ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.09.2017Справа №910/13667/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРЛАЙТ"
про визнання недійсним третейського застереження
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Панасюк І.В. (довіреність)
Приватне акціонерне товариство "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРЛАЙТ" (відповідач) про визнання недійсним третейського застереження, яке викладене в п. 9.2 договору № 102/103-У/04-15КУО на постачання конвеєрної стрічки, укладеного 02 квітня 2015 року між ПрАТ "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ" та ТОВ "ЕРЛАЙТ".
Позовні вимоги мотивовані тим, що третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому встановлення в договорі третейської угоди, якою в беззаперечній формі передбачено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом, є порушенням ст.ст. 55, 64 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено право, а не обов'язок передачі спору на вирішення третейського суду.
Ухвалою Господарського суду міст Києва від 16.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13667/17 та призначено її до розгляду на 05.09.2017.
29.08.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
01.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та документи по справі.
У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що третейське застереження під час укладення договору № 102/103-У/04-15КУО від 02.04.2015 було запропоноване саме зі сторони позивача, а відповідач підписав договір із протоколом розбіжностей. У зв'язку з невиконанням зобов'язань позивача за договором, відповідач звернувся до Постійно діючого Регіонального Третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група», де на даний час проходить розгляд справи. Відповідач зазначає, що право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами. Наявність третейського застереження не перешкоджає позивачу звернутися до суду загальної юрисдикції.
В судове засідання 05.09.2017 з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився, проте, від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 розгляд справи відкладено на 19.09.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 19.09.2017 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, надав пояснення по справі.
Представник позивача у судове засідання 19.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043560402.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 19.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
02.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕРЛАЙТ" (далі - постачальник) укладено договір № 102/103-У/04-15КУО (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити матеріали на умовах, визначених даним договором.
Згідно з п. 9.1 договору, спори і розбіжності, що виникли у зв'язку з даним договором або які стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, будуть по можливості вирішуватись шляхом переговорів.
Відповідно до п. 9.2 договору, якщо спори і розбіжності, вказані в п. 9.1 договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (згідно з регламентом вказаного суду), рішення якого є остаточними і обов'язковими для сторін і підлягають виконанню сторонами в строки, вказані в рішенні суду.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що третейське застереження, викладене в п. 9.2 договору, є недійсним, оскільки третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому встановлення в договорі третейської угоди, якою в беззаперечній формі передбачено порядок вирішення спорів лише відповідним третейським судом, є порушенням ст.ст. 55, 64 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено право, а не обов'язок передачі спору на вирішення третейського суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Позивачем оспорюється дійсність третейського застереження, викладеного у п. 9.2 договору, відповідно до якого, спори і розбіжності, вказані в п. 9.1 договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України в Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації «Регіональна правова група» (згідно з регламентом вказаного суду), рішення якого є остаточними і обов'язковими для сторін і підлягають виконанню сторонами в строки, вказані в рішенні суду.
Згідно із статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Статтею 2 цього Закону визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 910/8043/14).
Разом з тим, згідно із статтею 14 Закону України "Про третейські суди" сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода. У постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.
Крім того, відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Водночас, гарантуючи судовий захист з боку держави, норми Конституції України визнають право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів реалізації вказаного права є звернення до третейського суду, який не віднесено до судів загальної юрисдикції, але який за приписами Закону України "Про третейські суди" є недержавним незалежним органом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері цивільних і господарських відносин. При цьому, здійснюючи передбачену ст. 3 Закону України "Про третейські суди" функцію захисту, третейські суди розглядають спір сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи спір у справі №1-3/2008 (Рішення від 10.01.2008 №1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) зазначив, що гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року №3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону).
В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Крім того, п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.
Судом встановлено, що третейське застереження погоджено сторонами у п. 9.2 договору, відповідає вимогам ст. Закону України "Про третейські суди"
Таким чином, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що третейське застереження, викладене у п.9.2 договору обмежує конституційне права позивача на судовий захист, безпідставне, оскільки обрання сторонами за взаємною домовленістю у встановленому порядку та визначених законодавством межах позасудового порядку вирішення спорів не може вважатися порушенням їх права на судовий захист, якщо така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам сторін.
До того ж, вказаний пункт договору не містить заборони його сторонам звертатися за судовим захистом до судів загальної юрисдикції.
Тобто, у випадку виникнення між сторонами спору, вирішення якого відповідно до третейського застереження віднесено на розгляд третейського суду, сторони мають право передати його на розгляд або третейського, або місцевого суду за власним вибором і звернення в такому випадку саме до третейського суду є правом сторони.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевстановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, а відтак не довів наявності підстав, в силу яких третейське застереження, викладене у п. 9.2 договору, може бути визнаний недійсним.
Враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не доведено правомірності своєї позиції та враховуючи безпідставність заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з підстав, зазначених в позовній заяві.
Підсумовуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2017.
Суддя С.О. Турчин