Провадження № 2/225/1685/2017
Справа № 225/3151/17
Дзержинський міський суд Донецької області
Іменем України
(повне і вмотивоване)
07 вересня 2017 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Довженко О.В.
за участю:
секретаря судового засідання - Панасенко Г.Ю.,
представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державного підприємства "Торецьквугілля" про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він знаходився з 17.11.1993 року у трудових відносинах з ДП “Дзержинськвугілля”, зокрема у ВП “Шахтою “Торецька” займав посади гірник очисного вибою підземний 5 розряду, гірник з ремонту рейкової дороги підземний, гірник підземний 1 розряду, електрослюсар підземний 3 розряду. 07.11.2012 року був звільнений з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗОТ України, у зв'язку зі станом здоров'я.
При проходженні медичного огляду 17.10.2012 року у позивача було вперше виявлено захворювання: хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія з помірним м'язово-тонічним, правобічним, правобічним крінцевим синдромами, що підтверджується медичним висновком №2162/2043 від 16.10.2012 року Комунального лікувального-прафілактичної установи «Обласна клінічна лікарня профзахворювань».
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання №80 від 25.10.2012 року, відповідною комісією було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання та виявлено причинно-наслідковий зв'язок із умовами виробництва на підприємстві відповідача. Цим же актом підтверджено й вину відповідача у незабезпеченні позивача засобами індивідуального захисту.
Відповідно до довідки серії АВ №0600367 від 18.11.2015 року МСЕК м.Артемівськ (нині м.Бахмут) позивачу було встановлено стійку втрату працездатності у розмірі 40 % первинно та третю групу інвалідності з повторною датою огляду 18.11.2017 року.
У зв'язку із отриманням професійного захворювання позивач відчуває моральні страждання, фізичний біль, який призвів до втрати звичайних для нього життєвих зв'язків, потребує докладання додаткових зусиль для організації його життя. Шляхом пошкодження здоров'я позивачеві заподіяно моральні страждання, на відшкодування яких останній просить стягнути з підприємства-відповідача 50 000 грн. моральної шкоди.
Уповноважений представник позивача, що діє , яка діє на підставі нотаріальної довіреності від 20.06.2017 року (зареєстровано в реєстрі за №159), у судове засідання не з'явився, натомість надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю, наполягає на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні надав суду заперечення на позов, в яких зокрема зазначив, що усі представлені позивачем докази підтверджується лише сам факт стійкої втрати працездатності у розмірі 40% внаслідок роботи на підприємстві відповідача. В той же час, будь-яких розрахунків, міркувань з приводу визначення розміру моральної шкоди у грошовому еквіваленті позивачем не надано. З огляду на наведене, визначення розміру моральної шкоди у сумі 50 000 грн. відповідач вважає необґрунтованим та завищеним. Водночас, відповідач - Державне підприємство «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька», визнає позов частково, а саме, в частині відшкодування моральної шкоди на загальну суму 12 000 грн.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу з 17.11.1993 року по 07.11.2012 року знаходився у трудових відносинах з ДП “Дзержинськвугілля” ВП “Шахта “Торецька”. 17.11.2012 року був звільнений з займаної посади у зв'язку із невідповідністю виконуючій роботі за станом здоров'я на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗОТ України, про що свідчить запис у трудовій книжці серії БТ-І №8693014 (а.с. 6-8).
Згідно медичного висновку Комунального лікувального-прафілактичної установи «Обласна клінічна лікарня профзахворювань» №2162/2043 від 16.10.2012 року, у ОСОБА_2 (позивач) вияввлене професійне захворювання: вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія з помірним м'язово-тонічним, правобічним, правобічним крінцевим синдромами (а.с. 10).
Актом розслідування хронічного професійного захворювання №80 від 25.10.2012 року відповідною комісією було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання та виявлено причинно-наслідковий зв'язок із умовами виробництва на підприємстві відповідача. Цим же актом підтверджено й вину відповідача у незабезпеченні позивача засобами індивідуального захисту.
Відповідно до довідки серії АВ №0600367 від 18.11.2015 року МСЕК м.Артемівськ (нині м.Бахмут) позивачу було встановлено стійку втрату працездатності у розмірі 40 % первинно та третю групу інвалідності з повторною датою огляду 18.11.2017 року. (а.с.13).
Отже, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:
так, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначене випливає також з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання вимогам статті 22 Конституції України не суперечить .
В свою чергу, відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно до ч.ч.1 та 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 6 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII “Про охорону праці” (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV) визначено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
В свою чергу, відповідно до ст.13 Закону України “Про охорону праці”, роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Враховуючи зазначені вище положення основного Закону України та КЗпП України, підприємство мало створити потерпілому, як і іншим працівникам, належні небезпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань або іншого пошкодження здоров'я були неможливими.
Одночасно суд враховує те, що відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Необхідно враховувати також висновок Конституційного Суду України, що міститься в п.4.1 Рішення від 27 січня 2004 року по справі №1-9/2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Згідно роз'яснень, викладених у п.п.9,13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача й інших обставин. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, сукупність проаналізованих та досліджених в судовому засіданні доказів дає можливість суду зробити висновок про те, що ушкодження здоров'я на виробництві спричинило позивачу моральну шкоду, яка полягає в фізичному болю та в моральних переживаннях, що призвело до змін звичайного образу життя та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зокрема, судом встановлено, що саме внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці у останнього виникло професійне захворювання - вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія з помірним м'язово-тонічним, правобічним, правобічним крінцевим синдромами. Позивач постійно знаходиться на лікуванні, йому встановлена стійка втрата працездатності, він відчуває фізичний та моральний біль від незадовільного стану здоров'я. Перелічені вище негативні явища дійсно не можуть не турбувати потерпілого, не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Таким чином, факт моральних страждань позивача слід визнати очевидним та таким, що доведення іншими засобами доказування не потребує.
Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні розміру грошової компенсації суд враховує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Наведене спростовує заперечення відповідача щодо ненадання позивачем будь-яких розрахунків, міркувань з приводу визначення розміру моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
В свою чергу, відповідно до вимог ч.4 ст.174 ЦПК України, суд приймає часткове визнання відповідачем позову, процесуальним наслідком чого є прийняття судом рішення про задоволення позову у відповідній частині. При цьому, суд зауважує на тому, що таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Отже, з урахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши на користь позивача 15 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалене рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 212, 214-218 ЦПК України, ст. 237-1 КЗпП України, суд, -
Позовні вимоги - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Торецьквугілля" на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію на відшкодування моральної шкоди, яка завдана умовами праці на виробництві, що спричинило професійне захворювання, у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Стягнути з Державного підприємства "Торецьквугілля" на користь держави судовий збір в розмірі 192 (сто дев'яносто дві) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Дзержинський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя