19.09.2017 року Справа № 904/7142/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Чимбар Л.О.
при секретарі: Логвіненко І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 , довіреність №361 від 19.07.2017 р.;
від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність №3 від 21.03.2017 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепропресс Сталь»
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року у справі № 904/7142/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп", м. Кропивницький
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепропресс Сталь», м. Дніпро
про стягнення 48050,39 грн.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови ( ст.ст.85,99,105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року у справі №904/7142/17 ( суддя Воронько В.Д.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" задоволено.
Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" - основний борг у сумі 41950,06 грн, пеню у сумі 3952,49 грн, 3% річних у сумі 448,23 грн, інфляційні нарахування у сумі 1699,61 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Днепропресс Сталь», звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а також зроблено висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи.
Так, апелянт посилається на те, що судом не було враховано відсутність між сторонами погоджень щодо зміни ціни договору, оскільки специфікацією № 1 до договору була передбачена одна ціна за поставлений товар, а фактично здійснена поставка за іншою ціною, яка не була погоджена сторонами.
Виходячи з викладеного, у суду не було підстав для стягнення заборгованості за договором поставки у зазначеному позивачем розміру.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було неправильно взято до уваги розрахунок інфляційних втрат, виконаний позивачем, оскільки індекс споживних цін за період з березня по травень 2017 року не перевищив поріг індексації 103 відсотка, що передбачено Законом України « Про індексацію грошових доходів населення», а тому позовні вимоги в цій частині не підлягали задоволенню.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення суду та відмови у позові.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2017 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 19 вересня 2017 року, колегією суддів у складі : головуючий суддя Березкіна О.В.( доповідач), судді: Чимбар Л.О., Іванов О.Г.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2017 року судове засідання у справі № 904/7142/17, призначено провести в режимі відеоконференції 19 вересня 2017 року о 10 годині 30 хвилин, колегією суддів у складі : головуючий суддя Березкіна О.В.( доповідач), судді: Чимбар Л.О., Іванов О.Г.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2016року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 30 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товари виробничо-технічного призначення (далі - товари), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари на умовах, передбачених цим договором.
Найменування товарів, їх кількість, ціни, вартість, вимоги до їх якості (відповідність стандарту, ТУ тощо), умови і строки постачання та оплати товарів наведені в специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору покупець проводить розрахунок з постачальником в порядку, встановленому в специфікації на партію товарів, на підставі виставленого рахунку.
Звертаючись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепропресс Сталь" із позовом про стягнення 41950,06 грн. основної заборгованості, 448,23 грн 3% річних, 1699,61 грн. інфляційних втрат та 3952,49 грн. пені, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецсталь-Груп" посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 30, укладеного між сторонами 15 червня 2016року в частині повної оплати за поставлений на суму 840050,00 грн. товар.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отриманий товар оплатив лише частково у сумі 126 900,00 грн. за платіжним дорученням № 2528 від 23 лютого 2017року, а 10 березня 2017року повернув постачальнику частину товару на суму 671199,94 грн., в результаті чого у останнього виникла заборгованість у загальній сумі 41950,06 грн. Доказів оплати вартості поставленого товару у заявленій до стягнення сумі відповідач не надав.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що він повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також пеню, передбачену умовами договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
В силу приписів ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 30 від 15 червня 2016 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 840050,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 82 від 23 лютого 2017року та товарно-транспортною накладною № 55 від 23 лютого 2017року, та виставлено останньому рахунки на оплату товару: № 92 від 22 лютого 2017року на суму 126900,00 грн. та № 96 від 23 лютого 2017року на суму 713150,00 грн.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Проте, відповідач, у порушення умов договору та вимог діючого законодавства, отриманий товар оплатив лише частково у сумі 126900,00 грн. за платіжним дорученням № 2528 від 23 лютого 2017 року, а 10 березня 2017 року повернув постачальнику частину товару на суму 671199,94 грн., залишивши не сплаченим товар у загальній сумі 41950,06 грн.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 41950,06 грн.
При цьому, доводи апелянта про те, що поставка здійснена за іншою ціною, ніж та, що передбачена у специфікації № 1 до договору, є безпідставними з огляду на наступне.
Дійсно, специфікацією № 1 до договору від 15 червня 2016 року, передбачена поставка феросицилію ФС-75 у кількості 20,250т. ціною 30 000 грн. за тону на загальну суму 729 000 грн.
