04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/24267/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі Петрик М.О.
За участю представників сторін:
від позивача: Майстренко О.М. - представник за довіреністю від 22.12.2016 року;
від відповідачів: 1) Санніков С.Г. - представник за довіреністю від 18.01.2017 року;
2) Вєдєрнікова О.С.- представник за довіреністю від 30.12.2016 року;
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 року
по справі №910/24267/16 (суддя - Маринченко Я.В.)
за позовом Національного антикорупційного бюро України
до 1) Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"
2) Публічного акціонерного товариства "Азот"
Третя особа Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго"
про визнання договору недійсним
Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Публічного акціонерного товариства "Азот" про визнання недійсним договору про переведення боргу № 141-202.
В обґрунтування позову позивач вказав на невідповідність спірної угоди вимогам Закону України "Про електроенергетику", Правилам користування електричною енергією, а також інтересам держави і суспільства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Національне бюро за наявності ознак корупційного правопорушення, зобов'язане вжити ефективних заходів для його припинення, у тому числі шляхом подання позову, а сам факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах свідчить про порушення інтересів держави, тому необхідність окремо мотивувати підстави звернення з відповідним позовом до суду відсутня.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України по справі № 910/24267/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 05.09.2017 року.
У судове засідання 05.09.2017 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2017 року підтримав доводи апеляційної скарги.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 05.09.2017 року заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Крім того, представник відповідача 2 подав клопотання про продовження строку розгляду спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача 2 про продовження строку розгляду спору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року відкладено розгляд справи до 19.09.2017 року.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 19.09.2017 року подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна.
Зазначене клопотання мотивоване тим, що Фонд державного майна України відповідно до законодавства здійснює управління корпоративними правами держави. Оскільки корпоративні права держави в статутному капіталі «Черкасиобленерго» становлять 46%, то необхідною умовою є залучення Фонду державного майна України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2017 року заперечував протии задоволення клопотання про залучення третьої особи.
Представник відповідача 1 підтримав подане клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи Фонд державного майна України.
Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання у зв'язку із тим, що відповідачем 2 не доведено яким чином рішення по даній справі може вплинути на права чи обов'язки Фонду державного майна України.
Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представники відповідачів заперечували проти апеляційної скарги та просили суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 24.05.2005 року Відкрите акціонерне товариство "Черкасиобленерго", як постачальник електричної енергії, і Відкрите акціонерне товариство "Азот", як споживач, уклали між собою договір постачання електричної енергії №524-213/24, за яким постачальник електричної енергії зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а останній - оплачувати її вартість постачальнику та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та такими додатками до нього як "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії".
В подальшому Відкриті акціонерні товариства "Черкасиобленерго" та "Азот" на вимогу пункту 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" були перейменовані у Публічні акціонерні товариства "Черкасиобленерго" та "Азот".
Відповідно до пункту 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 №524-213/24 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня 2005 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
На підставі пункту 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 №524-213/24 строк дії цього договору щорічно продовжувався протягом 2005 - 2016 років.
За поставлену ПАТ «Азот», на виконання договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 №524-213/24 електричну енергію, у ПАТ «Черкасиобленерго» за період з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 33 113 748, 67 грн.
12.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Азот" (первісний боржник) та Приватним акціонерним товариством "Холдингова Компанія "Енергомережа" (новий боржник) було укладено договір про переведення боргу № 141-202, яким регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором від 24.05.2005 № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго", укладеним між первісним боржником та кредитором, у частині оплати за поставлену в період з 01.01.2015 (включно) по 31.01.2015 (включно) кредитором електроенергію на суму 33 113 748, 67 грн. (п.1.1. договору від 12.03.2015 № 141-202).
За умовами п. 1.2. договору від 12.03.2015 року № 141-202 первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.01.2015 (включно) по 31.01.2015 (включно) на суму 33 113 748, 67 грн.
Пунктом 3.2. договору від 12.03.2015 № 141-202 визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 31 113 748, 67 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.
Як вбачається із матеріалів справи, первісний боржник (ПАТ "Азот") сплатив на рахунок нового боржника (ПрАТ "ХК "Енергомережа") кошти у розмірі 31 113 748, 67 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 12.03.2015 № 287.
Відповідно до п. 5.2. договору від 12.03.2015 № 141-202 зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п. 1.2. цього договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.
При цьому, листом від 11.03.2015 № 1737/03-01 ВАТ "Черкасиобленерго" було надано згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу за умови сплати новим боржником переведеного боргу відповідно до ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" на розрахунковий рахунок із спеціальним режимом використання.
Як свідчать матеріали справи, 27.01.2015 року первісним боржник перерахував на рахунок нового боржника грошові кошти у розмірі 31 113 748, 67 грн., з призначенням платежу "оплата зг. договору про переведення боргу № 141-202 від 12.03.2015р.", що підтверджується платіжним дорученням № 287 від 12.03.2015 р.
Матеріали справи не містять доказів виконання новим боржником грошових зобов'язань перед кредитором за договором № 141-202.
