Ухвала від 26.09.2017 по справі 815/2361/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 р. Справа № 815/2361/17

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -ОСОБА_1

судді - ОСОБА_2

судді - ОСОБА_3

при секретаріОСОБА_4

за участю сторін:

КБ «ІнвестбанкОСОБА_5 (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк Інвестбанк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Інвестбанк» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду у з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про опис майна у податкову заставу Головного управління ДФС в Одеській області від 06.02.2017 року (вих №447/10/15-32-17-01-06).

Головне управління ДФС в Одеській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 30 червня 2017 року по справі № 815/2361/17 та прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції було увалено без повного з'ясування обставин у цій справі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення правління Національного банку України № 490-рш/БТ від 15.12.2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «КБ «Інвестбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 2856 від 15.12.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Інвестбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (а.с. 14-15).

Згідно з вказаним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «КБ «Інвестбанк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 16.12.2016 року по 15.01.2017 року включно, призначено уповноважену особу ФГВФО та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Інвестбанк», визначені ст. ст. 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_6 на один місяць з 16.12.2016 року по 15.01.2017 рік включно.

12.01.2017 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 86 на підставі рішення Правління НБУ від 11.01.2017 № 17-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк» запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» строком на два роки з 13.01.2017р. по 12.01.2019р. включно. Призначено Уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» ОСОБА_6 строком на два роки з 13 січня 2017 року по 12 січня 2019 року включно.

Оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку, 17.01.2017 року було опубліковано у газеті «Голос України» №8.

Разом з чим, як вбачається з матеріалів справи, у ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» виник податковий борг із земельного податку з юридичних осіб та податку на додану вартість на загальну суму 40914,68 грн. в результаті несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань, що не оспорюється позивачем.

30.01.2017 року ГУ ДФС в Одеській області складено та направлено на адресу позивача податкову вимогу №559-17, якою повідомлено ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» про те, що станом на 31.12.2016 року сума податкового боргу платника податку склала 40914.68 грн.

В подальшому, 06.02.2017 року ГУ ДФС в Одеській області було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 447/10/15-32-17-01-06, яке, як зазначає позивач, було отримано останнім 10.03.2017 року.

Позивач не погоджуючись з податковою вимогою від 30.01.2017 року №559-17 та з рішенням про опис майна у податкову заставу від 06.02.2017 року № 447/10/15-32-17-01-06 звернувся до Державної фіскальної служби зі скаргою.

03.04.2017 року Рішенням Державної фіскальної служби України №6807/6/99-99-17-01-15 відмовлено ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» у задоволенні скарги, а податкову вимогу від 31.01.2017 року №559-17 та рішення про опис майна у податкову заставу № 447/10/15-32-17-01-06 без змін.

Не погоджуючись з рішенням про опис майна у податкову заставу № 447/10/15-32-17-01-06 від 06.02.2017 року, позивач звернувся з даним позовом до суду, вимагаючи його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про опис майна у податкову заставу Головного управління ДФС в Одеській області від 06.02.2017 року (вих №447/10/15-32-17-01-06) є протиправним, а тому, наявні підстави для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.

Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартальна (п.п.266.7.5 п.266.7ст. 266 ПК України).

Згідно до пп.266.10.1 п.266.10 ст. 266 ПК України, податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується: б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Згідно п.269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку за землю є власники земельних ділянок, земельних часток(паїв) та землекористувачі. Об'єктом оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Відповідно до п.п.285.1, 285.2 ст.285 ПК України, базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

За даними інтегрованих карток платника податків із земельного податку з юридичних осіб та податку на додану вартість станом на 31.12.2016 року у ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» виник податковий борг на загальну суму 40914,68 грн. в результаті несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно вимог пп. 14.1.175 цієї статті податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до приписів п.89.3 ст.89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Спеціальним Законом для правовідносин, які виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, є Закон України від 23.02.12 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, відповідно до ч.8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, пріоритетними є норми Закону № 4452-VI.

Відповідно до статті 34 Закону № 4452-VI Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3 - 5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п'ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Як зазначалося раніше, на підставі рішення правління Національного банку України № 490-рш/БТ від 15.12.2016 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «КБ «Інвестбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 2856 від 15.12.2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Інвестбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 12.01.2017 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 86 на підставі рішення Правління НБУ від 11.01.2017 № 17-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк» запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» строком на два роки з 13.01.2017р. по 12.01.2019р. включно. Призначено Уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «ІНВЕСТБАНК» ОСОБА_6 строком на два роки з 13 січня 2017 року по 12 січня 2019 року включно.

Відповідно до ст.ст.45, 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. Відомості про ліквідацію банку повинні містити: 1) найменування та інші реквізити банку, що ліквідується; 2) дату та номер рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) дату та номер рішення виконавчої дирекції Фонду про початок процедури ліквідації банку; Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду. З дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку (якщо в банку не здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку Фонду / уповноваженій особі Фонду. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Особа, яка навмисно перешкоджає доступу Фонду / уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв'язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Спірне рішення ГУДФС в Одеській області прийняте 06.02.2017р., тобто після запровадження процедури ліквідації ПАТ «КБ «Інвестбанк».

Отже, оскільки податкова вимога датована 30.01.2017р., що є датою її винесення, слід вважати, що вимоги щодо сплати визначеного нею податкового боргу виникли під час проведення ліквідації, тому вони згідно ч.3 ст.46 Закону №4452-VI можуть пред'являтися виключно в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу згідно с.52 цього Закону.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

В силу пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до ст.89 ПК України, на підставі якої прийняте оскаржуване рішення від 06.02.2017р., право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно. У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею. Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій. Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих. У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу. Контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення цих актів, зобов'язаний надіслати банкам, іншим фінансовим установам, а також платнику податків рішення про складення актів, яке є підставою для поновлення видаткових операцій та скасування заборони на відчуження майна. У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі. Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити контролюючий орган про наявність такого майна. Контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису. У разі якщо контролюючий орган приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. До прийняття відповідного рішення контролюючим органом платник податків не має права відчужувати таке майно. У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою контролюючого органу. Контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

З огляду на викладені положення ПК України, прийняття рішення про опис майна в податкову заставу та направлення податкової вимоги є складовими процедури примусового стягнення податкового боргу.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Отже, вчинення дій щодо стягнення з позивача податкового боргу в порядку ст. 57, п. 59.1 ст. 59, п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України не відповідає положенням ст.1 (п.1.3) ПК України, вимогам ст.ст.45,46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відтак рішення про опис майна в податкову заставу, прийняте на підставі ст.89 Податкового кодексу України, є протиправним, адже запроваджує процедуру погашення податкового боргу за рахунок майна Банка, що перебуває в процесі ліквідації згідно із ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів не приймає доводи апелянта відносно того, що згідно з п.3 ч.5 ст. 36 Закону України від 23.02.2012 року №4452 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків та зборів, тобто Закон передбачає не нарахування неустойки (штрафів, пені тощо) за невиконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), проте не зупиняє обов'язку щодо сплати податків і зборів, оскільки відповідно до ч. 1-3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду: строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Отже, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним і пріоритетним відносно Податкового кодексу України у правовідносинах стягнення заборгованості з банків, які перебувають в процедурі ліквідації.

Таким чином, стягнення податкової заборгованості з такого банку має відбуватися виключно в порядку спеціального законодавства, яким є Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2001цс15. При цьому, в даній постанові зазначено, що наведений правовий висновок ВСУ стосується не лише цивільних, але і податкових правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства Комерційний банк Інвестбанк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Інвестбанк» про визнання протиправним та скасування рішення належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги майже один в один дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 47) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року по справі № 815/2361/17, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 27 вересня 2017 року.

Головуючийсуддя ОСОБА_1

суддя ОСОБА_2

суддя ОСОБА_3

Попередній документ
69136915
Наступний документ
69136917
Інформація про рішення:
№ рішення: 69136916
№ справи: 815/2361/17
Дата рішення: 26.09.2017
Дата публікації: 29.09.2017
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Одеський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); реалізації податкового контролю