ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
18.09.2017Справа № 910/15755/17
Суддя Літвінова М.Є., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія
«Нафтогаз України»
про визнання додаткової угоди укладеною та зобов'язання вчинити дії,
Приватне акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання додаткової угоди укладеною та зобов'язання вчинити дії.
Подана Приватним акціонерним товариством «Дніпровська теплоелектроцентраль» позовна заява про визнання додаткової угоди укладеною та зобов'язання вчинити дії не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, практика Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї Конвенції не визнають саму по собі необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції, який гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, практику Європейського суду з прав людини (як наведену вище, так і рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено позовні вимоги про:
- визнання укладеною Додаткову угоду № 11 від 18.04.2016 до Договору купівлі-продажу природного газу № 127/15-ПР від 25.12.2014 на умовах, запропонованих позивачем;
- зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надати Приватному акціонерному товариству «Дніпровська теплоелектроцентраль» підписану уповноваженою особою письмову форму Додаткової угоди № 11 від 18.04.2016 до Договору купівлі-продажу природного газу № 127/15-ПР від 25.12.2014.
З наведеного вбачається, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру.
Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Як на тому наголошено у пункті 2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (абзац другий частини третьої статті 6 Закону).
Отже, позивач при зверненні до суду з даним позовом повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3 200, 00 грн. (1 600, 00 грн. х 2) за двома позовними вимогами немайнового характеру.
Проте, всупереч вищезазначених вимог чинного законодавства, позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення № 222 від 23.08.2017 про сплату судового збору у розмірі 1 600, 00 грн., тобто лише за однією позовною вимогою немайнового характеру.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду порушено приписи чинного законодавства та не надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Оскільки судом встановлено ненадання позивачем доказів сплати судового збору за подання даного позову у встановленому порядку та розмірі, позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Так, відповідно до п. 3.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» наголошено, що недодержання вимог статті 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позовну заяву повернути без розгляду.
Звернути увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя М.Є. Літвінова