Звертаючись до суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України зазначає, що договір про переведення боргу № 141-202 від 12.03.2015 року суперечить положенням частини другої статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та є такою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому просить визнати її недійсною.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення до суду в інтересах держави надано лише прокурорам, тому у даному випадку посилання позивача на недійсність спірного правочину через його завідому суперечність інтересам держави і суспільства, не відповідає визначеному ч. 1 ст. 2 ГПК України суб'єкту, на якого покладено обґрунтовувати порушення інтересів держави таким правочином. Щодо права на звернення до суду державних та інших органів у випадках, передбачених законодавчими актами України, то у разі відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів такого органу спірним правочином, останній має обґрунтувати своє право на звернення до суду з позовом, яким оспорює правочин, стороною якого він не є.
Водночас колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
За приписами частини першої статті І Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами У країни.
Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 року «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 ЗУ «Про Національне антикорупційне бюро України»).
Частиною другою стані 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкавого зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".
Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).
При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу України.
Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань га (або) обов'язків (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 року «Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 ЗУ «Про Національне антикорупційне бюро України»).
Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.
Отже, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.
Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини третьої статті 228 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.
Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:
- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;
- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;
- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та 1 К України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.
При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15.
Відповідно до ст.520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу положень ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства (постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Як на підставу недійсності правочину Національне антикорупційне бюро України посилається на те, що договір про переведення боргу №141-202 від 12.03.2015 року суперечить положенням ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.
Закон України "Про електроенергетику", як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.
Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.
Частина друга стаття 151 Закону України "Про електроенергетику" містить такі норми:
"Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.
Подібні вказаним нормам частини другої статті 151 Закону України "Про електроенергетику" містить і пункт 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1996 №28 з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.
Відповідно до частини третьої 3 статті 151 Закону України "Про електроенергетику" кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на:
поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;
поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;
поточний рахунок енергопостачальника;
поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії".
Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 151 Закону України "Про електроенергетику" передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.
Частиною восьмою статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
Договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 року визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.
Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 року передбачалось отримання постачальником (ПАТ "Черкасиобленерго") оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (ПАТ "Азот") шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.
В той же час, зі спірного договору № 141-202 про переведення боргу від 12.03.2015 вбачається, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ "Черкасиобленерго" електричну енергію у розмірі 33 113 748, 67 грн. перейшов від споживача - ПАТ "Азот" до ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа".
Однак, ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не є споживачем за Договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 року в розумінні чинного законодавства України.
При цьому, з метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.
Таким чином, у даному випадку спірним договором встановлений обов'язок ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", яка не є споживачем електричної енергії за Договором №524-213/24 від 24.05.2005 року, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ "Азот" електричну енергію на суму 33 113 748, 67 грн., при цьому обов'язок самого споживача - ПАТ "Азот", припиняється на суму 33 113 748, 67 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.
У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.
Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ "Черкасиобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.
Також, судова колегія враховує та звертає увагу на те, що внаслідок укладання спірного договору №141-202, грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ "Азот" на користь ПАТ "Черкасиобленерго", сплачені не були, а право вимоги останнього фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої енергії. При цьому, ПАТ "Азот" на підставі договору №141-202 перерахувало грошові кошти в розмірі 31 113 748, 67 грн. на рахунок ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа".
Крім цього, в обґрунтування своїх вимог позивач також посилався на те, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Місцевий господарський суд відхилив вказані доводи позивача, пославшись на те, що позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПАТ "ХК "Енергомережа" виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 33 113 748, 67 грн.
Проте, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки частиною третьою статті 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Позивач зазначав, що частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Черкасиобленерго". При цьому, на момент укладення договору № 141-202 про переведення боргу від 12.03.2015 року фінансовий стан ПАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.
Отже, як вірно зазначив позивач, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору переведення боргу, полягає у тому, що ПАТ "Черкасиобленерго" надаючи згоду на укладення спірного договору, в порушення положень статуту не вчинило жодних дій, (зокрема документального вивчення фінансового стану ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", встановлення наявності у нього майна, стану виконання ним інших господарських зобов'язань, тощо), спрямованих на визначення того, чи буде корисною для товариства заміна платоспроможного боржника на боржника, що вже не був неспроможний виконати взяті на себе зобов'язання.
Крім цього, із змісту Закону України "Про електроенергетику" випливає, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.
Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.
Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, в тому числі через неможливість виконання та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що договір про переведення боргу № 141-202 від 12.03.2015 року є таким, що вчинений з порушенням норм чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 15-1 ЗУ «Про електроенергетику» та суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Національного антикорупційного бюро України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 року - скасуванню.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 року задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 року у справі № 910/24267/16 скасувати.
3. Позовні вимоги задовольнити.
4. Визнати недійсним договір про переведення боргу від 12.03.2015 року № 141-202, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа".
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) 689, 00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 757, 90 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Азот" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, буд. 72, ідентифікаційний код 00203826) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) 689, 00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 757, 90 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
8. Матеріали справи № 910/24267/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко