15 вересня 2017 рокум. Ужгород№ 807/783/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калинич Я. М.
при секретарі: Пирожук Н.П.
за участю:
представників позивача: Романа М.С., Губаля О.В.,
представник відповідача: не з'явився,
третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_3,
представника третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_4
третя особа на стороні відповідача: не з'явилася,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про часткове скасування рішення Ужгородської міської ради, -
Ужгородська місцева прокуратура (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування пункту 1.2 рішення 9 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 22.12.2016 за № 524 в частині надання ОСОБА_5 дозволу на підготовку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0061 для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Позовні вимоги мотивує наступним. Зазначає, що у разі якщо розміщення на земельній ділянці індивідуального гаражу не передбачене генеральним планом міста або ж неможливе через вимоги нормативно-правових актів, то надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва такого об'єкту суперечить чинному законодавству України.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов в повному обсязі та просили задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
В судовому засіданні 15.09.17 р. судом до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3.
Відповідач заперечення проти позову не подав, у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та її представник у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі і просили позов задоволити. Пояснили, що вказаним оспорюваним рішенням порушено їх права, свободи, інтреси та обов'язки. Так, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державного акту на право власності на землю ОСОБА_3 є власником банного комплексу та земельної ділянки, яка межує з ділянкою, яка виділена спірним рішенням, і відповідно до проекту банного комплексу, побудова гаражу перекриватиме центральний вхід у кафе-бар, що не відповідатиме протипожежним нормам щодо відстані між будівлями. Звернули увагу, що ОСОБА_3, як власником суміжної ділянки, не погоджувались межі земельної ділянки, про що ним подано відповідне звернення до прокуратури.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився повторно. Натомість, 19.07.2017 р. до суду ним подано клопотання про розгляд справи у його відсутності (а.с.47).
Згідно ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи та його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що в ході вивчення позивачем стану дотримання вимог земельного законодавства в частині правомірності розпорядження відповідачем земельними ділянками на території міста Ужгород було встановлено, що рішенням 9 сесії 7 скликання від 22.12.2016 р. за №524 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» третій особі - ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0061 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність (а.с. 12).
Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
У відповідності до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада приймає нормативні і інші акти у формі рішень.
Так, згідно ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. При цьому, у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абз. 2 ч.2 ст.123 Земельного кодексу України).
Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 07 жовтня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до міського голови м. Ужгород із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража загальною площею 0,0061 га, яка розташована по АДРЕСА_1, з подальшою передачеб у власність (а.с.26).
Відповідно до ч.3 ст.123 Земельного кодексу України вказаної статті визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, Ужгородською міською радою на ІХ сесії VII скликання було прийнято рішення від 22 грудня 2016 року за № 524 "Про затвердження, надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", зокрема: згідно пункту 1.2 даного рішення вирішено надати громадянину ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0061 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 (а.с.12).
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, дозвіл на відведення земельної ділянки відбувся за рахунок території, на яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання відповідача від 10.03.2016 р. за №119, будівництво гаражів серед переважних видів забудови не передбачено.
Таким чином, розміщення на цій земельній ділянці індивідуальних гаражів не передбачене генеральним планом міста і надання дозволу на їх розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить чинному законодавству України.
Згідно визначення, наведеного в ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Згідно приписів Прикінцевих положень даного Закону, який набрав чинності з 12.03.2011 р., генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим Законом, є безстроковими.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід'ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
У відповідності до ч. 7 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк, зокрема, повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами; забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає зокрема, обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням та встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.
Так, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача від 22.12.2016 р. за № 524 порушує права територіальної громади міста Ужгорода на врахування її інтересів під час планування і забудови території міста.
Разом з тим, слід зауважити, що принципи врахування містобудівної документації при наданні дозволу на відведення земельної ділянки для містобудівних потреб узгоджуються з принципом раціонального використання земельних ділянок, оскільки ст. 39 Земельного кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Крім того, в судовому засіданні представником третьої особи ОСОБА_4 подано копію листа Ужгородської місцевої прокуратури від 08.06.2017 р. за № 01-116/2489-17, відповідно до якого, останньою внесено відомості до ЄРДР за № 42017071030000052 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України та розпочато досудове розслідування за фактом підробки підписів ОСОБА_3 в актах прийому-передачі межових знаків на зберігання, що містяться в документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_5 за кадастровим номером: НОМЕР_1.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, щодо незаконності та необхідності скасування пункту 1.2 рішення 9 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 22.12.2016 р. за № 524 в частині надання ОСОБА_5 дозволу на підготовку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0061 га по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Держсільгоспінспекцію України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 р. №459/2011, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно зі ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
У відповідності до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що основним завданням державного контролю за використанням та охороною земель є запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення. Такі ж повноваження надані і Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру згідно постанови Кабінету Міністрів України за № 15 від 14.01.2015 р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Однак, Державна інспекція сільського господарства України та Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженням щодо звернення до суду з позовом про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення відповідача.
У відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі вказаного вище, суд приходить висновку, що позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами, а відтак позов підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 94, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про часткове скасування рішення Ужгородської міської ради - задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним і скасувати пункт 1.2 рішення 9-ї сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 22.12.2016 № 524 в частині надання ОСОБА_5 дозволу на підготовку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0061 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у власність.
3. Стягнути з Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ - 33868924), за рахунок її бюджетних асигнувань, на користь Ужгородської місцевої прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6) судовий збір сплачений за подання адміністративного позову у розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
СуддяЯ.М. Калинич