26 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/339/17
Категорія: 2 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
26 вересня 2017 року Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді -Шеметенко Л.П.
судді -Потапчука В.О.
судді -Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-
В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині невиплати компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 770,45 грн. та грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік в розмірі 7 013,48 грн., стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 невиплачену компенсацію податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 770,45 грн. та грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік в розмірі 7 013,48 грн., всього 10 783,93 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у Братському районному військовому комісаріаті Миколаївської області. В квітні 2016 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військового комісаріату та усіх видів забезпечення. Однак, під час розрахунку у зв'язку із звільненням з військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 не вплатив позивачу грошову допомогу на оздоровлення та компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриманого при виплаті грошового забезпечення військовослужбовцю. Зазначені обставини свідчать про порушення права позивача на належне грошове забезпечення під час звільнення з військової служби та, оскільки відповідач в добровільному порядку ці кошти не виплачує, позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині невиплати ОСОБА_1 компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 770,45 грн.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 770,45 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.04.2016 року №6 майора ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до п.п. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1 Указу Президента України від 25.03.2016 року №115/2016 звільнено з військової служби у запас, визнано таким, що 06.04.2016 року справи та посаду здав (а.с. 8).
Також, згідно вказаного наказу, з 06.04.2016 року позивача виключено із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
Вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 22 роки 4 місці 1 день.
Зазначеним наказом вирішено виплатити майору ОСОБА_1 грошову премію у розмірі 420 відсотків від посадового окладу, надбавку 50% за виконання особливих завдань за період з 01.04.2016 року по 06.04.2016 року відповідно до наказу МОУ від 11.06.2008 року №206; щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення з 01.04.2016 року по 06.04.2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889; одноразову допомогу при звільненні відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» за 1 календарний день; грошову компенсацію за 11 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2016 рік.
Оскільки під час проведення розрахунку військовим комісаріатом не компенсовано утриманий податок з доходів фізичних осіб та не виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік, позивач звернувся у Миколаївський обласний військовий комісаріат із заявою про виплату вказаного одноразового грошового забезпечення та компенсації утриманого податку з виплаченого грошового забезпечення.
Розглянувши заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_3 у своєму листі від 03.08.2016 року №4/7005 надав позивачу відомості про фактично нараховане та виплачене у зв'язку із звільненням з військової служби грошове забезпечення та повідомив про відсутність підстав для виплати компенсації утриманого податку з доходу після звільнення військовослужбовця, а також про відсутність підстав для виплати грошової допомоги на оздоровлення, оскільки відповідний наказ районного військового комісаріату про виплату цих сум не надходив (а.с. 9-10).
На підставі відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач звернувся із рапортом в Братський районний військовий комісаріат про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік, також у відповідній заяві позивач просив комісаріат повідомити про причини не проведення розрахунку грошового забезпечення у зв'язку із звільненням з урахуванням вказаних сум (а.с. 13, 14).
Розглянувши заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_5 відмовив у виплаті допомоги на оздоровлення за 2016 рік.
Відмова обґрунтована тим, що, оскільки позивач під час звільнення з військової служби не звертався із рапортом на отримання грошової допомоги на оздоровлення, а компенсація невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2016 рік склала 11 календарних днів, що є недостатнім для щорічної основної відпустки, не нарахування при звільненні вказаних коштів відбулось із повним дотримання чинного законодавства.
Не погоджуючись з відмовою у компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з виплаченого грошового забезпечення та не нарахуванням грошової допомоги на оздоровлення, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав на належне забезпечення військовослужбовця.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про компенсацію утриманого податку з доходів фізичних осіб є обґрунтованими, а відмова відповідача у повернені вказаних сум не відповідає чинному законодавству, у зв'язку із чим вбачаються всі підстави для стягнення вказаних коштів на користь позивача в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За правилами ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Зазначені положення податкового законодавства кореспондуються із правилами п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.
Відповідно до п. 3 Порядку від 15.01.2004 року №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Згідно із п.п. 4, 5 Порядку від 15.01.2004 року №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених правових норм показав, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством.
Так, утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №389, обласні військові комісаріати, керують підпорядкованими військовими комісаріатами, забезпечують здійснення передбачених законодавством виплат особам офіцерського складу Збройних Сил та іншим особам, які звільнені з військової служби і не мають права на пенсію, а отже в силу наведених правил вказаного нормативного акту обов'язок забезпечення належного розрахунку позивача покладається на Миколаївський обласний військовий комісаріат.
Враховуючи викладене, оскільки на законодавчому рівні суми податку, утримані з грошового забезпечення, мають компенсаторний характер та підлягають поверненню військовослужбовцю одночасно із проведенням виплати грошового забезпечення, а відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо повернення позивачу вказаних коштів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність таких дій відповідача, а отже і про наявність підстав для стягнення цих сум на користь позивача в судовому порядку.
Разом з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що вказані суми підлягають поверненню військовослужбовцю лише до його звільнення, оскільки правила податкового законодавства та нормативно акту, які визначають порядок виплати таких сум, пов'язують право особи на компенсацію сум податку з утриманого та одержаного військовослужбовцем доходу у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, грошове забезпечення нараховане на користь позивача у зв'язку із виконанням обов'язків несення служби, а отже в силу наведених правових норм відповідач під час виплати вказаних коштів мав забезпечити компенсацію утриманого з цього доходу податку на користь позивача.
Також, необґрунтованими є доводи відповідача про порушення позивачем місячного терміну звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 99 КАС України, оскільки оскаржувана за цим позовом відмова комісаріату у виплаті компенсації сум не є відповідним рішенням, на підставі якого суб'єкт владних повноважень може пред'явити вимогу про стягнення коштів.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення адміністративного позову.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, ст.197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст.254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 травня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Л.П. Шеметенко
Суддя: В.О. Потапчук
Суддя: Г.В. Семенюк