Справа №: 398/97/17
провадження №: 2-з/398/16/17
"26" вересня 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючої судді Ремезок А.Ю., за участі секретаря Черкасової Ж.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт» з позовними вимогами про солідарне стягнення боргу за договором позики, процентів за користування позикою, інфляційних витрат та трьох процентів річних.
Провадження у справі за даним позовом було відкрито.
Позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю, розташовану за адресою вул. Леоніда Коваленка, 35а м. Олександрія, що зареєстрована на ОСОБА_2, заборони продажу, демонтажу та будь-яких будівельних робіт відносно вказаної будівлі.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 отримав у власність будівлю по вул. Коваленка Леоніда, 35а в м. Олександрія. В зв'язку з тим, що позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 переоформив право власності на все своє майно на інших осіб з метою ухилення від виконання боргових зобов'язань, при цьому вже з 21.09.2017 року по сьогоднішній день приступив до демонтажних робіт щодо вищезазначеної будівлі, що в майбутньому призведе до її повної руйнації, тому існує високий ризик невиконання рішення суду по стягненню боргу.
Заява про забезпечення позову відповідно до частини першої статті 153 ЦПК розглядається без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України).
Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, обов'язок доказування обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, покладається на позивача.
Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, встановив, що між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення заборгованості, проте заява про забезпечення позову не містить достатнього обґрунтування існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, будь-яких фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може призвести до необхідності додавати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Так, позивач посилається на уточнену декларацію ОСОБА_2, подану у вересні 2017 року як на доказ відчуження останнім іншого майна. Проте, до заяви про забезпечення позову додано декларації ОСОБА_2: щорічну за 2016 рік, та повідомлення про суттєві зміни. При цьому, зі змісту даних декларацій не вбачається факт відчуження ОСОБА_2 будь-якого майна, оскільки повідомлення про зміни, яке позивач вважає уточненою декларацією, відображає лише зміни у майновому стані декларанта, і в даному випадку не містить інформації про відчуження майна.
Крім того, позивач не навів доказів того, що відповідач почав демонтажні роботи бу дівлі, розташованої по вул. Леоніда Коваленка, 35а в м. Олександрія.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 152 ЦПК України).
Суд зазначає, що накладення арешту на майно відповідача у розмірі більшому ніж розмір пред'явлених до нього вимог матиме наслідок у вигляді неправомірного обмеження майнових прав відповідача, що є неприпустимим.
Позивач вказує, що оціночна вартість будівлі за адресою вул. Леоніда Коваленка, 35а м. Олександрія вказана у декларації та становить 3,7 млн грн. При цьому, до заяви про забезпечення позову додано декларацію ОСОБА_2 (повідомлення про суттєві зміни), відповідно до якої вартість будівлі загальною площею 5432,75 м2, набутою ним 11.09.2017, складає 3777038 грн. Інших відомостей, які б дали суду можливість встановити, що мова йде саме про будівлю, на яку позивач просить накласти арешт, немає. Так, адресу даної будівлі у вказаній декларації приховано під поміткою «конфіденційна інформація», та суд не може пересвідчитись в тому, що в даному випадку мова йде саме про будівлю, що є предметом заяви про забезпечення позову.
Отже, твердження позивача про те, що вартість будівлі за адресою вул. Леоніда Коваленка, 35а м. Олександрія, складає 3,7 млн грн суд до уваги не бере, та зазначає, що відсутність будь-яких відомостей, підтверджених належними доказами, про вартість майна, на яке просить накласти арешт позивач, унеможливлює з'ясування судом питання достатності і відповідності заходів забезпечення позову розміру позовних вимог та характеру захищуваного права.
Таким чином, суд, враховуючи відсутність доказів на підтвердження вимог позивача, не має змоги пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та не може визначити достатність і відповідність заходів забезпечення позову розміру позовних вимог, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
На підставі викладеного, ст. 151 - 153, 210, 293 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Суддя А.Ю. Ремезок