21 вересня 2017 р.Справа № 820/1861/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Григорова А.М.
Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. по справі № 820/1861/17
за позовом ОСОБА_1 Фионг
до Державної міграційної служби України треті особи Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування наказу,
Позивач, ОСОБА_1 Фионг, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати п. 14 (п.п. 14.1-14.3) Наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Фион, ІНФОРМАЦІЯ_1
Позивач вважає зазначений наказ неправомірним, необґрунтованим, безпідставним, а тому просить скасувати п.14(п.п.14.1-14.3) Наказу Державної міграційної служби України №290 від 10.11.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 Фионг,ІНФОРМАЦІЯ_1
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 Фионг до Державної міграційної служби України, треті особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу - задоволено в повному обсязі. Скасовано п. 14 (п.п. 14.1-14.3) Наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Фион, ІНФОРМАЦІЯ_1
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу. В якій зазначають, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі № 820/1861/17 прийнята з порушеннями норм матеріального (ст. 12 Закону України «Про імміграцію», абзац 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію») та процесуального права (ст. 71, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України) та без врахування всіх обставин, що мали значення для вірного вирішення справи, з огляду на наступне. Зазначають, що 20.09.2016 року до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит від ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 Фионг, який звернувся до вказаного територіального підрозділу з питання обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням ним 45-ти річного віку. Пунктом 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за № 1335/23867, прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28.03.2012 року № 251, передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви перевіряє: наявність підстав для обміну посвідки; звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах; перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку (Постанова КМУ № 251). На виконання зазначеної норми УДМС в Київській області була проведена перевірка матеріалів особової справи № 48751 громадянина ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 ОСОБА_5, щодо законності залишення на постійне проживання в Україні та документування посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 8537/48751 від 24.04.2003 року. Вказують, що у ході перевірки було встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_1 Фионг, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся 21.04.2003 року до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув в Україну з метою працевлаштування і працював на Заводі «Ленінська кузня» та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи (довідка від 20.04.2003 №732). Керівництвом УГІРФО ГУМВС України в Київській області 24.04.2003 року на підставі заяви вказаного іноземця було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію». Вказують, що вищезазначене рішення було прийнято керівництвом УГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням норм міграційного законодавства. Зазначають, що відповідно до зазначеної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Судом першої інстанції було зазначено, що: «при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в 2008 році УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області будь-яких заперечень, щодо законності перебування позивача на території України не висловлювало. А тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні». Вважають за доцільне зазначити, що у той період часу, коли приймалось рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу, зазначені функції були покладені на інший орган владних повноважень, а саме ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області. Постановою Кабінету Міністрів України 28.03.2011 № 346 «Про ліквідацію урядових органів», було ліквідовано Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, що в свою чергу потягнуло ліквідацію ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області. Державна міграційна служба України створена Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010. Зазначають, що територіальні підрозділи ДМС України не є правонаступниками ВГІРФО ГУ МВС України та в відповідності до цього при прийнятті рішення про наданні тимчасової посвідки або посвідки на постійне проживання, обміну посвідок та інших повноважень наданих У ДМС України в Київській області, управлінням проводиться ретельна перевірка матеріалів особових справ заявників оскільки рішення про надання дозволів на імміграцію та документування посвідками на тимчасове та постійне проживання приймалось іншими органами державної влади, які зараз ліквідовані. Посилаються на те, що на момент звернення позивача 24.04.2003, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання. У зв'язку з цим, оформлена на ім'я позивача 24.04.2003 року посвідка серії КВ № 7323/47088 та видана ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області на її підставі посвідка ХР № 18042 від 22.04.2008 року підлягають визнанню недійсними та вилученню . Отже позивач не може вважатись таким, що має дозвіл на імміграцію оскільки ним був пропущений термін звернення з відповідною заявою оскільки кінцевим терміном звернення з відповідною заявою, що був встановлений абзаці 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію». Вказують, що згідно вказаних змін пункти 2.9 розділу II та 3.7 розділу III Тимчасового порядку доповнені абзацом такого змісту: «Рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню. Наказ Голови ДМС про скасування рішення про видачу або відмову у видачі посвідки може бути оскаржений до суду». Таким чином, вказаним нормативно-правовим актом визначено процедуру визнання недійсним посвідок на постійне проживання, рішення про видачу яких приймалося без надання дозволу на імміграцію або у супереч Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», а також посвідок на тимчасове проживання, рішення про видачу яких приймалось усупереч вимог частин четвертої-чотирнадцятої та сімнадцятої, статті 4 та частин четвертої-п'ятнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Отже, рішення про видачу посвідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку. На підставі вищевикладеного просять скасувати Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 року у справі № 820/1861/17 та ухвалити нове рішення, яким в задоволення позивних вимог громадянина СРВ ОСОБА_1 Фионг відмовити повністю.
Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. 41 КАС України не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач проживає в м. Харкові з 2004р. , за адресою: АДРЕСА_1.
13 квітня 2017р. позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Харківській області з заявою щодо обміну Посвідки на постійне місце проживання в Україну у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.
20 квітня 2017р. позивач отримав лист № 04/1-9267 Головного управління ДМС України в Харківській області з якого дізнався, що Посвідка постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Фионг, 10.04.1970р.н. скасована згідно Наказу № 290 ДМС України від 10.11.2016р.
Лист гр. ОСОБА_1 Фионг отримав 20.04.2017 року №04/1-9267 разом з копією витягу з Наказу №290 ДМС України від 10.11.2016 року що стосується позивача.
В Наказі № 290 ДМС України від 10.11.2016р. рішення щодо скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання відповідачем приймається на підставі висновку УДМС України в Київській області від 27.09.2016р. відповідно до підпунктів 18, 25 пункту 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, та абзацу третього пункту 2.9. наказу МВС від 15.07.2013 № 681 «Про затвердження тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 за № 1335/23867 (зі змінами), з метою належного виконання покладених на ДМС завдань.
Позивач, не погоджуючись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв протиправно, не в спосіб, не в межах та не в порядку встановленому Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - ОСОБА_6 № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012р. № 251 (далі - Порядок № 251), цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.
Строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25 - і 45 - річного віку згідно ст. 9 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з п. 16 Порядку № 251 для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку.
Пунктом 17 Порядку № 251 закріплено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.
Відповідно до п.11 Порядку № 251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.
Однак, в листі ГУ ДМС в Харківській області від 20.04.2017р. не вказано жодної з переліку зазначених п.11 Порядку № 251 підстав для прийняття рішення про відмову в проведені оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.
В доводах апеляційної скарги відповідач зазначив, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано, що абз. 3 п. 4 розділу V Закону України “Про імміграцію” передбачав, що іноземці, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. ОСОБА_6 набрав чинності 07.08.2001 р., а тому строк звернення з відповідною заявою встановлено до 07.02.2002 р., оскільки з 08.02.2002 р. п. 4 розділу V Закону України “Про імміграцію” втратив чинність, а позивач з заявою звернувся 26.06.2003 р.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у 2004 році позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п. 4 розд. V Закону України “Про імміграцію”, якою передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 р. за Угодою між Урядом ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
За вказаною нормою посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України “Про імміграцію”.
При наданні 24.04.2003 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України “Про імміграцію”, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення № 103 від 23.05.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою на постійне проживання від 18.06.2004р.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.
Доводи апелянта з посиланням на те , що на момент звернення позивача до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України “Про імміграцію”, оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну є помилковими , виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 12 Закону України “Про імміграцію” підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.
Матеріали справи свідчать, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 2004 році, а ОСОБА_6 України “Про імміграцію” прийнятий 07.06.2001р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, судом встановлено, що посвідка позивача скасована без скасування дозволу на імміграцію. Оскільки дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України “Про імміграцію”.
Окрім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.
Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України від 26.12.2002р., дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.
Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" положення Порядку № 1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
З урахуванням обставин справи, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 24.04.2003р. про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1 Фионг відсутні.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин на яких ґрунтуються їх заперечення на позов та апеляційна скарга.
На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт п. 14 (п.п. 14.1-14.3) Наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10.11.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Фион, ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
На підставі наведеного вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду , переглянувши судове рішення в межах позовних вимог, вважає , що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а постанови суду першої інстанції в цій частині - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. по справі № 820/1861/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9
Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2017 р.