12 вересня 2017 р.Р і в н е 817/462/17
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Левченко Т.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник не прибув,
відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Державної служби України з безпеки на транспорті
доОСОБА_1
про стягнення плати за проїзд,
Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення плати за проїзд у сумі 79664,995 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не було сплачено нарахованої плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у сумі 2798,12 євро, відповідно до ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що слугувало підставою для звернення до суду із позовом.
Відповідач позову не визнав. Представник відповідача подав суду письмові заперечення (а.с. 30-33), у яких зазначив, що даний позов поданий неналежним позивачем, оскільки законом не передбачені повноваження Державної служби України з безпеки на транспорті звертатися до адміністративного суду про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, позаяк суб'єкт владних повноважень повинен діяти виключно у спосіб передбачений законом та відповідно до наданих повноважень.
Крім того, представником відповідача зазначено, що даний позов поданий до неналежного відповідача, оскільки відповідно до положень Закону України "Про автомобільний транспорт" адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників, яким відповідач, в розумінні статті 60 цього Закону не є. В обгрунтування наведених доводів представник відповідача посилався на укладений відповідачем з гр. ОСОБА_2 договір позички від 29.01.2016, згідно якого автомобіль НОМЕР_1 на момент складення акту про правопорушення перебував у користуванні іншої особи, відтак вибув із володіння відповідача. Вказані обставини підтверджуються, як зазначив представник відповідача, також товарно-транспортною накладною, у якій перевізником значиться ПП ОСОБА_3, водій Крот, автомобіль НОМЕР_2. До того ж, як переконаний представник відповідача, за результатом розгляду справи Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області відповідач не був притягнутий до відповідальності у зв'язку з відсутністю на те законних підстав.
На підставі викладених аргументів представник відповідача стверджував про безпідставність нарахування відповідачу плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, та просив суд відмовити у задоволені позову.
До початку судового розгляду представник позивача подала через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх.№12808/17 від 12.09.2017).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини суд не повідомив.
Відповідно до частини 3 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.
Частиною 4 цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються, зокрема, фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно наданої Відділом адресно-довідкової роботи Управління державної міграційної служби України в Рівненській області інформації ОСОБА_1 з 06.09.2000 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21). За цією адресою судом надсилалася рекомендованою кореспонденцією судова повістка про виклик до суду на 12.09.2017. Однак до суду повернувся поштовий конверт з позначкою установи зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Абзацом четвертим статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
За таких обставин суд вважає відповідача повідомленим про дату, час та місце судового розгляду належним чином, однак участі свого представника у судовому розгляді відповідач не забезпечив, причини суду не повідомив.
Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на ділянці дороги загального користування М05 Київ - Одеса 210 км + 450 м посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області на підставі направлення від 09.06.2016 №001930 проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом - вантажним автомобілем марки MAN, модель 19414, номерний знак НОМЕР_3 із причепом марки Spitzer, модель S 2400, номерний знак НОМЕР_4, що належить ОСОБА_1, про що складено акт від 30.08.2016 (а.с.40).
За результатами проведення габаритно-вагового контролю вантажного автомобіля НОМЕР_5 складено акт №0004927 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 30.08.2016 (а.с.10) та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 30.08.2016 (а.с.9), що підтверджується чеком зважування №16416 від 30.08.2016 (а.с.8).
Зокрема, за результатами проведеного габаритно-вагового контролю виявлено перевезення ватажу з перевищенням вагових обмежень, а саме: навантаження на одиничку вісь 13,55 т при нормативно допустимому 11 т; строєну - 27,6 т при нормативно допустимому 22 т; повна маса 48,250 т при нормативно допустимій - 40 т.
На підставі зазначених документів Управлінням Укртрансбезпеки у Черкаській області проведено розрахунок від 30.08.2016 №75 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 30.08.2016 №0004927 (а.с.11), яким ОСОБА_1 нараховано плату за проїзд у розмірі 2798,12 євро.
У зв'язку із несплатою відповідачем у добровільному порядку зазначеної плати за проїзд, позивач звернувся до суду.