Пунктом 4 специфікації передбачено термін постачання - 5 робочих днів з моменту підписання даної специфікації. ( а.с. 35)
Проте, як вбачається з матеріалів справи, дана поставка була оплачена відповідачем повністю, що підтверджується платіжними дорученнями від 28 липня 2016 року, 31 серпня 2016 року, 7 жовтня 2016 року та 27 жовтня 2016 року на загальну суму - 729000 грн., що свідчить про те, що заборгованість відповідача за поставку за специфікацією № 1 до договору № 30 від 15 червня 2016 року за ціною 30000 грн., відсутня.
Інші відвантаження товару на користь відповідача здійснювались без складання специфікацій, а розрахунки між сторонами здійснювались на підставі виставлених постачальником рахунків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Згідно ч.1 ст.638Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
22 лютого 2017 року позивачем виставлено рахунок на оплату № 92 від 22 лютого 2017 року за феросицилій ФС-75 у кількості 3т. за ціною 35 250 грн. на загальну суму 126 900 грн. ( з ПДВ)
23 лютого 2017 року позивачем виставлено рахунок на оплату № 96 від 23 лютого 2017 року за феросицилій ФС-75 у кількості 17т. за ціною 34 958,33 грн. на загальну суму 713150 грн. ( з ПДВ)
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі видаткової накладної № 82 від 23 лютого 2017 року відповідачем було прийнято феросицилій ФС-75 у кількості 17 т. за ціною 34 958,33 ( без ПДВ) та 3 т. за ціною 35250 грн. ( без ПДВ), а усього на суму 700041,67 грн. ( без ПДВ) , та 840050 грн ( з ПДВ) ( а.с. 12)
Факт отримання відповідачем товару за зазначеною ціною за даною видатковою накладною підтверджується товарно-транспортною накладною № 55 від 23 лютого 2017 року, та довіреністю уповноваженої особи відповідача на отримання товару ( а.с. 13-14), що свідчить про досягнення сторонами згоди щодо такої істотної умови, як ціна.
Згідно платіжного доручення № 2528 від 23 лютого 2017 року, відповідачем оплачено за феросицилій згідно договору № 30 на суму 126 900 грн. ( а.с. 15), та повернено постачальнику 10 березня 2017 року феросицилій ФС-75 у кількості 16 т. на суму 671 199,94 грн. ( з ПДВ)
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про досягнення згоди сторонами про поставку товару на підставі виставлених рахунків за зазначеною у них ціною, а тому доводи відповідача про зазначення у специфікації № 1 іншої ціни товару, є неспроможними.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (cт.610 Цивільного кодексу України).
При цьому відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, що кореспондується з ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за договором передбачена пунктом 7.3 договору. Так, за порушення строків оплати вартості товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені здійснений позивачем, суд першої інстанції встановив факт допущеної позивачем описки, оскільки з позовної заяви слідує, що періодом невиконання грошового зобов'язання позивач визначив 130 днів з 24 лютого 2017року по 03 липня 2017 року, а з розрахунку позивача вбачається, що кінцевою датою періоду нарахування пені останній вказав 27 червня 2017року, виходячи з чого кількість днів прострочення мала б дорівнювати 124 дням, водночас, кількість днів у розрахунку позивача склала 130 днів, як і заявлено в позові.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що пеня підлягає до стягнення з відповідача за період, починаючи з з 24 лютого 2017року по 03 липня 2017 року включно, як належної кінцевої дати розрахунку, тобто, у сумі 3952,49 грн., як і заявлено позивачем.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивача трьох відсотків річних за період з 24 лютого 2017року по 03 липня 2017 у сумі 448,23 грн. та інфляційних втрат за період з березня 2017 року по травень 2017 року включно у сумі 1699,61 грн., ґрунтуються на нормах діючого законодавства і є правильними.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було неправильно взято до уваги розрахунок інфляційних втрат, виконаний позивачем, оскільки індекс споживних цін за період з березня по травень 2017 року не перевищив поріг індексації 103 відсотка, що передбачено Законом України « Про індексацію грошових доходів населення», є неспроможними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 означеного закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Проте, застосування індексу інфляції за порушення грошових зобов'язань прямо передбачено вимогами статті 625 ЦК України, і не містить обмежень з урахуванням порогу індексації, який підлягає застосуванню для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепропресс Сталь» - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2017 року у справі № 904/7142/17- залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 вересня 2017 року.
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя О.Г.Іванов
Суддя Л.О.Чимбар