ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
19 вересня 2017 року Справа № 923/785/17
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу
за позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс"
про стягнення 108721,28 грн,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (представників за дорученнями),
від відповідача - не з'явився,
Позивач звернувся до суду з вимогами, спрямованими до відповідача, про стягнення 108721,28 грн, з яких: 99978 грн в якості відшкодування вартості трьох посудомийних машин, які не повернуті відповідачем за договором зберігання, та 8743,28 грн річних, заявлених до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач, взявши на відповідальне зберігання вказане майно за договором № 6-2014 від 21.12.2013, його не повернув, а тому у відповідності до пункту 4.2. договору зобов'язаний сплатити вартість неповернутого майна.
Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на:
1) пропуск позивачем строку позовної давності;
2) недоведеність факту відмови відповідача від повернення майна зі зберігання, а тому відсутній його обов'язок до відшкодування вартості товару;
3) до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами відсутні грошові зобов'язання.
Розгляд справи проведено в судовому засіданні 19.09.2017.
Крім викладеного судом встановлено, що 27.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» укладено договір відповідального зберігання № 6-2016, за умовами якого відповідач, виступаючи в якості зберігача, зобов'язався прийняти на відповідальне зберігання від позивача за актом приймання-передачі товар та повернути його на вимогу протягом семи календарних днів, а у випадку закінчення строку дії договору або розірвання - протягом п'яти календарних днів з дати закінчення строку чи розірвання договору.
Поряд з цим, сторонами в договорі не визначався конкретний строк дії договору в контексті календарного виміру. Зокрема, в пункті 6.1. договору вказано, що «строк дії договору: з дня укладення і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором»,
Пунктом 4.2. договору сторонами узгоджено, що «у разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути Управлінню освіти товар в терміни, передбачені в договорі, Зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару …».
На виконання умов договору позивач передав відповідачу за актом приймання-передачі від 21.12.2013 три купольні посудомийні машини Silanos Е-1000 (тар/год 720-1000), 380В, загальною вартістю 99978 грн.
Аналіз викладених обставин свідчить, що за своєю юридичною природою між сторонами укладено договір зберігання.
Так, за частиною 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.
У відповідності до статті 938 того ж Кодексу зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, а якщо такий строк не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення проклажедавцем вимоги про її повернення.
В подальшому 31.07.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогами, викладеними в листах за вих. № 1-45/1537 (а.с. 55) та 1-45/1541 (а.с. 32), про повернення товару зі зберігання протягом семи днів та одночасно про сплату вартості товару.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що у відповідності до стаття 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно зі статтею 16 того ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права. Цією ж статтею визначені способи захисту порушених прав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В контексті договірних відносин зберігання згідно з частиною 1 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві річ, яка була передана на зберігання, а за статтею 951 - у разі втрати речі (нестачі) зберігач зобов'язаний відшкодувати поклажедавцеві збитки у розмірі вартості переданого на зберігання товар
Таким чином, належним способом захисту порушених прав при невиконанні зберігачем зобов'язання повернути передане на зберігання майно є його зобов'язання до вчинення відповідних дій, а також відшкодування завданих збитків у випадку втрати (нестачі) товару.
Натомість, як зазначено вище, в пункті 4.2. договору сторонами погоджена можливість і іншого способу дій у випадку відмови в поверненні товару, а саме - зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару.
Таким чином, для обрання такого способу захисту порушених прав як то - стягнення вартості товару, необхідною договірною умовою, на яку посилається позивач в позові, є - відмова повернути товар.
Аналізуючи вказані обставини, суд констатує, що позивачем не доведено шляхом надання відповідних доказів факту відмови відповідача від його повернення, оскільки жодного доказу з цього приводу суду не надано. При цьому посилання представників позивача на покладання обов'язку щодо доведення відмови відповідача від повернення товару безпосередньо на відповідача не узгоджується з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечення відповідача щодо пропуску строку позовної давності та незастосування положення статті 625 ЦК України до уваги судом не приймаються, оскільки вони, в контексті спору, є наслідком наявності грошових зобов'язань, які судом не встановлені.
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставини, судовий збір відноситься на позивача відповідно до приписів статті 49 ГПК України.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення підписане - 19.09.2017
Суддя М.К. Закурін