Справа № 263/12185/17
Провадження № 2/263/2632/2017
26 вересня 2017 року м.Маріуполь
Суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Мельник І.О., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Жовтневий-160» в особі голови ОСОБА_2, третя особа: державний реєстратор прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Маріупольської міської ради ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно, -
До Жовтневого районного суду м. Маріуполя надійшла зазначена позовна заява.
Проте, дана позовна заява не може бути прийнята до розгляду та на підставі ст. 121 ЦПК України підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України, а саме: не зазначена ціна позову, оскільки позивач вимагає визнання за ним права власності на квартиру.
Як передбачено частиною п'ятою ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.
Виходячи зі змісту положень ст. 2 Закону України «Про судовий збір», платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах необхідно вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК, Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Згідно п. 2. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою, справляється судовий збір у сумі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640,00 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8000,00 грн.).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2017 року у сумі 1600,00 грн.
Як роз'яснено у п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року за №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою ст. 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (частина п'ята ст. 119 ЦПК), не буде поданий у строк, установлений судом, визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК) або залишення заяви без розгляду (пункт 8 частини першої статі 207 ЦПК).
У п. 26 цієї ж Постанови, зазначено, що законодавством не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України від 05 квітня 2001 року №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Виходячи з предмету спору, позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру про визнання права власності на нерухоме майно, що зумовлює сплату судового збору відповідно до пп. 1, 2, п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно якої судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розмірів мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, при звернені з позовом до суду позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору в розмірі 640,00 грн. та не зазначено ціну позову, що зумовлює вирішення питання про залишення позову без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків, як це передбачено ч. 1 ст. 121 Цивільного процесуального кодексу України.
Якщо заява не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.
За нормами ст.121 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено наслідки подання позовної заяви, що не відповідає вимогам ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України.
Судом також враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав люди і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду ни кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «ОСОБА_4 де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 119, 121 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Жовтневий-160» в особі голови ОСОБА_2, третя особа: державний реєстратор прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Маріупольської міської ради ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали суду.
У випадку невиконання ухвали позовна заява буде вважатися не поданою та повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.О. Мельник