79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.05.07 Справа№ 5/657-28/91А
16 год 35 хв
За позовом: Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, м. Львів
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Обабіч», м. Львів
до відповідача 2: Приватного підприємства «Тім сервіс», м. Вишгород Київської області
про визнання недійсним договору
Суддя Морозюк А.Я.
Секретар судового засідання
Онишко І.Р.
м. Львів, вул. Личаківська,128,
Зал судового засідання № 302.
Представники сторін
Від позивача: Демідюк В.В. - старший державний податковий інспектор
Від відповідача 1: Попельчук С.О. - представник
Від відповідача 2: не з»явився
Позов заявлено Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Обабіч» та до Приватного підприємства «Тім сервіс» про визнання недійсним договору б/н від 18.05.2006 року, укладеного між ПП «Тім сервіс» та ТзОВ «ВКФ Обабіч» на загальну суму 404 504,63 грн, та про застосування передбачених ст. 208 Господарського кодексу України наслідків.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просить визнати недійсним договір б/н від 18.05.2006 року між ПП «Тім сервіс» та ТзОВ «ВКФ Обабіч» на загальну суму 404 504,63 грн, та застосувати передбачені ст. 208 Господарського кодексу України наслідки. Позивач вважає, що вищезазначений договір повинен бути визнаний недійсним з наступних підстав. ТзОВ «ВКФ Обабіч» мало взаєморозрахунки з ПП «Тім сервіс» з ознаками фіктивності згідно з акту позапланової перевірки ТзОВ «ВКФ Обабіч» від 05.02.2007 року № 228/23-024/23269532. Рішенням Вишгородського районного суду від 26.04.2006 року по справі № 1/2 -1106 визнано недійсним та скасовано: Статут ПП «Тім сервіс» від 11 листопада 2003 року, свідоцтво про державну реєстрацію суб»єкта підприємницької діяльності ПП «Тім сервіс» від 21 листопада 2003 року та свідоцтво № 13697916 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Тім сервіс» від 17 грудня 2003 року. Оскільки свідоцтво платника ПДВ визнається недійсним з моменту його видачі, ПП «Тім сервіс» взагалі не мало статусу платника ПДВ. А це позбавляє таке підприємство права видавати податкові накладні згідно із Законом України “Про податок на додану вартість», а вже видані податкові накладні вважаються фіктивними.
Відповідач 1 та його представник в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених в письмовому запереченні на позовну заяву від 03.04.2007 року № 3/4-1. Зокрема, відповідач 1 зазначив, що між ТзОВ «ВКФ Обабіч» (продавець) та ПП «Тім сервіс» (покупець) в простій письмовій формі був укладений договір поставки від 18.05.2006 року, згідно якого продавець зобов»язувався продати, а покупець купити сою в кількості 411 тонн на суму 404 504,63 грн. Відповідно до п. 1.1 Договору ТзОВ «ВКФ Обабіч» передало у власність ПП «Тім сервіс» сою в кількості 411 тонн на суму 404 504,63 грн, що підтверджується податковою накладною № РН-0000009 від 18.05.2006 року. Факт реалізації товару відображений у бухгалтерському та податковому обліку ТзОВ «ВКФ Обабіч», що підтверджується реєстром виданих податкових накладних ТзОВ «ВКФ Обабіч». Відповідач 1 наголошує, що у ТзОВ «ВКФ Обабіч» не могло виникнути права на податковий кредит у зв»язку з даною господарською операцією, оскільки ТзОВ «ВКФ Обабіч» є продавцем товару. Також Відповідач 1 зазначає, що на момент укладення та виконання спірного договору ПП «Тім сервіс» діяло як зареєстрований платник податків, який подавав до ДПІ у Вишгородському районі податкову звітність, що підтверджується листом ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 23.11.2006 року № 16382/7/22-4/3365. На момент здійснення господарських операцій продавець був в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Відповідач 2 вимог ухвал суду не виконав, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.
Суд розглядає справу в порядку ст. 71 КАС України на основі наявних доказів
В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (Договір б/н від 18.05.2006 року, податкові та видаткові накладні, рішення Вишгородського районного суду від 26.04.2006 року по справі № 1/2-1106 та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
18.05.2006 року між ПП «Тім сервіс» (відповідач 2, Покупець) та ТзОВ «ВКФ Обабіч» (відповідач 1, Продавець) укладено Договір б/н, згідно якого Продавець зобов»язувався продати, а Покупець купити товар (сою) в кількості 411 тонн.
Згідно видаткової накладної № РН-0000009 від 18 травня 2006 року, ТзОВ «ВКФ Обабіч» поставило ПП «Тім сервіс» сою в кількості 411 тонн на загальну суму 404 504,63 грн. (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн.) та виписало податкову накладну № 14 від 18.05.2006 року на суму 404 504,63 грн. (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн.). Факт реалізації товару відображений у бухгалтерському та податковому обліку ТзОВ «ВКФ Обабіч», що підтверджується реєстром виданих податкових накладних ТзОВ «ВКФ Обабіч» за травень 2006 року.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року по справі № 1/2-1106 визнано недійсним та скасовано Статут ПП «Тім сервіс» від 11 листопада 2003 року, свідоцтво про державну реєстрацію суб»єкта підприємницької діяльності ПП «Тім сервіс», зареєстроване Вишгородською райдержадміністрацією від 21 листопада 2003 року за № 0730, скасовано свідоцтво № 13697916 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Тім сервіс», податковий номер 327312110081 від 17 грудня 2003 року.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов»язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб»єктності), може на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст.49 Цивільного кодексу України(норма відповідного змісту на даний час закріплена в ст.207,208 Господарського кодексу України) судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу. Задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Податковим органом (позивачем) не наведено обставин, які б вказували на те, що господарське зобов'язання між ПП «Тім сервіс» та ТзОВ «ВКФ Обабіч», яке виникло на підставі договору б/н від 18.05.2006 року, вчинене з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, хоча суд своїх ухвалах вимагав у позивача обґрунтування наміру (умислу) в діях кожної із сторін.
Так, за результатами господарської операції за договором б/н від 18.05.2006 року у ТзОВ «ВКФ Обабіч» згідно приписів ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»виникло податкове зобов'язання, а не податковий кредит, оскільки: за договором б/н від 18.05.2006 року ТзОВ «ВКФ Обабіч» був продавцем(а не покупцем) товару; саме він як продавець поставив ПП “Тім сервіс» товар (сою) в кількості 411 тонн на суму 404 504,63 грн та виписав для ПП “Тім сервіс» податкову накладну № 14 від 18.05.2006 року на суму 404 504,63 грн (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн.); за податковою накладною № 14 від 18.05.2006 року на суму 404 504,63 грн (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн) ТзОВ «ВКФ Обабіч» сформувало собі податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 67 417,44 грн, яке включило до свого реєстру виданих податкових накладних.
Таким чином, виписування ТзОВ «ВКФ Обабіч» на користь ПП “Тім сервіс» податкової накладної № 14 від 18.05.2006 року на суму 404 504,63 грн (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн.) призвело в порядку п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до збільшення(а не зменшення) податкових зобов'язань ТзОВ «ВКФ Обабіч» по ПДВ перед бюджетом, що вказує на відсутність з боку ТзОВ «ВКФ Обабіч» будь-яких дій, які б свідчили про приховування від оподаткування доходів при укладенні та виконанні договору б/н від 18.05.2006 року.
Що стосується ПП “Тім сервіс», то як вбачається із листа ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 23.11.2006 року № 16382/7/22-4/3365, ПП “Тім сервіс» у травні 2006 року не декларував собі сум податкового кредиту, що вказує на те, що ним не було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ 67 417,44 грн згідно виписаної йому з боку ТзОВ «ВКФ Обабіч» податкової накладної № 14 від 18.05.2006 року на суму 404 504,63 грн (в т.ч. ПДВ 67 417,44 грн.). Таким чином, матеріали справи не вказують на те, що ПП “Тім сервіс» в порядку п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.5.1 п.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість»скористалося своїм правом на формування податкового кредиту внаслідок укладення та виконання договору б/н від 18.05.2006 року, що вказує на відсутність з боку ПП “Тім сервіс» будь-яких дій, які б свідчили про приховування від оподаткування доходів при укладенні та виконанні договору б/н від 18.05.2006 року.
Таким чином, матеріали справи не вказують на наявність в діях ТзОВ «ВКФ Обабіч» та ПП “Тім сервіс» наміру(умислу) на приховування від оподаткування доходів при вчиненні господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору б/н від 18.05.2006 року.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року по справі № 1/2-1106, на яке посилається позивач, жодним чином не вказує на наявність у ПП “Тім сервіс» завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети при укладенні та виконанні договору б/н від 18.05.2006 року, оскільки, як уже зазначалося вище, матеріали справи не вказують на приховування ПП “Тім сервіс» від оподаткування доходів внаслідок укладення та виконання договору б/н від 18.05.2006 року.
Що стосується долучених позивачем до матеріалів справи податкових накладних № 397 від 30.11.2005 року на суму 157800 грн(в.т.ч. ПДВ 26300 грн) та № 317 від 01.07.2005 року на суму 246704,63 грн(в т.ч.ПДВ 41117,44 грн), накладних № 397 від 30.11.2005 року на суму 157800 грн та № 317 від 01.07.2005 року на суму 246704,63 грн, то дані документи не мають жодного відношення до предмету спору в контексті заявлених позивачем позовних вимог, оскільки: ці податкові накладні та накладні виписані 30.11.2005 року та 01.07.2005 року, тобто задовго до укладення договору б/н від 18.05.2006 року; продавцем по вказаних податкових накладних та накладних виступає ПП “Тім сервіс», покупцем ТзОВ «ВКФ Обабіч», а згідно спірного договору б/н від 18.05.2006 року ситуація є прямо протилежною -ПП “Тім сервіс» виступає покупцем, а ТзОВ «ВКФ Обабіч» - продавцем; предметом поставки по податкових накладних та накладних від 30.11.2005 року та 01.07.2005 року є олія соняшникова, а предметом договору б/н від 18.05.2006 року є купівля-продаж сої.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не встановлено наміру(умислу) на приховування від оподаткування доходів відповідачами при вчиненні спірного господарського зобов'язання. Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов'язання було вчинене відповідачами з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства.
Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст.17, 48, 69-71, 86, 158, 160, 162, 163, 167, п.2-1, п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя