ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.09.2017Справа №910/13109/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія ЕРА"
про стягнення 62 724,32 грн.
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Шматов М.М. - представник, за довіреністю № 01-09/154 від 05.07.2017 року;
від відповідача: не з'явилися;
Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія ЕРА" про стягнення заборгованості в сумі 62 724,32 грн., з яких 59 150,87 грн. основного боргу, 3 195,94 грн. пені, 377,51 грн. процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору № 19-25/6 про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг від 26.06.2012 року в частині своєчасного та повного відшкодування понесених балансу отримувачем втрат на утримання будівлі, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/13109/17 та призначено її розгляд на 12.09.2017 року.
В судове засідання 12.09.2017 року з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача в судове засідання 12.09.2017 року не з'явився.
Про день та час розгляду справи 12.09.2017 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103042393669, 0103042393677.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 12.09.2017 року суд не повідомлено.
Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
08.09.2017 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання № 8-09/985 від 05.09.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 12.09.2017 року позивачем суду не надано.
Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 12.09.2017 року до суду не надходило.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Провадження у справі порушено ухвалою від 09.08.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.
З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 12.09.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 12.09.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 26 червня 2012 року між національною телекомпанією України, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (позивач у справі, балансоутримувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір № 19-25/6 про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг у (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою; м, Київ, вул. Мельникова, 42 (далі - будівля), робочою площею 20 322,5 кв. м (корисна площа 44 054,0 кв. м), а також утримання прибудинкової території, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання будівлі пропорційно до займаної ним площі та надання комунальних послуг відповідно до умов цього Договору.
Орендар користується нежилими приміщеннями (далі - об'єкт оренди) загальною площею 948,71 кв, м, які знаходяться на 2-му, 11-му, 17-му та 21-му поверхах будівлі, відповідно до умов договору оренди (нерухомого майна, що належить до державної власності) №6189 від 28.04,2012 р. та з урахуванням умов цього Договору (п.1.2 Договору).
При цьому згідно п.3.1.1 Договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити виконання всього комплексу послуг, пов'язаних з господарським обслуговуванням та експлуатацією об'єкта оренди згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями та створення необхідних умов для здійснення діяльності орендаря, у тому числі співробітникам орендаря.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В свою чергу, як визначено сторонами в п.3.1.2 Договору, перелік таких послуг, їх вартість, порядок та умови їх оплат встановлюються цим Договором та відповідними додатками до цього Договору.
Згідно п.2.1 Договору щомісячна вартість витрат балансоутримувача на утримання об'єкта оренди та комунальних послуг за цим Договором визначається Додатками до цього Договору.
Зокрема, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами Додаток № 1 до Договору, яким сторонами узгоджено, що визначення вартості витрат балансоутримувача по утриманню об'єкта оренди та надання комунальних послуг, що підлягає відшкодуванню орендарем, буде здійснюватись на підставі наведених в Додатку розрахунків. За достовірність визначення вартості послуг відповідальність несе балансоутримувач
Відповідно до пункту 2.2 Договору оплата вартості витрат балансоутримувача на утримання Об'єкта оренди (в тому числі включаючи, але не обмежуючись, відшкодування податку на землю з урахуванням площі об'єкту оренди) та комунальних послуг, що надаються орендарю, здійснюється орендарем щомісячно шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі рахунків балансоутримувача, але в будь-якому випадку не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного поточного місяця, що слідує за звітним місяцем. Оплата вартості витрат балансоутримувача на утримання об'єкта оренди (в тому числі включаючи, але не обмежуючись, відшкодування податку на землю з урахуванням площі об'єкту оренди) та комунальних послуг за грудень місяць кожного поточного року здійснюється орендарем в грудні місяці відповідного року, на підставі рахунків балансоутримувача, але в будь-якому випадку не пізніше 25 (двадцять п'ятого) грудня.
Витрати по електроенергії, водопостачанню, опаленню - нараховуються щомісячно по факту їх споживання відповідно до показників лічильників, виставлених рахунків та пропорційно займаної площі. Вартість комунальних витрат нараховується по факту їх споживання пропорційної займаної площі відповідно до виставлених рахунків організацій, що натають відповідні послуги (п.2.3 Договору).
Як зазначено в п. 2.6 Договору, щомісячна вартість втрат балансоутримувача на комунальні послуги, що вказана у відповідних Додатках до цього Договору, автоматично змінюється у випадку зміни діючої вартості (тарифів) на комунальні послуги. При цьому така зміна не потребує будь-яких додаткових формальностей, в тому числі укладання додаткових угод до цього Договору.
Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк відшкодування наданих за Договором комплексу послуг, пов'язаних з господарським обслуговуванням та експлуатацією об'єкта оренди в матеріалах справи відсутні.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищезазначеного Договору за період грудень 2016 року - червень 2017 року включно позивачем здійснене утримання об'єкта оренди та надані комунальні послуги за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42, на відшкодування яких позивачем виставлені відповідні рахунки - фактури на оплату, а саме: № 28 від 01.03.2017 року на суму 12 232,10 грн., № 125 від 27.04.2017 року на суму 28 520,58 грн., № 158 від 05.05.2017 року на суму 4 667,75 грн., № 198/1 від 31.05.2017 року на суму 6 247,51 грн., № 247/1 від 30.06.2017 року на суму 7 482,93 грн., всього на загальну суму 59 150,87 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Як визначено у вказаних рахунках, останні одночасно є актами передавання - приймання наданих послуг за розрахунковий період.
За твердженнями позивача, вищезазначені рахунки на оплату додатково були направлені відповідачу, на підтвердження чого позивачем надані відповідні докази.
В свою чергу заперечень щодо факту понесення позивачем витрат на утримання орендованого майна, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині належного забезпечення утримання об'єкта оренди тощо, матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання із забезпечення комплексу послуг, пов'язаних з господарським обслуговуванням та експлуатацією об'єкта оренди, а відповідачем, у свою чергу, як орендарем та відшкодовувачем здійснювалась оренда об'єкту, який перебуває у розпорядженні відповідача, за умови забезпечення позивачем утримання та забезпечення комунальними послугами у визначених обсягах та якості, без будь - яких зауважень.
При цьому відповідачем не надано суду доказів опротестування представлених позивачем рахунків - фактур, тому суд доходить висновку, що вказані рахунки - фактури є такими, що підлягають оплаті.
Факт понесення та обсяг витрат позивача з утримання орендованого майна та надання комунальних послуг відповідачем не заперечувався.
Проте, за твердженням позивача, відповідач в порушення зазначених умов Договору свої зобов'язання щодо відшкодування позивачу комунальних послуг та експлуатаційних витрат на утримання об'єкта оренди належним чином не виконав, в наслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 59 150,87 грн.
В подальшому, у зв'язку з несплатою відповідачем суми відшкодування експлуатаційних витрат та з метою досудового врегулювання спору, позивачем була направлена на адресу відповідача вимога № 06-09/2633 від 30.06.2017 року.
Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо компенсації (відшкодування) витрат на утримання орендованого майна відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 59 150,87 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасного відшкодування витрат позивача на забезпечення виконання комплексу послуг, пов'язаних з господарським обслуговуванням та експлуатацією об'єкта оренди.
За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Надавши правову оцінку поданим позивачем матеріалам суд дійшов висновку, що за наявності укладеного між сторонами Договору та на підставі окремо виставлених на підставі останнього рахунків - факту наявні правові підстави для віднесення вказаних витрат до сум відшкодування, належних до сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «ЕРА» за грудень 2016 року - червень 2017 року включно.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, забезпечивши утримання майна та надання комунальних послуг, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не здійснив відшкодування понесених позивачем як балансоутримувачем витрат на утримання орендованого майна згідно умов Договору та має перед позивачем заборгованість з відшкодування останніх в сумі 59 150,87 грн.
Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 19-25/6 про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг від 26.06.2012 року та/або його окремих положень суду не надано.
Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 59 150,87 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк відшкодування витрат на утримання орендованого майна не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно п.5.2 Договору у випадку невиконання орендарем грошових зобов'язань за цим Договором, останній зобов'язується сплачувати балансоутримувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який нараховується пеня) від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня нараховується за весь час існування такого зобов'язання до повного його виконання орендарем. Сплата пені не звільняє орендаря від обов'язку належного виконання зобов'язань за цим Договором.
Отже, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасного відшкодування витрат балансоутримувача за Договором позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нарахована пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, - в сумі 3 195,94 грн. за період з 16.03.2017 року по 01.08.2017 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
Окрім того, на підставі ст. 625 ГПК України позивачем здійснено нарахування процентів річних в сумі 377,51 грн. за період з 16.03.2017 року по 01.08.2017 року.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Враховуючи вищевикладене та здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені та процентів річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 3 195,94 грн. пені та 377,51 грн. процентів річних за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з відшкодування витрат балансоутримувача за Договором відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 3 195,94 грн. пені та 377,51 грн. процентів річних.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ЕРА» (03151, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 54, код ЄДРПОУ 30019052) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42, код ЄДРПОУ 23152907) 59 150 (п'ятдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 87 коп. основного боргу, 3 195 (три тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 94 коп. пені, 377 (триста сімдесят сім) грн. 51 коп. процентів річних та 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М.Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 22.09.2017 року.