Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710
22 вересня 2017 р. № 820/2962/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бідонька А.В.,
при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Бородавки Катерині Павлівні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 (61027, АДРЕСА_1, рнокпп - НОМЕР_1) суддівську винагороду за січень, лютий, березень, квітень травень та червень 2017 р. в сумі 96 000 грн. (дев'яносто шість тисяч гривень) за вирахуванням (утриманням) із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів;
- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року і сумі 16 000 грн. (шістнадцять тисяч грн.) допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Отже, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 №2453-VI. Позивач не погоджується з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди відповідачем за січень-квітень 2017 року у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Відповідно до позовної заяви просив справу розглядати без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, у письмових запереченнях проти позову заперечував, зазначивши, що дії відповідача щодо не здійснення перерахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн. відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання, відсутні.
Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Зі змісту позовної заяви та із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 24.09.2016 року № 410/2016 призначена строком на п'ять років на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Харківської області.
На підставі цього Указу наказом голови Красноармійського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 було зараховано до штату Красноармійського міськрайонного суду Харківської області на посаду судді.
Відповідно до наявних в матеріалах справи штатного розпису від 01.01.2017 року, розрахункових листів позивач отримала у січні - червні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу - 16000,00 грн.
Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).
Так, згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI.
Судом встановлено, що позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону №2453, та який повинен становити 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
З аналізу ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року та ч.1 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року випливає, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.
За таких умов є безпідставним посилання відповідача на застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Суд також зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.
Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Зважаючи на ч. 1 ст. 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та не виконання п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Більш того, не застосування п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України» (Заява №10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно п. 20 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.
Згідно із частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода за січень - червень 2017 року розраховувалися з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Бородавці Катерині Павлівні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 (61027, АДРЕСА_1, рнокпп - НОМЕР_1) суддівської винагороди за січень - червень 2017 р. в сумі 96 000 грн. (дев'яносто шість тисяч гривень) за вирахуванням (утриманням) із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів, суд зазначає, що оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за січень - червень 2017 року нарахований не був, а тому, суд приходить до висновку саме про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з 01 січня 2017 року, виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, беручи до уваги обсяг заявлених позовних вимог та акцентуючи увагу на належному способі захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Бородавці Катерині Павлівні суддівську винагороду за січень - червень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Також, у позовній заяві позивач просить суд постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року і сумі 16 000 грн. (шістнадцять тисяч грн.) допустити до негайного виконання.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки судом визнано позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди такими, що задоволенню не підлягають, а задоволені позовні вимоги позивача є вимогами зобов'язального характеру, то й відсутні підстави для допуску даного рішення до негайного виконання.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 11, 71, 72, 94, 160 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Бородавці Катерині Павлівні суддівської винагороди за січень - червень 2017 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Бородавці Катерині Павлівні суддівську винагороду за січень - червень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Суддя Бідонько А.В.
Повний текст постанови виготовлений 26 вересня 2017 року.