Номер провадження 2-а/754/562/17
Справа №754/7169/17
Іменем України
19 вересня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Панченко О. М.,
при секретарі - Полярній М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов»язання вчинити певні дії, -
В травні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії та рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.04.2017 № 6883/14/У-645 щодо відмови йому у поновленні виплати з 01.06.2015 року раніше призначеної пенсії; зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити йому з 01 червня 2015 року виплату призначеної пенсії за вислугу років, яка була призначена згідно Закону України «Про прокуратуру» та виплатити недоплачену суму пенсії з вказаної дати.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що в органах прокуратури України працює з 02.09.1992 року по даний час. 01 липня 2014 року, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, Дарницьким районним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві йому призначена та виплачувалась пенсія за вислугу років, з якої сплачено єдиний внесок за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У зв'язку з цим, з липня 2014 року по даний час він перебуває на обліку в Дарницькому районному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києва ( на даний час - правонаступник - Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві).
З 01.04.2015 року відповідачем по справі виплата призначеної йому пенсії була припинена відповідно до ст. 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, ст. 47 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з послідуючими змінами, відповідно до яких передбачено, що тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії призначені відповідно до цих законів не виплачуються.
З 01.01.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VІІ, яким термін обмеження виплати призначеної пенсії працюючим пенсіонерам було продовжено з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року. Отже, вказані вище Закони носять тимчасовий характер, тобто, були прийняті на визначений у часі строк дії.
Таким чином, з 01.01.2017 року виплата призначеної йому пенсії мала бути відновлена, оскільки дія норм вказаних вище Законів носила тимчасовий характер.
З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774, який прийнято 06.12.2016 року, нормами якого було внесено зміни до ст.86 Закону України «Про прокуратуру», якими встановлено на період 2017 року обмеження у виплаті пенсій для працюючих пенсіонерів прокуратури.
Так, відповідно до частини 2 пункту 44 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 частину 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» викладено в наступній редакції: «тимчасово, у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законами України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
Таким чином, на підставі вказаних вище Законів у період з 01.04.2015 року по день подання позову до суду виплата призначеної раніше йому пенсії призупинена.
21.04.2017 року позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення з грудня 2016 року виплати призначеної йому пенсії за вислугою років та виплати пенсії у подальшому.
26.04.2017 року рішенням голови комісії з припинення Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві за №6883/14/У-645 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії.
Одночасно, Лівобережним об'єднаним Управлінням ПФУ в м. Києві позивачу роз'яснено, що підстави для поновлення виплати пенсії як особі, яка працює на посаді прокурора і якій призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» відсутні. В зв»язку з цим позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги свого позову в повному обсязі та просив суд про їх задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необгрутованість, просила відмовити в їх задоволенні з підстав, що викладені в письмових запереченнях проти позову.
Вислухавши пояснення позивача, заперечення на позов представника відповідача, судом було встановлено наступне.
В органах прокуратури України позивач працює з 02.09.1992 року по даний час. 01 липня 2014 року, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, Дарницьким районним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві йому призначена та виплачувалась пенсія за вислугу років, з якої сплачено єдиний внесок за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У зв'язку з цим, з липня 2014 року по даний час він перебуває на обліку в Дарницькому районному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києва ( на даний час - правонаступник - Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві).
З 01.04.2015 року відповідачем по справі виплата призначеної йому пенсії була припинена відповідно до ст. 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, ст. 47 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з послідуючими змінами, відповідно до яких передбачено, що тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії призначені відповідно до цих законів не виплачуються.
З 01.01.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VІІ, яким термін обмеження виплати призначеної пенсії працюючим пенсіонерам було продовжено з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року. Отже, вказані вище Закони носять тимчасовий характер, тобто, були прийняті на визначений у часі строк дії.
Таким чином, з 01.01.2017 року виплата призначеної йому пенсії мала бути відновлена, оскільки дія норм вказаних вище Законів носила тимчасовий характер.
З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774, який прийнято 06.12.2016 року, нормами якого було внесено зміни до ст.86 Закону України «Про прокуратуру», якими встановлено на період 2017 року обмеження у виплаті пенсій для працюючих пенсіонерів прокуратури.
Так, відповідно до частини 2 пункту 44 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 частину 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» викладено в наступній редакції: «тимчасово, у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законами України «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
Таким чином, на підставі вказаних вище Законів у період з 01.04.2015 року по день подання позову до суду виплата призначеної раніше йому пенсії призупинена.
У той же час, 20.12.2016 року Конституційний суд України прийняв рішення №7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 ( яке офіційно оприлюдено 23.12.2016 року), яким визнано неконституційними норми Законів, що обмежують виплату пенсій працюючим пенсіонерам, у тому числі прокуратури.
Відповідно до статі 73 Закону України «Про Конституційний суд України» - Конституційний суд України приймає рішення щодо конституційності актів. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
21.04.2017 року позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення з грудня 2016 року виплати призначеної йому пенсії за вислугою років та виплати пенсії у подальшому.
26.04.2017 року рішенням голови комісії з припинення Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві за №6883/14/У-645 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії.
Одночасно, Лівобережним об'єднаним Управлінням ПФУ в м. Києві позивачу роз'яснено, що підстави для поновлення виплати пенсії як особі, яка працює на посаді прокурора і якій призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» відсутні. В зв»язку з цим позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії.
Відповідно до вимог ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина ніяким чином не можуть звужуватися. Така ж позиція відображена в ухвалі Київського адміністративного апеляційного суду від 03.02.2016 у справі № 753/20917/15-а.
Відповідно до частини 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004).
Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005).
Виходячи із викладеними нормами, а також розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21-348а13).
Крім того, пенсія позивачу призначалась не за умовами вказаних вище Законів або нового Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15.07.2015 року, а у 2010 році за нормами ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, а тому до нього не можуть застосовуватись вимоги нового Закону.