В частині доводів представника відповідача щодо відсутності повноважень у Державної служби України з безпеки на транспорті на звернення до суду про стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відтак подання даного позову неналежним позивачем, то суд надав правову оцінку таким вирішуючи клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в ухвалі суду від 12.09.2017, якою у задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюють Закон України від 08.09.2005 №2862-IV "Про автомобільні дороги", Закон України від 30.06.1993 №3353-XII "Про дорожній рух", Закон України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт", Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування", Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху) та Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків (стаття 48 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів (пункт 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (тут і далі - в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами).
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 "Про заходи збереження автомобільних доріг загального користування".
За визначеннями у пункті 2 цього Порядку габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.
Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції (пункт 3 Порядку).
Особливості габаритно-вагового контролю та вимоги до нього закріплені у пунктах 15 - 25 зазначеного Порядку.
За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця.
Судом встановлено, що 30.08.2016 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області у пункті габаритно-вагового контролю а/д М05 Київ-Одеса 210 км + 450 м проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки MAN, модель 19414, номерний знак НОМЕР_3 із причепом марки Spitzer, модель S 2400, номерний знак НОМЕР_4, що належить ОСОБА_1.
За результатами проведеного зважування складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 30.08.2016 (а.с.9) та акт №0004927, на підставі яких проведено розрахунок №75 від 30.08.2016 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нарахована плата за проїзд в загальній сумі 2798,12 євро (а.с.11).
Так, пунктом 27 Порядку №879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у ст.5 ЗУ "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Відповідно до пункту 30 Порядку плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою
П = (Рзм + Рнв + Рг) х В,
де П - розмір плати за проїзд;
Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;
Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;
Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду;
В - відстань перевезення, кілометрів.
Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.
За результатами вагового контролю транспортного засобу позивача було встановлено, що повна маса транспортного засобу становить 48,250 тонн, навантаження на осі: 1) 7,1 тонн; 2) 13,55 тонн, 3) 27,6 тонн; відстань перевезення - 651 км.
Враховуючи, що нормативно допустима маса транспортного засобу 40 тонн, перевищення маси склало - 8,25 тонни (48,25 тонн - 40 тонн), а в процентному відношенні 20,63 %; нормативно допустиме навантаження на одиночну вісь 11 тонн, перевищення на одиночну вісь склало - 2,55 тонн (13,55 тонн - 11 тонн), а в процентному відношенні 23,18 %; нормативно допустиме навантаження на строєну вісь 22 тонн, перевищення на строєну вісь склало - 5,60 тонн (27,60 тонн - 22 тонн), а в процентному відношенні 25,45 %.
Відповідно до пункту 31-1 Порядку якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру:
до 10 відсотків - у подвійному розмірі;
на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі;
більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.
У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.
Згідно п.28 Порядку №879 Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Відповідно до п. 2 Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 встановлено наступні ставки плати за проїзд для великовагових транспортних засобів (за загальну масу) від 40 до 44 тонн включно 0,1 євро, від 44 до 52 тонн включно 0,2 євро, від 52 до 60 тонн включно 0,27 євро, понад 60 тонн за кожні наступні 10 тонн 0,78 євро; з перевищенням допустимих осьових навантажень: до 5 відсотків включно - 0,05 євро, від 5 до 10 відсотків включно - 0,1 євро, від 10 до 20 відсотків включно 0,27 євро, понад 20 відсотків за кожні наступні 5 відсотків - 0,15 євро.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про правомірність нарахування плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у сумі 2798,12 євро за виявлене перевищення вагових параметрів за ставками плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативно установлені, що станом на 30.08.2016 за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком, склало 79664,99 грн. з розрахунку 28,4709 грн./1 євро.
При цьому суд враховує, що відповідачем не оскаржувався у встановленому порядку розрахунок від 30.08.2016 №75 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 30.08.2016 №0004927, який залишається чинним на момент розгляду справи у суді, як і не заявлялись у суді вимоги щодо невірності нарахування суми плати за проїзд.
Щодо доводів представника відповідача про те, що відповідач не є суб'єктом господарювання-перевізником, тому не зобов'язаний сплачувати плату за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, суд зазначає наступне.
