Провадження № 22-ц/774/4413/17 Справа № 204/495/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія
19 вересня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Максюти Ж.І.,
суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
за участі секретаря: Куць О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Дніпропетровська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою, -
У січні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визначити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0839 га, розташованою за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ставропольська, буд.2, між нею та відповідачем згідно з тим порядком користування, який уже склався між ними. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу від 01 червня 2007 року їй належить 1/3 частка домоволодіння №2 по вул.Ставропольскій у м.Дніпропетровську, а власником 2/3 частки домоволодіння є відповідач. Таким чином, вищевказаний житловий будинок належить на праві спільної часткової власності позивачу та відповідачу, складається з двох квартир, з яких квартирою №1 користується позивач, а квартирою №2 - відповідач. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0839 га, яка знаходиться у фактичному користування позивача та відповідача. На момент придбання позивачем 1/3 частки домоволодіння, вздовж земельної ділянки був збудований паркан, який розмежовував два домоволодіння та фактично утворював дві земельні ділянки, якими користувалися сторони. У 2015 році позивач вирішила приватизувати земельну ділянку, проте виявилося, що в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інветраризації» відсутні відомості про виділ земельної ділянки за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ставропольська, буд.2. 17 грудня 2015 року позивач звернулася з клопотанням до міського голови про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою. Рішенням Дніпропетровської міської ради №94/15 від 20 жовтня 2016 позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по її фактичному розташуванні по вул.Ставропольській, буд.2 у м.Дніпропетровськ. Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано громадян, яким наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по її фактичному розташуванні, замовити у суб'єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та після їх погодження подати ці проекти до міської ради для прийняття відповідних рішень. 14 листопада 2016 року позивач уклала з ТОВ «Градзем» договір №109-О на проведення робіт з розроблення відповідного проекту. Враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, що належить на праві спільної часткової власності позивача і відповідача, знаходиться у їх фактичному користуванні, то без згоди відповідача не можуть бути проведені роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі з метою її відведення і подальшої приватизації. На пропозиції узгодити питання про користування земельною ділянкою стосовно її юридичного оформлення відповідач реагує відмовою. На підставі викладеного позивач вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року в задоволенні позову - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено місцевим судом, Позивач 01 липня 2007 року купила 1/3 частини домоволодіння №2 по вул. Ставропольській у м.Дніпропетровську, з фактичним користуванням земельною ділянкою 758 м2, що підтверджується копією договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 01 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрованого в реєстрі за №5223.
Відповідно до копії витягу КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що 04 липня 2007 року було прийнято рішення про реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №5223, а саме про реєстрацію права власності на 1/3 частку домоволодіння №2 по вул.Ставропольській у м.Дніпропетровську за позивачем.
Загальна площа земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння №2 по вул.Ставропольській у м.Дніпропетровську, відповідно до копії технічного паспорту на домоволодіння, виготовленого станом на 09 жовтня 2015 року, складає 839 м2.
17 грудня 2015 року позивач звернулася до міського голови з клопотанням з метою надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 758 м2, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул.Ставропольська, буд.2.
Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради №94/15 від 20 жовтня 2016 року позивача внесено до списку громадян, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) у м.Дніпропетровську. Пунктом 3 зазначеного рішення зобов'язано громадян замовити у суб'єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та після їх погодження відповідно до чинного законодавства, подати ці проекти до міської ради для прийняття відповідних рішень.
14 листопада 2016 року позивачем було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Градзем» договір №109-О на проведення робіт з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З відповіді Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 01 березня 2017 року за вих.№21а/з вбачається, що за результатами розгляду звернення позивача від 13 березня 2017 року, співвласникам домоволодіння рекомендується досягти згоди та не чинити перешкоди один-одному з питання оформлення права користування земельною ділянкою зайнятою під приватним домоволодіння по вул.Ставропольська, 2, що є необхідним для визнання за кожним права власності на самочинно збудовані (переобладнані) об'єкти. Також зазначено, що згідно матеріалів технічної інвентаризації, виконаної ФОП «ОСОБА_5Л.» від 09 жовтня 2015 року, під домоволодінням за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ставропольська, буд.2, зайнято земельну ділянку загальною площею 0,0839 га., право користування (власності), якою у порушення вимог п.6 Розділу Х Земельного кодексу України, позивачем та відповідачем не було переоформлено.
З копії листа Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 07 грудня 2015 року за вих.№14874 вбачається, що в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні відомості, документи про виділ земельної ділянки за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ставропольська, буд.2.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахувавши роз'яснення надані в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004 року, оцінивши усі докази, у їх сукупності, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у її правомірному користуванні знаходиться земельна ділянка за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Ставропольська, буд.2, а тому місцевий суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у позовних вимогах по суті, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи, та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.
Посилання апеляційної скарги на необґрунтованість висновків суду щодо невірного способу захисту, обраного Позивачкою є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України, це зокрема можуть бути позови: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою, Позивач не звернула увагу на ту обставину, що спірна земельна ділянка не перебуває у власності чи на праві користування у жодної із сторін по справі, а вирішення спору щодо порядку користування земельною ділянкою, у випадку його наявності, можливе лише між користувачами такої земельної ділянки, які набувають відповідних прав тільки після одержання ними документа, що посвідчує право власності чи право користування, його державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі.
З вищевикладеного вбачається, що захист свого порушеного права на оформлення документів для відведення земельної ділянки через відсутність згоди відповідача на проведення роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі, не може бути захищено судом тим способом захисту, який обрано Позивчкою. Разом з цим, відмова у задоволенні даних позовних вимог не перешкоджає позивачеві звернутися до суду за захистом свого права із застосуванням належного способу захисту.
З огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обовязків сторін (статті 3, 12, 15, 20 ЦК України; статті 35, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі вчинення перешкод у реалізації прав особи у земельних правовідносинах, таке право підлягає захисту судом за відповідним позовом.
Посилання скарги на обов'язок суду захистити право Позивачки іншим способом - є безпідставними, оскільки відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закрупленого у ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Посилання апеляційної скарги, на неправомірність рішення також були предметом дослідження місцевого суду, а тому додаткового правового аналізу не потребують.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права під час розгляду справи, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: Е.Л. Демченко
ОСОБА_6