Справа №265/5563/17
Провадження №2-а/265/252/17
26 вересня 2017 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Костромітіної О.О., за участю секретаря Куксенко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання дій протиправними щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість, третя особа: Управління соціального захисту населення Кальміуського районі м. Маріуполя, -
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області. Однак з 01 квітня 2017 року відповідач перестав виплачувати належну їй пенсію. У зв'язку з цим позивач звернулася із заявою до відповідача з вимогою поновити виплату безпідставно призупиненої пенсії з 01 квітня 2017 року, на що отримала відповідь про те, що виплата пенсії призупинена їй на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, протоколу комісії щодо прийняття рішення про призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 01-05/80 від 13 квітня 2017 року. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати їй пенсії порушує її конституційні права на соціальний захист, тому просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати поновити виплату пенсії з квітня 2017 року, звернути постанову до негайного виконання в межах платежу за один місяць.
В судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутністю.
Представник позивача за дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву з проханням розглянути справу без її участі, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі
Представник Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області заперечував проти задоволення позовних вимог, та надав суду письмові заперечення проти адміністративного позову. В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивач перебуває в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Маріуполя як утримувач пенсії за віком. Призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджуються довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМ України від 1 жовтня 2014 року № 509. Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану на ім'я ОСОБА_1 управлінням соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, було скасовано 12 квітня 2017 року . Зазначене призвело до зупинення виплати пенсії позивачу. 16 травня 2017 року позивачем отримано нову Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 травня 2017 року із відміткою про скасування попередньої довідки за ознаками ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Вказані обставини позбавляють управління можливості відновити позивачу виплату з 01 квітня 2017 року пенсії за віком. Просив суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Представник третьої особи Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Враховуючи положення ч.2 ст. 128 КАС України суд розглядає справу у відсутності представника третьої особи.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області. Виплату пенсії переведено з територіального управління ПФУ в м. Горлівка. ОСОБА_1 взято на облік за адресою АДРЕСА_1, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою №0000208078 від 16 травня 2017 року. Вказана довідка видана після скасування 12 квітня 2017 року попередньої довідки на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньої переміщених осіб» ( а.с.12).
З квітня 2017 року позивачу було зупинено виплату пенсії на підставі скасування 12 квітня 2017 року Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім'я позивача, Управлінням соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, про що не заперечує відповідач у своєму запереченні проти позовних вимог.
Згідно зі ст. 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 ст. 49 вказаного Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюються в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 09.09.2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
Отже, умовами продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» або з доставкою додому весь час дії такої довідки.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року на час її прийняття строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлено не було.
26.08.2015 року Постановою Кабінету Міністрів № 636 внесено зміни до Постанови № 509, якими, зокрема встановлено строк дії такої довідки у шість місяців з дати її видачі.
Судом встановлено, що позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача - АДРЕСА_1.
З квітня 2017 року позивачу було зупинено виплату пенсії на підставі скасування 12 квітня 2017 року Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім'я позивача, Управлінням соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради.
Отже, на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для припинення йому пенсії.
Окрім того, скасовуючи 12 квітня 2017 року довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім'я ОСОБА_1, відповідачем 16 травня 2017 року було видано нову довідку № 0000208078 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на ім'я позивача, яка станом на теперішній час є діючою.
Відповідно до частини 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Посилання відповідача на вищезазначений Порядок, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу, суд не приймає до уваги, тому воно відбулося з підстав, не передбачених у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2014 року прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).
П. 2 цього Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження п. 2 Порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 8 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47,51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63Конституції України.
П. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року, зазначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.
Це свідчить про те, що п. 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.
Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.
Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачам з 01 квітня 2017 року, не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії за віком.
У п. 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.
У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (п. 10 Порядку)
П. 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У 2015-2017 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.
З огляду на вищевикладене, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з квітня 2017 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому ці дії Лівобережного об'єднаного УПФУ м. Маріуполя слід визнати протиправними, внаслідок чого суд задовольняє позовні вимоги в частині зобов'язання Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість.
Відповідно до ст.256 КАС України підлягає негайному виконанню рішення суду в частині стягнення на користь позивача пенсії за один місяць.
Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 640 гривень відповідно до вимог ч.1 ст. 94 КАС України необхідно стягнути з відповідача на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя.
Керуючись ст.ст. 94, 160-163 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання дій протиправними щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість, третя особа: Управління соціального захисту населення Кальміуського районі м. Маріуполя, задовольнити.
Визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя на користь держави судовий збір в розмірі 640 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя.
Постанова суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного адміністративного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Костромітіна О.О.