Обставинами, покладеними в основу висновків представника відповідача про те, що відповідач не несе обов'язку сплачувати плату за проїзд, щодо стягнення якої у судовому порядку позивачем подано позов, є те, що на момент виявлення позивачем перевищення нормативних вагових параметрів вантажним автомобілем НОМЕР_5 - 30.08.2016, вказаний автомобіль перебував у користуванні третьої особи - ОСОБА_2 згідно договору позички транспортного засобу від 29.01.2016 (а.с.45). З приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Частиною 4 статті 828 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, відповідно до частини 1 якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 2 цієї ж статті Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
В матеріалах справи міститься копія наданого представником відповідача договору позички транспортного засобу від 29.01.2016, відповідно до якого гр. ОСОБА_1 (позичкодавець) передає, а гр. ОСОБА_2 (Користувач) приймає в тимчасове безоплатне користування строком на 11 місяців транспортний засіб марки "MAN 19414", номерний знак НОМЕР_3 та напівпричіп "Spitzer S2400", номерний знак НОМЕР_4 (а.с.45). У пункті 2 цього ж договору зазначено, що транспортні засоби є власністю Позичкодавця і зареєстровані за ним відповідно до свідоцтв про реєстрацію.
У ході судового розгляду представником відповідача не зазначалось про нотаріальне посвідчення договору позички транспортного засобу від 29.01.2016, а в матеріалах справи копія нотаріально посвідченого договору позички транспортного засобу від 29.01.2016 відсутня.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Ані представником відповідача, ані відповідачем не повідомлялось суду про визнання дійсним договору позички транспортного засобу від 29.01.2016 у судовому порядку, вчиненого з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення цього договору, який в силу положень Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У власних доводах на обгрунтування заперечень проти позовних вимог представник відповідача також покликався на те, що за результатом розгляду Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області справи про порушення автотранспортного законодавства, виявленого працівниками Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області 30.08.2016, ОСОБА_1 не був притягнутий до відповідальності у зв'язку з відсутністю на те законних підстав.
Вказані твердження представника відповідача не узгоджуються з інформацією стосовно розгляду справи про порушення автотранспортного законодавства у відношенні ОСОБА_1 у листі Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області від 24.02.2017 №33/368-17 (а.с.35). Так, Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області зазначено, що 18.10.2016 начальником управління під час розгляду акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №003823 від 30.08.2017, складеного відносно ОСОБА_1 з'ясовано, що транспортний засіб державний номерний знак НОМЕР_3 згідно договору позички від 29.01.2016 переданий його власником ОСОБА_2 в тимчасове користування. Враховуючи той факт, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не є суб'єктами господарювання, управління не мало законних підстав притягнути їх до господарсько-правової відповідальності шляхом застосування адміністративно-господарського штрафу, відтак справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт ОСОБА_1 направлена до Головного управління Національної поліції у Рівненській області для реагування в межах компетенції.
Крім того, суд не бере до уваги товарно-транспортну накладну №1182 від 29.08.2016 (а.с.42), оскільки перевізником у ній значиться ПП ОСОБА_4, а не ОСОБА_2, у користуванні якого, як стверджував відповідач, мав би перебувати автомобіль марки "MAN 19414", номерний знак НОМЕР_3 та напівпричіп "Spitzer S2400", номерний знак НОМЕР_4, дані про які зазначені у товарно-транспортній накладній №1182 від 29.08.2016. При цьому відповідач не зазначав про передачу вказаного транспортного засобу до ПП ОСОБА_4 та не надав суду будь-яких пояснень щодо цього.
З приводу тверджень відповідача, що він не є суб'єктом господарювання, а тому не є автомобільним перевізником, а відтак не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", то такі спростовуються положеннями цього ж закону.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Цією ж нормою також визначено, що автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.
Таким чином, фізична особа без статусу суб'єкта господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
За таких обставин, враховуючи те, що за результатом проведеного габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки MAN, модель 19414, номерний знак НОМЕР_3 із причепом марки Spitzer, модель S 2400, номерний знак НОМЕР_4, що належить ОСОБА_1, посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області було виявлено перевищення нормативно-вагових параметрів відповідачем, як власником транспортного засобу та перевізником, про що зазначено у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.08.2016 (а.с.40) та акті №0004927 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 30.08.2016 (а.с.10), суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у сумі 2798,12 євро.
Доказів, які б свідчили про сплату вказаної плати за проїзд на день розгляду справи або ж спростовували доводи позивача відповідачем суду не подано.
Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи суд вважає, що позовні вимоги Державної служби України з безпеки на транспорті є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі згідно з частиною 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід Державного бюджету України плату за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у сумі 79664 (сімдесят дев'ять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 99 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жуковська Л.А.