Таким чином, право на отримання пенсії надано позивачу Державою з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило ст.22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
Згідно ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.46 Конституції України пенсія є різновидом права громадянина на соціальний захист.
Крім того, 10.06.2016 року Конституційний суд України постановив Рішення №4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, яким визнав неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ щодо припинення з 1 червня 2015 року виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці на період їх роботи на певних посадах. Вказане рішення засвідчило і факт порушення моїх прав на отримання пенсії.
Так, у даному Рішенні Конституційний суд України зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону).
Отже, зазначені вище обставини підтверджують той факт, що дії відповідача, який не поновив з 23.12.2016 року виплату раніше призначеної позивачу пенсії, грубо порушують його конституційне право на пенсійне забезпечення, передбачене ст. 46 Конституції України та суперечать Рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 та 10.06.2016 року.
За загальними правилами норми, які розтлумачені у рішеннях Конституційного суду України, визнання окремих положень Законів неконституційними, розповсюджуються на всі подібні правовідносини.
Таким чином, ухвалені Конституційним судом норми, які розтлумачені у рішеннях Конституційного суду України, зокрема від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 та 20.12.2016 року № 7-рп/2016 щодо визнання окремих положень Законів України неконституційними, дають підстави стверджувати щодо порушення законного права позивача на отримання пенсії у період використання конституційного права на працю.
Частини перша та друга статті 8 Конституції України визначають: в Україні визначається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
У випадку суперечності норм закону та Конституції України, які прийняті Верховною Радою України, колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу. Згідно ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.46 Конституції України пенсія є різновидом права громадянина на соціальний захист.
Згідно зі статтями 22,64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України ( в тому числі і Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ) є таким, що не підлягає звуженню чи обмеженню.
Рішеннями Конституційного суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, які є обов'язковими до виконання, визначено, що конституційні права і свободи людини гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 10.12.2013 року (справа № 21-348а13) та 17.12.2013 року (справа № 21-445а13), які відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень.
Таку позицію щодо неможливості застосування норм закону, які погіршують раніше установлені, підтримав Конституційний суд України, рішення якого є документами прямої дії.
22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням».
Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
В той же час слід зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України N 1-зп від 13.05.1997), і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України N 3-рп від 05.04.2001).
Таким чином, відмова відповідача у поновленні виплати позивачу пенсії в умовах коли вона призначалась до відповідних законодавчих змін - є неправомірною і суперечить Конституції України.
Отже, його право на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Крім того, відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, на яку він має право згідно Закону України «Про прокуратуру», відповідач своїми діями порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (далі - Конвенція), де значна увага акцентується саме на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Крім того, згідно вимог Постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», у пункті 19 цієї Постанови зазначено: «Відповідно до статей 8 та 22 Конституції України … не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права та свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України та чинними законами прав і свобод.
Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Таким чином, конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22,23 та ч.1 ст. 24 Конституції України. Набуте право на отримання заробленої роками праці пенсії, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріплених статтею 8 Конституції України.
Більш того, Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі «МЮЛЛЕР ПРОТИ АВСТРІЇ» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
Крім того, працюючі і непрацюючі пенсіонери поставлені законом у нерівні умови: одні мають змогу її отримувати, для інших (працюючих пенсіонерів певних категорій, в тому числі прокуратури) виплата пенсії обмежується певними умовами (трудовими відносинами), що є прямим порушення частини першої статті 24 Основного Закону.
Законодавчими актами, які набрали чинності вже після призначення пенсії позивачу було змінено порядок призначення пенсій працівникам прокуратури.
Так, 02.03.2015 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015року ( далі по тексту - Закон № 213).
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» та ін.
Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність норми Закону України «Про державну службу», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» та ін. щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цими Законами не призначаються.
Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді прокурора, та інших визначених посадах, на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання, припинили дію, починаючи з 01 червня 2015 року.
Таким чином, з 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до ряду законів, в тому числі Закону України «Про прокуратуру».
Починаючи з указаної дати на позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 02 березня 2015 року №213-VIII) обмеження щодо виплати пенсії, адже з 01 червня 2015 року робота на займаній ним посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними Законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто, з 01 червня 2015 року правові підстави для невиплати призначеної позивачу пенсії відпали, а перешкоди для її виплати відсутні.
Такий висновок щодо правового застосування норм частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Прикінцевих положень Закону від 02 березня 2015 року №213-VIII, зроблений з урахуванням правової позиції, висловленій Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 26.08.2015 року (адміністративна справа № 202/4641/15-а) та ухвалі від 27.04.2016 року (адміністративна справа № К/800/4966/16).
Аналогічна правова позиція міститься в рішеннях Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016 у справі № 697/393/16-а, від 26.07.2016 у справі № 755/7214/16-а, від 08.11.2016 у справі № 752/4248/16-а, від 09.11.2016 № 361/4330/16-а, від 13.12.2016 у справі № 750/6892/16-а, від 14.12.2016 у справі № 697/1823/16-а, якими задоволені позовні вимоги з аналогічних підстав, викладених в позовах працюючих пенсіонерів, що на даний час працюють на посадах в органах прокуратури, судових органах та державної служби.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку».
Відповідно до частини першої статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, констатує, що відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 19, 22 Конституції України, ст.ст.2,6,7,8,9,10-11,70-72,105, 160-163,254КАС України, статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії та рішення Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.04.2017 року №6883/14/У-645 щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 23.12.2016 року.
Зобов»зати Лівобережне об»єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.06.2015 року поновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії за вислугою років, яка була призначена згідно Закону України «Про прокуратуру» та виплатити недоплачену суму пенсії з 01.06.2015 року.
За рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, а саме Лівобережного об»єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640.00 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий