000 га, кадастровий номер 3210900000:01:053:0079 за цією ж адресою, за ціною, що становить 85 відсотків вартості визначеної Звітом про незалежну оцінку майна №68 від 26.09.2016 року. У разі повторної нереалізації вказаного будинку та земельної ділянки виставити їх на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків їх вартості, визначеної Звітом про незалежну оцінку майна №68 від 26.09.2016 року.
Представник скаржника у судовому засіданні заявлені у скарзі вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в уточненій скарзі та просив її задовольнити.
Державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про час там місце розгляду справи, неодноразово був належним чином повідомлений.
Представник стягувача (ПАТ «Укрсиббанк») у судовому засіданні, проти скарги заперечував, надав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що в порушення вимог ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник ОСОБА_3 не навів фактичних даних в чому полягають незаконні рішення, дії або бездіяльність виконавця ОСОБА_4 щодо виконання судового рішення, яким чином виконавець порушив права та інтереси боржника у виконавчому провадженні, та які докази підтверджують доводи скаржника.
Крім того, держаний виконавець ОСОБА_4 не може бути належною стороною у справі оскільки повторні торги призначалися та вартість майна на повторних торгах визначалася організатором торгів - Державним підприємством «СЕТАМ» уповноваженого Міністерством юстиції України на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи реалізації майна, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, на організацію та проведення електронних торгів, торгів за фіксованою ціною, та на виконання інших функцій передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом №2831/15 від 29.09.2016 року. Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, норми Закону допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення суду в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Відповідно до розділу УІІ Порядку реалізації арештованого майна - реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом таЗаконом України «Про іпотеку». Зменшення ціни предмета іпотеки на електронних торгах проводиться відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку».
Відсутність в матеріалах виконавчого провадження одного з трьох документів визначених законом (рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя) не свідчить про наявність порушень в діях державного виконавця оскільки реалізація майна відбувалася в межах чинного законодавства. У зв'язку із чим, вважає скаргу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Статтею 386 ЦПК України передбачено, що скарга розглядається судом у десятиденний строк у судовому засіданні за участі заявника, його представника і державного виконавця.
Судом неодноразово були прийняті заходи щодо належного виклику сторін до суду, з метою не порушення строків розгляду скарги, враховуючи вимоги ст.169 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності сторін, які були повідомленні про час та місце розгляду скарги належним чином, заяв по відкладення розгляду скарги від сторін не надходило.
Вислухавши пояснення представника скаржника, представника стягувача, ознайомившись із наданими до суду матеріалами, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів.
Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кивській області знаходиться виконавче провадження № 41238477 про стягнення на користь ПАТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 3 989 574 грн. 50 коп.
10.02.2014 року державним виконавцем відділу ДВС ОСОБА_4 був складений акт опису та арешту нерухомого майна боржника, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Павленко В., буд. №54-б та земельної ділянки пл. 0,1000 га, кадастровий номер 3210900000:01:053:0079 за вказаною адресою. Постановою від 16.08.2016 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи», яким 26.09.2016 року було складено Звіт про незалежну оцінку майна №68, в якому ринкова вартість нерухомого майна була визначена в розмірі 3791700 гривень. Вказані земельна ділянка та будинок № 54-б по вул. Павленко В. в м. Ірпінь з 25.03.2008 року перебувають в іпотеці відповідно до договору іпотеки від 15.02.2008 року укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсиббанк».
06.03.2017 року вказане майно було передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ», як іпотечне майно.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статті 74 - 77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.
Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 року №6-890цс16.
Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно згідно з договором купівлі-продажу від 07.08.2006 року ОСОБА_3 також є власником будинку за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Глібівка, вул. Лесі Українки, будинок 39.
Відповідно до відомостей з державного реєстру іпотек відносно вказаного будинку інформація відсутня, отже договори іпотеки відносно вказаного майна ОСОБА_3 не укладалися.
Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 11.10.2016 року відносно ОСОБА_3 в інтересах ПАТ КБ «Євробанк» встановлено обтяження - на все нерухоме майно, де б воно не знаходилося та в чому б не виражалося.
Отже, у боржника ОСОБА_3 на момент передачі державним виконавцем на реалізацію предмету іпотеки - земельної ділянки та будинку в м. Ірпіні, було наявне інше майно на яке можливо першочергово звернути стягнення, а також заборгованість перед іншим кредитором.
Таким чином, відсутність в матеріалах виконавчого провадження № 41238477 документу визначеного ст.33 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджала державному виконавцю звернути стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Під час судового засідання, дані доводи представника скаржника не були спростовані належними та допустити доказами, у розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України.
Разом з тим, застосування державним виконавцем ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», як підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного документу, визначеного ст. 33 Закону України «Про іпотеку», перешкоджав факт наявності у ОСОБА_3 іншого нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення. З цієї ж причини виконавець не міг застосовувати норми ст.49 Закону України «Про іпотеку», як підставу для передачі майна стягувачу.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги саржника щодо визнання дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 41238477, щодо звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, за наявності іншого майна що не є предметом іпотеки - неправомірними тавизнання неправомірними постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017 року та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017 року.
Відповідно до ч. 2 розділу УІІ Порядку реалізації арештованого майна зменшення ціни предмета іпотеки на електронних торгах проводиться відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку із чим суд вважає необґрунтованими доводи заявника щодо неправомірності дій державного виконавця в частині заниження вартості об'єкта нерухомого майна на 5 відсотків, а також щодо допущення неправомірних дій державним виконавцем в частині не виставлення майна на треті електронні торги та відмови у вимозі про зобов'язання виставити на повторні електронні торги.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст.387 ЦПК у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 383,387 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 41238477, щодо звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, за наявності іншого майна що не є предметом іпотеки - неправомірними.
Визнати постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017р. та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20.06.2017р. - неправомірними.
В іншій частині вимог скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається Апеляційному суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя І.Ю. Котлярова