Справа № 569/12538/17
28 вересня 2017 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Першко О.О.,
секретар Прокопчук Л.М.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за період затримки виплати сум, належних при звільненні, компенсації втрати частини доходів,
ОСОБА_3 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАЗОТ» (далі відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28 681 грн. 20 коп. та компенсацію втрати частини доходів в сумі 1 357 грн. 14 коп., а всього 30 038 грн. 34 коп.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 17 березня 2017 року наказом №645-ВК від 15 березня 2017 року вона була звільнена з роботи в ПАТ «Рівнеазот», на даний час воно реорганізоване в ПрАТ «Рівнеазот», яке є його правонаступником. На день звільнення їй належало до виплати 33 509 грн. 55 коп., однак при звільненні розрахунок з нею проведений не був. Остаточний розрахунок проведений тільки 01 серпня 2017 року шляхом перерахування належних їй сум на картковий рахунок на виконання судового наказу про стягнення заробітної плати в порядку примусового виконання. У зв'язку з викладеним позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 681 грн. 20 коп. та компенсації втрати частини доходів в сумі 1 357 грн. 14 коп.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.
Представник ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково, покликаючись на ту обставину, що вини ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у невиплаті належних звільненому працівникові сум немає, оскільки ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал». Крім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Вважає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності, а тому на підставі ч.2 ст. 1171 ЦК України просить суд звільнити ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 працювала на посаді слюсаря З КВП ТА А цеху контрольно-вимірювальних приладів і автоматики ПАТ "РІВНЕАЗОТ", з якої вона, на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), 17 березня 2017 року звільнена за власним бажанням, в зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю (а.с.7).
У день звільнення 17 березня 2017 року перед позивачем у відповідача існувала заборгованість з виплати заробітної плати, сума яка підлягала виплаті при звільненні становила 33 509, 55 грн.(а.с.8). Зазначена заборгованість була виплачена позивачу 01 серпня 2017 року (а.с.9).
Сторонами у справі не оспорюються факт роботи позивача в день звільнення, а також існування у відповідача перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати, її розміру і період існування заборгованості, а тому вказані обставини в силу положень частини першої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не підлягають доказуванню.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
ОСОБА_4 з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З викладеного вище вбачається, що відповідач, який в день звільнення позивача не здійснив виплату останній заборгованої заробітної плати, порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати. Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі була повністю виплачена відповідачем позивачу 01 серпня 2017 року.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, що підтверджується довідкою про суми, які належать до виплати при звільненні (а.с.8), і розмір такої заборгованості сторонами не оспорюється, суд приходить до висновку що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20 березня 2017 року, тобто з дня, наступного робочого за днем звільнення, по 31 липня 2017 року, тобто по день що передує виплаті заборгованості.
Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
ОСОБА_4 з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку, наданого позивачем, його заробітна плата за січень-лютий 2017 року становила відповідно 6 373,58 грн. та 6 373,58 грн., що в сумі складає 12 747,16 грн. Середньоденна заробітна плата при цьому становить 318,68 грн. (12 747,16 грн./40 робочих днів). Розмір суми заробітної плати за січень-лютий 2017 року визнаний представником відповідача в судовому засіданні, а тому дана обставина в силу положень частини першої статті 61 ЦПК України не підлягає доказуванню
ОСОБА_4 Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», загальна кількість робочих днів у січні - 20 робочих днів, у лютому - 20 робочих днів, в березні - 22 робочі дні, в квітні - 19 робочих днів, в травні - 20 робочих днів, в червні - 20 робочих днів, в липні - 21 робочий день.
В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток, кількість робочих днів становить 90 і включає в себе 10 робочих днів за березень 2017 року, 19 робочих дні за квітень 2017 року, 20 робочих днів за травень 2017 року та 20 робочих днів за червень 2017 року, 21 робочий день за липень 2017 року.
Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 318,68 грн., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 20 березня 2017 року по 31 липня 2017 року включно становить 28 681 грн. 20 коп. (318,68х90), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Окрім того, статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2).
Відповідно п. 2, п. 3, п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
З наданого суду позивачем розрахунку компенсації втрати частини доходів, який не оспорений відповідачем, слідує, що сума компенсації становить 1 357 грн. 14 коп. (а.с. 4). Даний розрахунок суд визнає обґрунтованим.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28 681 грн. 20 коп. та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 1 357 грн. 14 коп., а всього 30 038 грн. 34 коп. підлягають задоволенню повністю.
Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої суд вважає безпідставними.
ОСОБА_4 із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Таке ж роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Зазначена правова позиція, яку відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні таких норм права, викладена Верховним Судом України в постанові від 2 липня 2014 року у справі №6-76 цс 14, в постанові від 3 липня 2013 р. у справі № 6-64цс13, в постанові від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, в постанові від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11.
З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
На підставі частини першої статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати у розмірі 640 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 2, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р I Ш И В:
ОСОБА_5 Петрівни до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за період затримки виплати сум, належних при звільненні, компенсації втрати частини доходів задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20 березня 2017 року по 31 липня 2017 року включно в розмірі 28 681 (двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят одна) гривня 20 копійок та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 1 357 (одна тисяча триста п'ятдесят сім) гривень 14 копійок, а всього 30 038 (тридцять тисяч тридцять вісім) гривень 34 копійки.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд в Апеляційний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду складено 29 вересня 2017 року.
Суддя О.О. Першко