Справа № 638/7938/17
Провадження 2 - А/478 /17
29 вересня 2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Грищенко І.О.
за участю секретаря Самогньозд О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова та Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
23.05.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
-зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити з 15 вересня 2016 року перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків заробітку судді й призначити його в розмірі 90 відсотків заробітку судді (суддівської винагороди), працюючого на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, включивши до стажу роботи судді, який визначений Законом України «Про статус суддів» й Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що діяли в редакціях на час набуття позивачем такого права, крім роботи на посаді судді, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1985 року, що складає 1 рік 11 місяців та роботу на посаді прокурора прокуратури Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області з 20 березня 1986 року по 05 жовтня 1995 року, що складає 09 років 06 місяців 16 днів;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити заборгованість по призначеному позивачеві щомісячному довічному грошовому утриманню судді у відставці, що утворилася в наслідок незаконного зменшення відповідачами розміру її щомісячного грошового утримання, через неправильне встановлення та обчислення стажу її роботи на посаді судді за період з 15 вересня 2016 року по день виконання рішення;
- стягнути понесені витрати по сплаті судового збору з відповідача 1 - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 06 жовтня 1995 року по 15 вересня 2016 року вона працювала суддею першої та апеляційної інстанцій у судах загальної юрисдикції. Зокрема, до 08 травня 2015 року вона працювала суддею апеляційного суду Луганської області, в зв'язку з проведенням АТО наказом Президента України від 21 квітня 2015 року позивач була переведена до апеляційного суду Херсонської області. Наказом голови апеляційного суду Херсонської області від 15 вересня 2016 року № 94-ос, на підставі постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII,її відраховано зі штату апеляційного суду Херсонської області, в зв'язку зі звільненням з посади судді за її заявою про відставку. Відповідно до подання голови апеляційного суду Херсонської області про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 15 вересня 2016 року № 07-32/25/2016 та розрахунку стажу судді, стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 30 років 05 місяців 20 днів, а саме: 20 років 11 місяців 04 дня - робота на посаді судді; 09 років 06 місяців 16 днів - робота в прокуратурі на посадах помічника, старшого помічника прокурора Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області. Крім того, до стажу зараховується половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті - 1 рік 11 місяців. Зазначений стаж роботи 30 років 05 місяців 20 днів на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 ОСОБА_1
Однак нарахування довічного грошового утримання їй протиправно проведено без врахування стажу роботи в прокуратурі на посадах помічника, старшого помічника прокурора Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області та половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті та призначено в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Позивач вважає, що таким чином порушуються її права, тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Позивач в судове засідання не з"вилась , подала письмову заяву про розгляд справи без її участі, просила вимоги задовольнити з підстав, наведених в їх обгрунтування.
Уповноважений представник відповідача 1 - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в судове засідання не з'явився , причину неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином. Від начальника Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова надійшли заперечення проти адміністративного позову, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 В обґрунтування заперечень посилається на те, що чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII не передбачено зарахування вказаного позивачем стажу роботи до стажу роботи на посаді судді.
Уповноважений представник відповідача 2 - Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області в судове засідання не з'явився , причину неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
Від в.о. начальника Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області надійшло клопотання по відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що пенсійну справу позивача було направлено до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, у зв'язку з переїздом останньої до м. Харкова (запит від 16.01.2017 № 802-02/26), через що відповідач 2 є неналежним.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова та отримує довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно наданих нею офіційних документів, які суд вважає належними і допустимими доказами, а саме: копії постанови Верховної ради України про звільнення судді ОСОБА_1.№ 1515-VIII від 08 вересня 2016 року; копії наказу голови апеляційного суду Херсонської області про виведення зі штату суддів апеляційного суду судді ОСОБА_1.№ 94-ос від 15 вересня 2016 року;копії розрахунку стажу судді ОСОБА_1. від 15 вересня 2016, згідно з яким усього стаж роботи станом на 15 вересня 2016 року становить 30 років 05 місяців 20 днів,до якого зараховано не тільки стаж на посаді судді, а й стаж на посадах в органах прокуратури, половина строку навчання у юридичному інституті; копії листа ДСА України про надання дозволу на отримання щомісячного грошового утримання судді ОСОБА_1. від 11 листопада 2005 року; копії трудової книжки НОМЕР_1, виданої на ім'я ОСОБА_1, окрім наявного у позивача суддівського стажу, ОСОБА_1 навчалася за денною формою навчання у Харківському юридичному інститутіз 01 вересня 1981 року по 01 липня 1985 року (половина навчання складає 1 рік 11 місяців), перебувала на прокурорських посадах в прокуратурі Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області з 20 березня 1986 року по 05 жовтня 1995 року (загальний стаж 09 років 06 місяців 16 днів ). Водночас, її стаж роботи на посаді судді 20 років 11 місяців 04 дня не оспорюється. Згідно з листом ДСА України № 17-7213/05 від 11 листопада 2005 року стаж роботи ОСОБА_1 ще станом на 10 жовтня 2005 року складав 21 рік 5 місяців 15 днів, з урахуванням роботи на посаді прокурора та половини терміну навчання у ВУЗі.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 126 Основного Закону визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно п. 8 ч. 4, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час звільнення та призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці) незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо незалежності суддів, у Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, 3 червня 2013 року №3рп/2013 констатував, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Як зазначається в Рекомендації Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).
Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.
Таким чином, за змістом ст. 126 Конституції України положення ч.3 ст. 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з ч. 8 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»необхідно розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Дана норма неодноразово підтверджувалася і іншими рішеннями Конституційного Суду України від 18.06.2007р. та від 24.06.2009р., якими забороняється при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них, скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, в тому числі заходи їх правового захисту та матеріальне і соціальне забезпечення, що є невід'ємною складовою незалежності суду.
Статтею 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Частиною 2 вищевказаної статті Закону, в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ,чинної до 31.07.2010р., до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України,а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
30 липня 2010 року набув чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, відповідно до частини 1 статті 131 якого було передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
При цьому, пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,в редакції на момент звільнення позивача з посади судді у відставку,суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, положеннями частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(в редакції на момент звільнення позивача з посади судді у відставку), було передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Таким чином, на час звільнення позивача у відставку чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів»не було передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання час військової служби та роботи на посадах прокурорів .
Проте, згідно зі статтею 22 Конституції України,закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 58 Конституції України, визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Крім того, нормами чинного законодавства визначено, що не допускається погіршення положення пенсіонера.
Так, Конституційний Суд України в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що загальновизнаний принцип права про дію нормативно-правових актів у часі закріплено в частині першій статті 58 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому Конституційний Суд України роз'яснив, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".
Конституційний Суд України в рішенні від 22.05.2008 року №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив,що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Суд також приймає до уваги, що у постанові від 01.07.2014 р. в справі №21-244а14 Верховний Суд України висловив обов'язкову для врахування правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
В свою чергу, Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України(абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
Частинами 1-3 статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., PressosCompaniaNaviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - UnitedKingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003 р.).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, працюючи суддею, мав законні сподівання на зарахування періоду роботи в органах прокуратури та навчання у ВУЗі до стажу роботи, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді і які були у подальшому звужені.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що зміни в законодавстві, які обмежують позивача у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання,часу роботи на посадах прокурора і половини терміну навчання у ВУЗі , не можуть бути застосовані до позивача.
Отже, оскільки на момент обрання ОСОБА_1 суддею (06.10.1995 року) та на момент набрання чинності Закону №2453-VI була чинною норма частини 2 статті 43 Закону № 2862-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ, відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах прокурорів і слідчих, то з урахуванням пункту 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI, період роботи позивача з 20 березня 1986 року по 05 жовтня 1995 року в органах прокуратури та навчання за денною формою навчання у Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1985 року (половина навчання складає 1 рік 11 місяців), підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного суду України у постанові від 06.07.2016 по справі № П/800/426/14.
Крім того, у статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI до внесення змін Законом № 213, тобто у редакції Закону № 192, закріплювалося, що "щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання" (абзац перший частини третьої), та встановлювалося, що "у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання" (абзац другий частини третьої).
Рішенням Конституційного суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення:
- частини третьої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VIу редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ;
- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII,Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;
- пункту 5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, керуючись частиною другою статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:
- частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VIу редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VIдовнесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".
Таким чином, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного грошового утримання, з урахуванням стажу роботи в органах прокуратури та половини терміну навчання у ВУЗі, складає 30 роки 05 місяців 05 днів, то враховуючи положення частини 3статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, щомісячне довічне утримання ОСОБА_1 має становити 90% відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання (80% - за стаж роботи 20 років + по 2% за кожен рік роботи понад 20 років, але не більше 90%).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі ст.. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За змістом ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено належними засобами доказування правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання за час роботи на прокурорських посадах та навчання у ВУЗі в контексті практики Верховного Суду України, Конституційного суду України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, достатньо вмотивованими та ґрунтуються на наявних у справі доказах, а відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню 640,00 грн. судових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
Крім того, підлягає нарахуванню та виплаті різниця призначеного грошового утримання з 15 вересня 2016 по день виконання рішення, що утворилася в наслідок незаконного зменшення відповідачами розміру щомісячного грошового утримання позивача, через неправильне встановлення та обчислення стажу її роботи на посаді судді.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 22, 58, 126 Конституції України,ст. 43 Закону України «Про статус суддів», ст.ст. 135, 141, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.2,4,6-11, 14,69, 71,86,94,158-163,183-2,254 КАС України, суд, -
постановив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, щодо встановлення щомісячного довічного утримання судді у відставці в розмірі 80%, без урахування роботи в органах прокуратури Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області з 20 березня 1986 року по 05 жовтня 1995 року, що складає 09 років 06 місяців 16 днів та половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1985 року, що складає 1 рік 11 місяців.
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити з 15 вересня 2016 року перерахунок раніше призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків заробітку судді й призначити його в розмірі 90 відсотків заробітку судді (суддівської винагороди), працюючого на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, включивши до стажу роботи судді, який визначений Законом України «Про статус суддів» й Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що діяли в редакціях на час набуття позивачем такого права, крім роботи на посаді судді, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1985 року, що складає 1 рік 11 місяців та роботу на посаді прокурора прокуратури Краснодонського району Луганської (Ворошиловградської) області з 20 березня 1986 року по 05 жовтня 1995 року, що складає 09 років 06 місяців16 днів.
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити заборгованість по призначеному ОСОБА_1 щомісячному довічному грошовому утриманню судді у відставці, що утворилася в наслідок незаконного зменшення відповідачами розміру її щомісячного грошового утримання, через неправильне встановлення та обчислення стажу її роботи на посаді судді, за період з 15 вересня 2016 року по день виконання рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок ) грн.
Постанову може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.
Суддя: І.О.Грищенко